Вже кілька місяців на Сихові та інших локаціях відбуваються тренінги в межах проєкту “Почни!” для дружин та матерів загиблих військовослужбовців. Наша журналістка поспілкувалася з Іриною Поліщак – ідейницею та координаторкою унікального проєкту.
Мета проєкту “Почни!” – створити комфортне середовище, де дружини загиблих захисників, можуть відновити смій ментальний стан та навчитися ефективно планувати свої доходи та видатки, використовувати здобуті на тренінгах знання для реалізації бізнес-ідеї, або проекту в будь-якій царині.
- Як зародився проєкт “Почни”?
За освітою я юристка, працюю адвокаткою. До 24 лютого військові були моїми клієнтами, хтось з них загинув, хтось потрапив в полон, хтось пропав безвісти. По допомогу до мене почали звертатися їхні дружини. В мене була ідея, яку я мала на меті реалізувати, і в цей час з’явились однодумиці, які увійшли до комани проекту, та зрештою нас підтримав грантодавець .
Влітку я створила проєктну пропозицію, подала її на один з грантових конкурсів, МБФ “Український Жіночий Фонд” підтримав ідею і ми стартували.
Цей проєкт — це те, чим я горю, те чим я живу. Хоча я не є вдовою, я не переживала таку втрату, як вони, але я дуже добре розумію, що таке втрати, і що таке коло однодумців. Коли є з ким посумувати та порадіти, в кого спитати поради. Це те середовище, де тебе підтримають, де ти можеш знайти дружнє плече. Власне ми і творимо тут таке середовище.
- Чим саме займаються учасниці в межах проєкту?
Тренінги поділяються на 3 блоки: психологічна допомога, soft і hard skills. Складність ситуації полягає в тому, що багато хто готовий працювати з “успішним успіхом”, з жінками та чоловіками, які вже в бізнесі, які знають куди рухатись і що їм для того потрібно. З жінками, які переживають втрату, ніхто не готовий працювати в розрізі не лише психологічної допомоги, а і створення власної справи. Немає ні державної, ні регіональної програми комплексної підтримки. І розуміючи ці складові, що жінки втрачають опору, землю під ногами, ми вирішили почати.
Наш проєкт триває пів року, складається з семи модулів. Кожен з яких включає ряд певних занять. Звісно, що ми починали з психотерапії групової та індивідуальної. З жінками ми працюємо вже третій місяць і в такому тісному, дуже близькому та відвертому спілкуванні, ми говоримо про те що думаємо, про те, як відчуваємо.
Одним з викликів, з якими стикаються дружини, які стали вдовами – це бюрократична процедура. Також вони не розуміли чим далі займатися в житті. Від держави вони отримують компенсацію, акумулюють певну суму коштів і не знають, як правильно ними розпоряджатися. Багато з жінок – дружини галицьких сімей, де вони жили “за чоловіком”.
Друга проблема – куди їм рухатися далі і що робити зі своїм життям. Що починати? Чи сидіти дома? Їхати за кордон і перервати всі зв’язки з Батьківщиною? Займатись власною справою чи працювати у когось.?
І третя проблема – що робити з грошима? Зважаючи на те, що процес отримання коштів досить тривалий, сума доволі велика. Шахрайство в Україні не зникло, а у зв’язку з повномасштабним вторгненням і виникло питання як правильно інвестувати. Розвивати себе чи створювати власну справу? Тому ці три основні індикатори стали основою для запуску ідеї на ділі, для розв’язання проблем з якими зіткнулися учасниці проєкту.
Далеко не кожна з учасниць стане бізнесвумен, насправді цього і не потрібно. Когось влаштовує бути найманою працівницею, когось – не працювати, але здійснювати якусь благодійну, волонтерську діяльність, допомагати нам працювати з наступним набором жінок.
Наша місія в тому, щоб це зерно проросло, щоб вони знайшли себе, а кошти, які вони отримують, скерували у те правильне для них русло. Тепер ці жінки залишилися єдиними годувальницями своїх сімей, а відповідно, вони повинні забезпечити фінансовий старт для своїх дітей.
Проєкт не вічний, а наслідки його можуть бути дуже тривалими. Нашою з командою місією є посіяти те зерно, яке потім проросте в душах і справах наших учасниць.
- Ким є ваші учасниці? Наскільки вони різні та що їх об’єднує?
