Культурно-освітній центр імені Довженка щодня відкриває двері для дітей, молоді, сімей, артистів, волонтерів і військових. Упродовж сорока років він залишається культурним серцем Сихова. Про шлях трансформації, виклики та пріоритет української культури розповідає директорка Центру Марта Іванишин.
Розкажіть, будь ласка, коли був заснований Центр Довженка? Якою була його первинна функція?
Архівні документи свідчать, що Центр Довженка був створений у 1986 році. Це був культурно-освітній центр, таким він і залишається сьогодні. У статуті була збережена його назва та напрямки діяльності.
У 2000-х роках частину приміщень виділили під оренду, тут запрацювала мережа “Кінопалац”, якої тепер вже немає. Ззовні будівлі практично нічого не змінилося, лише у 2019 році демонтували вивіску “Кінопалац” і натомість встановили “Центр Довженка”. Це нова скорочена назва – від ЛКП “Культурно-освітній Центр імені Олександра Довженка”, що була тут завжди. Просто ніхто не знав про це, адже весь перший поверх перебував в оренді.
Коли Центр Довженка зазнав структурних та функціональних змін?
Я прийшла сюди працювати в кінці 2018 року. Майже рік виконувала обов’язки керівника, а тоді подалася на конкурс на посаду директора, оскільки через ковід та початок повномасштабного вторгнення ми не змогли реалізувати всі речі, які планували.
Які простори сьогодні функціонують у Центрі?
Від початку заснування тут були дві зали. У 2000-х роках у них транслювалися фільми. Коли я прийшла сюди у 2018-му, ми зрозуміли, що дві зали не можуть працювати на кіно, тому одну – на 750 місць – ми переобладнали в концертну. Тепер тут відбуваються вистави, концерти та стендапи.
До речі, за останні два роки ми побачили, що стендапи дуже гарно продаються. Вони розраховані на нову цільову аудиторію, яку ми залучаємо.
Ми також облаштували гримерки, яких тут раніше не було. Це дало свої результати, тому що концертна зала в найбільш кризовий період таки приносила нам кошти. Адже ми – комунальне підприємство, і важливо, що маємо свій дохід. Так ми заробляємо на значну частину ремонтів і діяльність самої установи.
Наш кінозал розрахований на 150 місць, але ми будемо купувати ще крісла і збільшувати його до 200-х. Вже у вересні у нас буде новий обладнаний кінозал.
На другому поверсі у нас під час повномасштабного вторгнення, після того, як тут був прихисток, з’явилася точка “Спільно” з Юнісеф. І з Юнісеф ми маємо цього року дуже гарну грантову співпрацю. Вони закрили свої точки “Спільно” в інших локаціях, але у Центрі Довженка ми цю дитячу точку перейняли у своє підпорядкування. Юнісеф побачив нашу ініціативу і вирішив нам допомогти грантами. Тому точка “Спільно” працюватиме надалі.
Тут відбуваються різні майстер-класи, заняття в групах, ігри та активності. Діти можуть перебувати тут безкоштовно. Це дуже важливо, тому що в нашому спальному районі ми націлені на дві цільові аудиторії: молодь і дітей. Тобто ми робимо все можливе, щоби батьки могли приходити сюди з дітьми і дітям було тут затишно. Вони одразу йдуть на другий поверх, тому що точно знають, що другий поверх – для них.
Також маємо цікавий прецедент. За грантові кошти ми провели ремонт в конференц-залі. Це була колишня апаратна, яка відносилася до зали на 750 місць, але ми бачили, що вона ніяк не задіяна, тому переоблаштували її, і тепер тут працює лего-студія. Так, платні студії в Центрі Довженка також є: лего-студія, студія сучасного танцю і модельна школа.
До речі, на першому поверсі ми прибрали стіну, щоб облаштувати великий простір, як задумувалося при будівництві. Тепер тут є вільна зона, де люди можуть відпочивати чи працювати. Ми поставили чайник, кулер. Тому тепер люди, які, до прикладу, плетуть маскувальні сітки, можуть попити чаю, води.
Також у липні ми відкрили простір на даху. Тут на відвідувачів уже чекають зручні пуфи.
У вас досі плетуть маскувальні сітки на фронт?
Так, звичайно. Є декілька військових частин, з якими ми на зв’язку. Запити є постійно. Кожен може прийти і долучитися. Часто батьки приводять дітей на мультик, а самі йдуть плести. Також є організовані старші пані, які приходять по вівторках і четвергах. Загалом задіяні постійно два десятки людей. Коли є можливість, ми даємо їм квитки чи запрошення на заходи, щоб їх трішки мотивувати, бо їхня робота дуже важлива і потрібна.
Розкажіть, будь ласка, про інклюзію у Центрі.
Невдовзі будемо оголошувати тендер на капітальний ремонт у кінозалі, тому що кінозала не має доступності для людей на кріслах колісних.
Наразі з доступності є пандус на вулиці, переобладнані вбиральні, підйомник у концертній залі. Такий підйомник будемо встановлювати також нагору, щоб люди на кріслах колісних могли потрапити на другий поверх. Вхід в кінозалу для людей на кріслах колісних буде, власне, через другий поверх. Новий підйомник везтимуть з Австрії, оскільки в Україні їх не виробляють, тож це може зайняти трохи часу.
