Начальник другої пожежно-рятувальної частини 2-го державного загону ГУ ДСНС у Львівській області Володимир Лелів розповів, чому вирішив стати пожежником, скільки важить його обладнання та який виїзд для нього був найважчим.
Володимир закінчив сихівський ліцей “Оріяна”. Спершу хотів бути кардіохірургом, але коли врятував з води хлопчака в таборі, вирішив стати рятувальником. Каже, що йому “сподобалося рятувати життя”, хоча він усвідомлював, що доведеться ризикувати.
Закінчив Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, навчався також у Харкові. У лавах ДСНС Володимир служить уже понад 15 років. Починав з найпростішої офіцерської посади, тепер – майор, начальник 2-ої пожежно-рятувальної частини 2-го державного загону ГУ ДСНС у Львівській області. Його частина відповідає за надзвичайні ситуації у Залізничному та частині Франківського району. Коли у Львові стаються великі пожежі чи ракетні обстріли росії, його підрозділ виїжджає також. У підпорядкуванні Володимира – 54 рятувальники. Вони поділяються на чотири зміни (караули), які чергують добу через три. У кожному караулі заступає близько 11 людей. У їхньому розпорядженні є дві автоцистерни і один допоміжний автомобіль. Спецавто містить цистерну з водою на 2 або 5 тонн води. Торік друга пожежно-рятувальна частина другого загону ДСНС виїжджала на пожежі 225 разів – це найбільший показник у Львівській області. Загалом підрозділ Володимира здійснив близько 700 виїздів минулого року.
Рятувальник розповідає, що перший підрозділ, який приїжджає на пожежу, не почне гасити вогонь, поки не знайдуть всіх людей, які залишилися у будинку. Також рятувальники не беруться до гасіння, поки у будівлі не відключать електрику.
“У 90% випадків люди, які гинуть на пожежі, задихаються. Дим – токсичний, він уражає легені. Тим більше, зараз навколо нас багато пластику, який дає їдкий чорний дим: дорослий від трьох глибоких вдихів втрачає свідомість і падає непритомний. Менше відсотків смертей, власне, від опіків та больового шоку, які можуть призвести до смерті”
розповідає Володимир Лелів.
Володимир каже, що якщо навколо дим, треба пригнутися якомога нижче, бо він піднімається вгору, а кисень “опускається”, тоді – швидко рухатися до виходу. Якщо є можливість – слід намочити шматок тканини і затулити дихальні шляхи.
Однією з наймасштабніших пожеж, на які виїжджав підрозділ Володимира, була пожежа на вулиці Виговського,1А. Вона почалася у квартирі внаслідок вибуху батареї від електровелосипеда. У будинку була шахта з евакуаційним виходом, але люди заставили її різними побутовими речами.
“З квартири вогонь поширився на шахту. Поки ми ліквідовували пожежу у квартирі, загорілася шахта і тоді всі 9 поверхів будинку були охоплені їдким димом. Нам було важко. Людям казали виходити, поки диму було ще мало. Не всі послухалися, а коли диму стало багато, довелося стукати у всі квартири, щоби всі виходили. Людям потрібен був рятувальний капюшон. Довелося разів 10 підніматися і спускатися вниз, виводити всіх людей”.
За його словами, тоді пожежники евакуювали із будинку 122 людей. Він пояснює, що рятувальники не використовують “куб життя”, оскільки людина у стані паніки може неправильно стрибнути і зламати собі шийний відділ хребта чи отримати інші складні травми. Раніше рятувальники мали 60 секунд на те, щоби виїхати на виклик з підрозділу. Тепер – нормативний час – до 3-х хвилин, з моменту, коли надійшло повідомлення.
Екіпірування, розповідає Володимир, важить 30 кілограмів. У кожному районі Львова є своя пожежна частина. До речі, Сихівський район обслуговують два підрозділи – на вулиці Вулецькій, 11 і на вул. Козельницькій, 9. Середній час добирання на виклик у межах району, за словами Володимира, – 7-9 хвилин.
Начальник частини розповідає, що колись, аби стати пожежником, треба було пройти військову службу. Тепер такої умови немає: потрібно мати 18 років, повну середню освіту (11 класів або 9 класів і училище), а також відповідний рівень фізичної та психологічної підготовки.
“Спочатку кандидати проходять психологічні тести. Бо бували випадки, коли люди боялися мертвих тіл чи висоти… Професія рятувальника – ризикувати. Тому треба бути фізично розвиненим, розумним і психологічно здоровим”
ділиться Володимир Лелів.
Загалом для ДСНС-ників організовують спеціальну службову підготовку з екіпірування, вправ із драбинами, комбінування кількох спецмашин тощо.
Коли пожежники прибувають на місце події, спершу ведеться розвідка пожежі, чи немає безпеки для рятувальників, яка ситуація навколо будинку, де знаходиться осередок пожежі. Паралельно у будівлі відключають електроенергію. Представники ДСНС намагаються дізнатися, чи є ще в будинку люди – рятувальники йдуть поверхами, дзвонять, стукають, питають, хто ще залишився.