Середній вік наших учасниць насправді дуже юний. У нас є дівчата від 23-ох років. Ніякий вік не є підходящим щоб розуміти як переживати таку важку втрату. Саме тому ми тут.
Деякі з жінок між собою знайомі, тому що місце їхньої зустрічі було Марсове поле. В когось чоловіки поховані поруч і саме так вони пересікалися раніше. Вони не були знайомі прям особисто, не спілкувалися, але бачилися.
- Проєкт “Почни” триває вже близько трьох місяців, як змінилися учасниці за цей час?
У перші наші зустрічі було відчуття, неначе у повітрі висить дамоклів меч, який зараз просто впаде і відрубає комусь голову. Ніхто з моєї команди не зможе зрозуміти усієї повноти цього болю, але задумуючи це як ідею, в мене була думка “а хто як не я? хто як не ми?”. У ветеранських середовищах є зустрічі для дружин ветеранів та дружин полеглих військовослужбовців, але питання в тому чи вони хочуть йти в ті середовища? Наш досвід показав, що таки – не хочуть.
Ми говорили багато з Отцем Ігорем Бойком, деканом духовної семінарії, про те як взаємодіяти далі в родини після втрати, і я бачу що воно їм відгукується. Вони діляться своїми історіями. Зараз майже кожна з них, яка є сьогодні, це є ті дівчата, які ходять постійно, їм не байдуже що тут відбувається.
Є велика різниця між тим, які вони були три місяці тому, і тим якими вони є зараз. Наразі вони десь на стадії усвідомлення того, що життя продовжується. Рухатися і починати кожного ранку, з кожного маленького кроку – це те, що вони зможуть зробити найкраще.
Ще три місяці тому не могло й бути мови про якісь їхні власні проєкти, власні плани на життя. Але зараз наш проєкт для них є певним місточком, який допомагає їм віднайти себе.
Далеко не кожна з них має стати businesswoman, вона може бути цілком найманою працівницею, але мати якусь життєву місію, віднайти ці цінності. Тому так, це дуже великий прогрес. Ми стали набагато відвертішими.
- Наскільки проєкт “Почни!” є унікальним? Чи існують аналоги в Україні та закордоном?
На мою суб’єктивну думку, наш проєкт – це унікальна історія. Ми не є з військового середовища. В нашій команді немає ветеранів чи вдів. Відверто, я не зустрічала таких проєктів. Звісно, є різноманітні проєкти, але зазвичай це групи лише психологічної підтримки, але це не єдине, що потрібно жінкам. Ми вчимося і переживаємо все разом з ними. Тому з впевненістю можу говорити про те, що для Львівщини цей проєкт є точно унікальним. Щодо інших регіонів, наскільки я вивчала, нічого схожого наразі не існує.
Ми якраз створюємо те ком’юніті, яке нехай об’єднане болем і горем, але хто як не вони зрозуміють одна одну найкраще. А ми, власне, є тими людьми ззовні, які теж вчаться жити, та правильно комунікувати з дружинами полеглих військовослужбовців..
- Наразі проєкт реалізується в межах Львова та Львівської області, чи є у планах розширювати географію проєкту?
Проєкт наразі реалізується у Львівській області з опорним містом Львів, адже це те, що ми собі зараз можемо дозволити в плані персоналу і команди. Чи є плани його розширювати? Так! Насправді, зараз ми шукаємо спонсорів, благодійників, однодумців, грантову підтримку. Адже це явище існує, хлопці та дівчата гинуть, вони втрачають своїх близьких, переносять втрати і питань як далі жити їхнім родичам, стає все більше. Тому враховуючи, що не існує жодної місцевої, обласної, державної програми, яка може закрити це питання, я вважаю, що розширити географію проєкту необхідно.
Це не про мої персональні амбіції чи амбіції команди, це про нагальну потребу. Станом на зараз, пройшовши майже всі етапи проєкту, я бачу, що він дійсно потрібний, що це все недаремно, що ми працюємо, щоб змінити щось для жінок.
Тому так, ми готові до співпраці, сподіваємося, що Український жіночий фонд нас підтримає на майбутні етапи проєкту.
Проєкт “Почни” реалізовує Громадська організація “Ярій” в консорціумі з представниками МГО “Інститут Суспільних Ініціатив” запустили проєкт, що спрямований на підтримку жінок, чоловіки яких загинули під час російсько-української війни.
Катерина Гавуляк
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відомий волонтер дядя Гриша збирав гроші для ЗСУ на Сихові