До речі, коли ми робили проєктно-кошторисну документацію, у стіні знайшли двері в кінозалу. Будемо їх відновлювати та відкривати. Вони були тут запроєктовані, але їх зашили гіпсокартоном. У старих кресленнях ми побачили, що десь є вхід, почали шукати і знайшли.
Також у проєкті передбачено змінити вхідну групу дверей, змінити сходи і встановити підйомник в укриття. Раніше ми переобладнали старий підвал під просторе і доступне укриття, яке має два входи і виходи, як і передбачено нормами.
Скільки людей працює у Центрі Довженка?
Фактично всі відділи уже зайняті. У команді є двадцять людей. Троє людей працюють на рецепції, з 10 ранку до 9-ої вечора. Троє працюють на другому поверсі з дітьми на дитячій локації. В технічному відділі працюють четверо. Маємо трьох охоронців. У разі тривоги охоронець відкриває укриття, і люди із сусідніх будинків приходять сюди. У відділі розвитку також працюють 6 людей і у відділі кіно.
Як підбираєте фільми для показу і звідки їх берете?
Наш пріоритет — українське кіно. Тому як тільки виходить український фільм, він точно є в Центрі Довженка. До речі, я колись мріяла показувати фільми мовою оригіналу. Наразі не знаємо, чи буде на них попит, бо це не настільки популярно, але будемо над цим працювати. Звичайно, для дітей завжди є більше мультиків.
Наш розклад відрізнятиметься від “Планети кіно” чи від інших потужних кінозалів. Нам хочеться у районі чогось більшого для дітей та молоді. Є хороші і прем’єрні українські мультики, тому стараємося їх теж транслювати.
Як все відбувається? Ми укладаємо угоди з дистриб’юторами, їх близько шести. І кожен з дистриб’юторів видає якісь новинки. Фільми передають нам на хардах. Є своя логістика, передаються одразу і афіші. Адже повинне бути місце для розміщення афіш. Ми ще над цим активно працюємо, вдосконалюємося.
Чому на будь-які фільми стоїть вартість квитка? Квиток ділиться 50 на 50, 50% залишається в установі, 50% передається дистриб’юторам. Для військових у нас вхід безкоштовний. Певну кількість квитків ми, до речі, передаємо для Unbroken та інших організацій, які до нас звертаються, зокрема, для сімей загиблих Героїв.
Також щовівторка у нас є день глядача, коли квиток вартує 80 гривень. В інші дні він коштує в межах 100 гривень, на вихідних 120.
Розкажіть, будь ласка, як фінансується Центр Довженка?
У нас різні джерела фінансування. З міського бюджету виділяють кошти на зарплату, капітальні ремонти і на частину комунальних послуг. Минулого року ми змогли відремонтувати електрощитову ще 1986 року за власні кошти Центру. Також ми за власні кошти купили нові двері, замінили двері у вбиральні, закупили крісла в укриття і на дах. Самотужки купуємо техніку, яка вкрай необхідна у концертну залу, планшети, навушники, світильники, лампи тощо.
Облаштування Центру Довженка для незрячих людей теж проводимо з власних коштів. Люди із порушеннями зору та слуху можуть придбати собі квитки в кіно. Є QR-коди з окремими програмами. Тобто людина може на своєму телефоні в наушниках слухати, а якщо не має такої можливості, ми надаємо планшет і навушники. Тому фільми ми адаптовуємо для потреб людей з особливими потребами.
Зараз готуємося до закупівлі крісел в концертну залу, бо попередній орендар, з якими ми судилися, виїхав і забрав чотири ряди крісел.
У нас щороку є потужні гранти. Наприклад, минулого року ми відкривали потужний проєкт “Довженко. Задерацький. Кіно та музика”. На рік маємо два-три гранти. Як я вже згадувала, гарно співпрацюємо з ЮНІСЕФ. Подали ще декілька грантових заявок і чекаємо. Це нон-стоп процес.
Яке фінансування від міста цьогоріч? І чи вистачає грошей?
Від міста ми цього року маємо 5 мільйонів. Минулого року Центр Довженка заробив понад 2 мільйони. Зараз активно працюємо над бізнес-планом, аби збільшити прибуток. Звичайно, маємо залишити квоту безкоштовної діяльності Центру Довженка. Також не можемо дозволити собі дорогий вхідний квиток у кіно. Потрібно тримати баланс.
Чи виникають якісь труднощі у роботі?
Працювати в культурі під час війни дуже складно. Але це якраз те, що потрібно розвивати – працювати над своєю ідентичністю. Тому ми обираємо українські фільми, робимо акцент на українській культурі, на промоції нашого кіно. Є війна за територією, і є війна за культуру.
Чого найбільше потребує Центр Довженка сьогодні?
Ми багато вкладаємо в інфраструктуру, особливо в доступність. Складно стару будівлю 1986 року перебудувати та адаптувати до сучасних вимог. Тому що ніхто насправді колись не думав, як людина на кріслі колісному має приїхати в кінотеатр Довженка. Це виклик для всіх старих будівель. Сподіваємося, площа тепер матиме кращий вигляд. Маленькими кроками змінюємо наш простір.
Анна Баранчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий харчоблок, хол та мільйон для ЗСУ: як змінюється ліцей “Сихівський”