У розпорядженні рятувальників є багато інструментів, які відкривають двері за 2-3 хвилини. Якщо через двері не можливо потрапити у квартиру, то потраплять через вікно – для цього у ДСНС є висувні автодрабини, які досягають до 14 поверху. Щоправда, у Львові вже є будівлі, які мають по 25 поверхів, проте такого обладнання ще немає.
Володимир пригадує моторошний момент, коли одного разу вони гасили пожежу у квартирі, що була охоплена вогнем, і йому сказали, що там є маленька дитина. “Ми ніяк не могли її знайти. Було страшно… адже ми не супергерої”, – каже пожежник. На щастя, дитини там насправді не було.
Коли був ракетний удар на Сихові 29-го грудня і уламки ракети впали між ліцеєм “Оріяна” та будинком на вул. Хоткевича, 56, Володимир працював на місці події. Згадує, що вони ходили по квартирах, перевіряли, чи людей не вразило уламками. Одна старша жінка не могла вибратися, рятувальники допомогли їй вийти.
“Ми відкривали всі двері навстіж, і того чоловіка, який загинув (український баскетболіст, тренер, майстер спорту України міжнародного класу Bіктор Кобзистий – ред.), ми знайшли після того, як відкрили двері… Він був у ліжку. Тоді близько 20 осіб були травмовані”
розповів Володимир Лелів.
Рятувальник каже, що найважчий виїзд був на вулиці Стрийській, коли росіяни поцілили у будинок-колодязь. Тоді у житловому комплексі загинули десятеро мешканців.
“Якби ті люди, які там загинули, спустилися принаймні у підвал, вони були б живі. Уламок ракети влетів у під’їзд, який просто склався з четвертого поверху донизу, з меблями, речами і всім, що тільки було у тих квартирах, – все посипалося на перший поверх. Ударною хвилею вибило всі вікна і двері. Ми прислухалися, чи хтось є живий… Перші люди, яких ми витягали, були на сходах або в коридорі. Їх це врятувало. Як тільки ми зайшли – побачили жінку з відкритим переломом руки, ноги, травмою хребта… Там були багатотонні плити, які ми не могли підняти. Ми “шуфлювали” це все цілу добу… О третій годині ночі наступного дня я вже ледь ходив. Ми були дуже виснажені. Пил постійно летів в очі, в ніс, в рот”
згадує Володимир.
Він також згадує про пожежу внаслідок обстрілу на Каховській.
“Одна ракета впала на територію дитсадка вночі. Також цілий двигун ракети “зайшов” у п’ятий поверх будинку. Та квартира просто вигоріла вщент. Ми виводили людей, а коли зайшли у ту квартиру, там була така висока температура… що не передати словами… Маска просто прилипає до лиця”
розповідає Володимир Лелів.
Він також згадує, що коли був перший приліт по Міжнародному центрі миротворчості та безпеки у Яворові, то рятувальники дістали потерпілого аж через 9 годин після події, оскільки він був притиснутий завалами. А коли прилетіла ракета на вулицю Пластову, де був резервуар з пальним, то пожежники гасили пожежу півтори доби – 36 годин.
Також доводилося виносити з вогню трирічного хлопчика. А одного разу рятувальників викликала мама, бо її донька закрилася у квартирі на внутрішній замок, і ззовні відкрити було неможливо. При цьому матір просила ДСНС-ників діяти так, щоб батько дівчинки не дізнався про пригоду. Тоді Володимира спускали на мотузках, з п’ятиповерхового будинку на балкон. Він мав при собі сокиру і викрутку. Рятувальник постукав дівчинці через шибку, щоб та відкрила двері, але дитина йому помахала, посміхнулася і далі повернулася до своїх іграшок. Володимир відкрив двері і впустив маму.
А був випадок, що старша жінка подзвонила на “101” і повідомила, що син вигнав її з дому і вона не може зайти. Рятувальники приїхали, а у вхідних дверей просто не було з одної сторони ручки. “Ми запхали викрутку і бабуся зайшла. Це тривало три хвилини”, – усміхається Володимир і додає, що за хибний чи неправдивий виклик спецслужб громадянам насправді загрожує адміністративна відповідальність (їм загрожує штраф від 850 до 3 400 грн – ред.). Ще був випадок, коли старша жінка вирішила прийняти ванну, а вилізти не змогла. Тоді рятувальники допомогли їй вибратися… і поїхали назад у частину.
Небезпечні, але й смішні виклики бувають у рятувальників ДСНС. Володимир Лелів обрав такий шлях. Зараз він із дружиною Богданною Лелів виховують трьох дітей.
Матеріал підготували учні Гуртка журналістики Центру дитячої та юнацької творчості МЖК-1 (керівниця гуртка – Христина Гоголь)
“Сихів. Медіа” разом із Гуртком журналістики ЦДЮТ МЖК-1 розпочинають спільний проєкт “Сихівчани”. Будемо розповідати історії сихівців, які працюють у різних галузях, вкладають у нашу економіку, рятують людей та їхні мрії, розпочинають власну справу і просто працюють на розвиток своєї вулиці, району, міста та країни. Сьогодні розповідаємо історію рятувальника, який уже понад 10 років працює у ДСНС і рятує людей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Увага! Ракетна небезпека!”: як працюють системи оповіщення повітряної тривоги на Сихові.
