“Крук” починався з фотографії в соцмережах і мрії про власний зал. За рік він став місцем, де тренуються діти й дорослі, проводять змагання пам’яті побратимів і створюють середовище, в якому формується характер. Засновник клубу військовослужбовець Павло Дьокін розповів, чому спорт для нього є ідеологічною справою, як працює клуб сьогодні та чому «Крук» — це маленька мрія, яка зараз живе.
Клубу вже рік, що би ви могли виділити з його досягнень?
За цей рік у нас уже тренується близько ста людей — як дітей, так і дорослих. Ми брали участь у різних чемпіонатах: у Дрогобичі, у Львові, зокрема і в Кубку України. Є козаки, які вже здобули призові та перші місця.
Для мене це одне з найважливіших досягнень, адже це результат роботи наших тренерів і частково моєї роботи. Те, що хлопці показують на змаганнях, так само як і дівчата, які також виступають, — це і є показник нашої праці.
Окремо хочу відзначити роботу з ветеранами. На жаль, ми займаємося з ними не так часто, як би хотілося, але навіть це для мене є великим плюсом. До нас приїжджають ветерани, і ми маємо можливість працювати з ними окремо. Нещодавно спільно з Unbroken та Levitate (данська компанія з виробництва спортивних протезів – ред) хлопцям встановлювали нові протези, і ми одразу тестували у форматі інтерактивних тренувань.
Також ми проводили змагання з кікбоксингу в пам’ять про побратимів. На початку відкриття «Крука» ми проводили змагання в пам’ять про побратима Олега Блюса, безпосередньо в клубі.
Натомість змагання в пам’ять про Василя Грицьківа (Хука) стали для мене першими по-справжньому масштабними. Вони проходили у Львові: ми орендували окреме приміщення, встановили великий професійний ринг, працювали оператори та фотографи. Ми взяли досить непоганий рівень Чемпіонату України, а то і вище за рахунок організації. У змаганнях взяли участь близько 70 учасників, а також близько 10 різних клубів, які прийшли підтримати подію.
Скільки груп сьогодні налічує клуб і з якого віку займаються спортсмени?
З кікбоксингу в нас наразі є три групи. Наймолодша — це діти віком 6–8 років. Водночас, якщо дитині 5 років і вона має бажання займатися, ми не ставимо жорстких вікових рамок: за бажанням можуть приходити і у 5. Цю групу тренує тренерка Андріана.
Далі маємо середню групу — це спортсмени віком 9–15 років. Її веде Олег Грицьків, батько якого зображений на муралі в нашому залі.
Також є доросла група 15+, яку раніше вів Віктор Кійко. Наразі цю групу веду я, оскільки через основну роботу він тимчасово не має можливості проводити тренування.
Окремо в нас є також група з ММА — змішаних єдиноборств. У ній займаються як наймолодші спортсмени від 6 років, так і дорослі — до 18+.
Як часто проходять тренування?
Тренування в клубі відбуваються щодня. З кікбоксингу заняття проходять у вівторок, четвер і суботу. У вівторок та четвер розклад такий:
- наймолодша група — о 16:00
- середня група — о 17:30
- доросла група — о 19:00
У суботу о 10:00 у нас проходить загальне тренування для молодших і дорослих. На цих заняттях ми більше працюємо над загальною фізичною підготовкою та розтяжкою.
Заняття з ММА відбуваються в понеділок, середу та п’ятницю о 19:00.
Скільки тренерів є у спортивному клубі і чи вистачає їх?
Загалом у клубі працюють чотири тренери. Водночас хотілося б мати більше, адже вже є можливість поступово розділяти групу ММА. Проте наразі немає відповідного тренера, якого я хотів би бачити тут.
Для мене в тренері не так важливі спортивні досягнення — розряд, кандидат у майстри спорту чи майстер спорту. Найважливіше, щоб людина підходила ідеологічно. Я не можу собі морально дозволити взяти тренера, який, наприклад, пішов працювати вчителем фізкультури, щоб не йти служити, маючи бронь, і привести його сюди в зал тренувати дітей.
