Сихів — найбільший житловий масив Львова, який часто називають “містом у місті”. Тут є свої символи, історії й навіть міські легенди. Одне з таких місць — район біля ринку “Іскра”, який у 1990-х роках мав зовсім інший образ, ніж сьогодні. Його називали по-різному, але найбільш інтригуюче ім’я, яке збереглося у спогадах мешканців, — “Багдад”.
Ринок “Іскра” ось уже понад 30 років є головною торговою точкою Сихова. Саме він став осередком району, де перетиналися потоки людей із Сихова та навколишніх сіл. Сьогодні ця частина міста розвивається швидкими темпами: відкрили трамвайну лінію, з’явилися сучасні заклади й торговий центр, зросли ціни на житло. Але у 1990-х усе виглядало інакше.
Назву “Багдад” більшість львів’ян навіть не чули. Ті ж, хто стикався з цією історією, згадують про загадковий квартал на “Іскрі”, де панували молодіжні угруповання. Вони контролювали подвір’я між багатоповерхівками, часто ворогували між собою і залишали сліди своєї присутності у вигляді графіті.
“Між будинками — ігровий майданчик і невеликий зелений сквер, де було повно дітей удень, а ввечері місцеві мешканці вигулювали своїх песиків. Втім, про те, що ми були у “Багдаді”, нам нагадували численні написи, намальовані на стінах будинків. Більшість із них — це були шкільні прості графіті”
пише Йоанна Ліцкєвіч у книзі “Сихів – простори пам’яті, практики”.
Пошуки цього “Багдаду” нагадують детектив. Одні мешканці заперечували його існування, інші розповідали про написи на стінах будинків. Один із найвідоміших графіті виник у надзвичайних умовах: хлопця підняли товариші й, тримаючи вниз головою, змусили написати на фасаді багатоповерхівки слово “Багдад”.
Зрештою, виявилося, що “Багдад” — це не стільки географічна назва, скільки самоназва неформальної молодіжної групи. Подібні угруповання з’являлися у різних частинах Сихова. Поруч із “Багдадом” існували “Кувейт”, “Бруклін”, “Мадрид”. Вони виникали природно — у дворах новобудов, де підлітки об’єднувалися у компанії.
“Багдад” виявився загадковою навіть на власній території. Що важливіше, мешканці кварталу не відчували жодного зв’язку із цією назвою, і, вочевидь, не ідентифікували себе як “багдадці”. Вони визнавали існування графіті та написів, та більшість із них навіть не згадували, аби розуміти їх значення. Тлумачення були переважно розмитими й крутилися навколо “груп молодиків”, а не загрозливих банд”
пише Йоанна.
Для самих учасників це було не лише “бандою”, а радше спільнотою — способом самоідентифікації у великому місті. Ворожнеча між районами, графіті на стінах і гучні назви створювали атмосферу, яка з часом перетворилася на міську легенду.
Сьогодні ні “Багдад”, ні інші подібні групи вже не існують. Їхні учасники виросли, багато хто переїхав, а подвір’я заповнили нові мешканці. Та спогади залишилися. “Багдад” і досі нагадує про себе написами на стінах та історіями, які передаються з вуст у вуста.
Текст підготувала Анна Баранчук
за матеріалом Йоанни Ліцкєвіч у книзі “Сихів – простори пам’яті, практики”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 10 фактів про «Іскру»
