1 лютого на фасаді сихівської школи №86, що на вулиці Скорини, 34, встановили 5 меморіальних таблиць пам’яті львів’ян, які загинули в боях із російськими окупантами. Ми поспілкувались з вчителями, які поділились спогадами та життєписом кожного з героїв.
Іваночко Андрій, Захарко Ігор, Діанов Валерій, Якимов Владислав та Малаховський Павло – усі вони свого часу навчалися в школі №86, а зараз діти та вчителі, які щодня переступають поріг школи, вшановують пам’ять Героям.
Владислав Якимов
Народився 20 липня 1995 року у Львові. Після закінчення школи здобув освіту у вищому професійному училищі № 20. У мирний час займався ковальством. Його вироби з металу зберігаються в музеях за кордоном. Любив спорт.
Снайпер 2-го відділення 1-го взводу 16-го батальйону 58-ої бригади, проходив навчання у Великобританії. Служив у складі ЗСУ з 2 вересня 2022 року. Воював Владислав на Луганщині та Запорізькому напрямку. 20 березня 2023 року героїчно загинув у віці 27 років у с. Кузьмине Сєвєродонецького району Луганської області. Представлений до нагороди орденом «За мужність І ступеня» (посмертно).
“По натурі Влад був спокійним та делікатним. Він був хлопцем з романтичною душею та синіми очима, як волошки в небі.
Коли мати приїхала на відкриття меморіальних дошок, я запитала, чи була у нього дівчина, на що вона відповіла мені його словами: “Мамо, поки війна, ми не маємо права нікого любити, хіба Бога та Україну”.
Коли Влад пішов на фронт, він завжди казав: “Якщо зі мною щось трапиться, в жодному разі найперше не повідомляйте маму, тільки сестру”, – ділиться спогадами класна керівниця Ірина Ярославівна.
Ігор Захарко
Народився 11 березня 1985 року у Львові. Після закінчення школи здобув освіту у професійному училищі № 33. Захоплювався риболовлею.
Розвідник 95-ої бригади 3-го батальйону. Під час виконання бойового завдання проявив мужність і відвагу. Воював на Донецькому напрямку. Героїчно загинув 8 лютого минулого року у віці 37 років у с.Водяне, захищаючи незалежність України.
“У школі Ігор був дуже активним та товариським. Свою душу він заспокоював риболовлею. У шкільні роки ми його знали “балагуром”, а коли вже став дорослим, любив більше спокій та усамітнення.
Родина Захарків практично вся була на фронті, зараз його брат також воює. Якось я запитала брата: “Ви ж маєте можливість покинути фронт, адже у вас загинув брат”, на що він мені відповів: “А хто буде Україну захищати?”. Це були хлопці, які ставили Україну на перше місце, аніж своє життя,” – розповідає класна керівниця Ірина Ярославівна.
Девізом життя воїнів було “Україна понад усе”. Україна – це була їхня мета. Захист рідної Батьківщини.
“Інколи думаю, можливо ми забагато від них вимагали. А виявилось, що хлопці сильніші та благородніші за нас. Тому що пожертвувати своїм життям заради України не кожен зможе. З впевненістю можу сказати, що патріотизм – це не слова. Патріотизм – це дія”, – поділилась вчителька Ігоря Захарка та Владислава Якимова.
Валерій Діанов
Народився 14 серпня 1978 року у Львові. Після закінчення школи навчався в училищі № 57. У мирний час працював на виробництві і встановлював вікна. Мав золоті руки, ремонтував машини, любив читати, а найбільше любив свою доньку.
Доброволець 72-ї бригади імені Чорних Запорожців оперативного командування “Північ”. Боровся з окупантами на східному напрямку і героїчно загинув на 44-ому році життя 31 січня 2023 року в Бахмуті.
“Валерій був скромним, виваженим і дуже тактовним. Навчання давалось йому нелегко, особливо точні предмети, але дуже любив літературу. Із задоволенням цитував вірші Шевченка. Він завжди був безвідмовним, та був готовий допомогти у кожну хвилину. Завжди запитував: “Ангеліно Степанівно, можливо я можу чимось вам допомогти?”.
Мати виховувала Валерія самостійно, і це давалось в знаки. Працював хлопець з 8 класу, адже хотів допомогти мамі. Для нього жінка завжди була на першому місці: мати, дружина та донька. Донька була світом його очей,” – ділиться спогадами класна керівниця Ангеліна Степанівна.
Іваночко Андрій
Народився 4 грудня 1991 року. Після закінчення школи навчався в училищі № 57. Захоплювався футболом, баскетболом, риболовлею.
Молодший сержант, командир гранатометного підрозділу 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа. Захищав незалежність та територіальну цілісність України в зоні АТО (2015-2017 рр.)
“Андрій був баскетболістом. Він пішов до АТО ще у 2014 році. Коли йому мама сказала: “Сину, ти вже навоювався, залишся вдома”, – на що син їй відповів: “Мамо, я вже принаймі досвід маю, а вони ж нічого не знають.” Він в окопі сидів та не випускав “жовторотих”, так він їх називав, і на всі завдання йшов сам, бо переживав що їх вб’ють. Кожна мати бажає, щоб її син був вдома, а не на війні, але попри те, пишається сміливістю та безкорисливістю своєї дитини”, – розповідає заступниця директора Вікторія Миколаївна.
Малаховський Павло
Народився 6 жовтня 1987 року. Після закінчення школи здобув освіту в університеті банківської справи. У мирний час працював у банківській сфері та логістичній компанії. Захоплювався автомобілями та займався спортом.
Військовослужбовець 106-ого батальйону 63-ої ОМБр ЗСУ. З перших днів повномасштабного вторгнення росії боровся за незалежність України. Героїчно загинув 3 січня 2023 року під Бахмутом у віці 35 років, відвойовуючи українські території.
“Павло був дуже добрим та був готовий прийти завжди на допомогу. Займався спортом та плаванням”, – розповідає викладачка Наталія Миколаївна.
Ми повинні пам’ятати і шанувати кожного та кожну, хто віддав життя за нас, нашу свободу та Україну. Донатьте на ЗСУ, адже лише завдяки ним ми маємо змогу жити у своїй державі, розмовляти своєю мовою, мати свою культуру і традиції.
Ви можете підтримати збір на дрони для 21 ОМБР:
Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/6VRmvH3ok1
Номер картки банки: 5375 4112 1162 2787
Підцерковна Діана
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Сихівському районі встановлять меморіальну таблицю захиснику України Андрію Резнікову