Я не маю на це морального права. Я не зможу дивитися в очі побратиму, який зображений у нашому залі, адже це загалом ветеранська справа. Бізнесом це наразі важко назвати — радше це правильне середовище.
Мені хочеться приводити сюди дітей, підлітків і дорослих, щоби вони розвивалися у здоровому середовищі, і щоб поступово зникали шаблони непорозумінь між військовими та цивільним населенням. Тому для мене це насамперед ідеологічна справа і маленька мрія, яка зараз живе.
Що дає кікбоксинг і ММА вихованцям, окрім фізичної підготовки?
Передусім це фізичний розвиток, адже діти тут активно займаються спортом. Але не менш важливим є загартування характеру — як у дітей, так і в дорослих. Тренування вчать йти до своєї мети, ставити правильні цілі, розвиватися та не опускати руки.
Усе це, своєю чергою, формує внутрішній стержень, який у майбутньому стає основою характеру людини. Якщо говорити саме про дітей, то тут вони формуються та навчаються розвиватися, незважаючи на складнощі.
Які основні правила та цінності ви пропагуєте в “Круці”?
Для мене цінності — це передусім те, як живе зал. Я часто кажу вихованцям, що ми зараз перебуваємо на етапі формування маленької сім’ї. Сюди приходять не лише для тренувань: після занять люди залишаються поспілкуватися, пожартувати, інколи подуріти, — і це нормально. Буває, що вже пізно, я стою в залі й прошу всіх розходитися, бо час.
Тобто головна цінність — це формування правильного середовища. І зараз я вже не можу сказати, що це просто маленька сім’я. Це сім’я, яка поступово розростається.
Хто фінансує спортивний клуб? Це гранти чи допомога від міста?
І те, і те. Ми отримували допомогу від міста через ваучерну систему, а також гранти від DW International в Україні (німецької організації). Також була підтримка від «єДія». Частково клуб фінансується і за власний рахунок. Загалом це всі основні джерела фінансування.
До речі, ми якраз у процесі відкриття ще одного залу — у 72-й школі. Це стало можливим завдяки гранту від Українського ветеранського фонду. Саме завдяки цій підтримці ми маємо змогу розвиватися далі. Сподіваємося, до кінця березня зможемо повністю завершити всі роботи.
Розкажіть про себе. Чим ви займаєтеся ще, окрім роботи в клубі?
Я є діючим військовослужбовцем. Наразі обіймаю посаду керівника рекрутингового центру в західному регіоні 3-го армійського корпусу. Це моя основна діяльність на сьогодні.
Уже тривалий час займаюся саме рекрутингом. Загалом також несу відповідальність за територію у Львові, де ми працюємо з цивільним населенням у форматі тестового тижня з підрозділом. Окрім цього, є багато внутрішніх військових процесів та завдань.
Основне в моєму житті — це військова служба.
Чому спорт сьогодні є дуже важливим для багатьох людей?
Я сам займався спортом із дитинства, хоча відносно пізно почав займатися кікбоксингом — приблизно у 12–13 років. Це вже вважається пізно, адже зараз є діти, які починають тренування з 6 років.
Спорт — це дисципліна, загартування характеру та фізичний розвиток. Це розвиток впевненості в собі, уміння ставити перед собою цілі. Це формування внутрішнього стержня. Окрім цього, спорт — це знайомства, спілкування, поїздки в табори, змагання, де ти їздиш, розвиваєшся і знайомишся з багатьма людьми.
Ще один важливий аспект спорту — це можливість для військових і ветеранів, які проходять реабілітацію, прийти в зал і хоча б морально відпочити від рутини лікарень та постійного відновлення.
Спорт формує правильне середовище та здоровий спосіб життя. Спорт — це життя. Він дуже багато дає, формує характер і ставить людину на правильний шлях.
Що для вас найкрутіше в роботі з дітьми?
Бачити, як тут формується колектив. Мені приємно спостерігати за молодими козаками, які займаються в залі ще з моменту його відкриття. Уже минув рік, і видно результат: якими вони були тоді і якими стають зараз.
Мені дуже подобається, що вони знайомляться між собою, починають дружити не лише в залі, а й поза ним — після тренувань йдуть разом поспілкуватися, поїсти щось. Це знову ж таки про формування колективу в правильному середовищі.
Саме це мені імпонує найбільше: замість того, щоб блукати вулицями, курити чи пити, вони приходять у зал і займаються правильними речами.
Яка вартість тренувань у спортивному клубі?
Місячний абонемент на кікбоксинг коштує 1000 гривень, на ММА — 1300 гривень. Також у нас діє знижка для військових, ветеранів, учасників бойових дій та їхніх дітей.
Загальний розмір знижки становить 50%. Я свідомо не робив тренування повністю безкоштовними, адже існує стереотип, що якщо щось безкоштовне, то воно неякісне.
Саме тому було обрано формат 50% знижки — щоб військові та їхні діти могли приходити на тренування і водночас відчували підтримку. Це не безкоштовно, але достатньо, щоб люди почувалися комфортно.
Що побажаєте молодим спортсменам і тим, хто хоче прийти в клуб або почати займатися спортом?
Насамперед важливо зрозуміти, що не має значення рівень вашої фізичної підготовки й неважливо, чи займалися ви раніше спортом, чи ні. Головне — не боятися приходити й почати розвиватися.
Ми відкриті до всіх і готові розвиватися разом із тими, хто приходить у зал.
Як виникла ідея створити «Крук»?
Усе сталося дуже швидко й неочікувано. Почалося все з однієї фотографії в соцмережах — фото приміщення з підписом про те, що з ним можна зробити. Я тоді написав, що тут можна зробити зал, і з цього все почалося.
Як і багато підлітків, та й дорослих теж, які колись займалися або займаються спортом, я завжди мріяв мати власний зал. І, як усі, хотів бути таким «крутим хлопцем», який приходить у зал, займається, коли хоче, і живе цим середовищем.
Ця маленька мрія нікуди не зникла — просто з часом трохи змінилися цінності. Зараз вона живе й реалізовується, і я цьому дуже радий.
Що стосується вибору напрямків, то кікбоксинг і ММА з’явилися не випадково — я сам займався кікбоксингом і ММА. Тому саме на цих видах спорту ми й зупинилися.
Чому обрали саме таку назву — «Крук»?
Було багато дискусій щодо назви залу. Насамперед мені хотілося, щоб це було українське слово, не запозичене з Америки чи Європи, щоб люди, почувши назву, одразу розуміли: це щось українське.
Крук — це птах, який у мене асоціюється з козацькими часами. Про нього можна говорити багато і довго. Я також розглядав варіант «ворон», але «крук» звучить цікавіше. До того ж слово «ворон» для мене чомусь більше асоціюється з російськомовним контекстом. Тому в підсумку обрали «Крук».
Яка ваша мрія зараз?
Чесно кажучи, мені важко назвати якусь одну конкретну мрію. Тому що, окрім залу та спортивних речей, є значно ширший контекст.
Хочу щоб наше цивільне населення нарешті усвідомило, що в нас уже четвертий рік повномасштабної війни. Якщо дивитися ширше, то війна для нас ніколи й не закінчувалася — вона лише переходила з активної фази в перемир’я, у затишшя, потім у культурну фазу дисидентства, і так далі, через багато різних історичних етапів.
І, напевно, моя основна мрія — щоб люди знову згуртувалися й загартовувалися так, як це було 24 лютого 2022 року. Щоб вони трохи прокинулися від цієї умовної рутини, включилися і або були у війську, або працювали для війська, розвивалися в правильному напрямку.
Анна Баранчук, фото авторки
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Це було найкраще тренування, яке я взагалі проводив,” – Павло Дьокін про відкриті тренування з ветеранами
