Спортивний клуб «Крук» — це не лише про кікбоксинг і ММА. Це про середовище, цінності, відповідальність і спільноту, яка формується навколо спорту. Засновник клубу Павло Дьокін — діючий військовослужбовець і керівник рекрутингового центру 3-го армійського корпусу в інтерв’ю Сихів.Медіа розповів, як за рік «Крук» об’єднав дітей, дорослих і ветеранів, чому для нього важливі не звання тренерів, а ідеологія, та чому спорт сьогодні — це значно більше, ніж фізична підготовка.
«Крук» починався з фотографії в соцмережах і мрії про власний зал. За рік він став місцем, де тренуються діти й дорослі, проводять змагання пам’яті побратимів і створюють середовище, у якому формується характер. Засновник клубу Павло Дьокін — діючий військовий — розповів, чому спорт для нього є ідеологічною справою, як працює клуб сьогодні та чому «Крук» — це маленька мрія, яка зараз живе.
— Клубу вже рік, що би ви могли виділити з його досягнень?
За цей рік у нас уже тренується близько ста людей — як дітей, так і дорослих. Ми брали участь у різних чемпіонатах: у Дрогобичі, у Львові, зокрема це і Кубок України. Є козаки, які вже здобули призові та перші місця.
Для мене це одне з найважливіших досягнень, адже це результат роботи наших тренерів і частково моєї роботи. Те, що хлопці показують на змаганнях, так само як і дівчата, які також виступають, — це і є показник нашої праці.
Окремо хочу відзначити роботу з ветеранами. На жаль, ми займаємося з ними не так часто, як хотілося б, але навіть це для мене є великим плюсом. До нас приїжджають ветерани, і ми маємо можливість працювати з ними окремо. Нещодавно тут проходило протезування спільно з Unbroken та Levitate: хлопцям встановлювали нові протези, і ми одразу тестували їх у форматі інтерактивних тренувань.
Також ми проводили змагання з кікбоксингу в пам’ять про побратима, який зображений у нашому залі на муралі. Це були перші більш масштабні змагання. На початку відкриття «Крука», у лютому, ми вже проводили змагання в пам’ять про побратима Олега Блюса, але вони відбувалися безпосередньо в клубі.
Натомість змагання в пам’ять про Василя Грицьківа (Хука) стали для мене першими по-справжньому масштабними. Вони проходили у Львові: ми орендували окреме приміщення, встановили великий професійний ринг, працювали оператори та фотографи. Ми взяли досить непоганий рівень Чемпіонату України, а то і вище за рахунок організації. У змаганнях взяло участь близько 70 учасників, а також близько 10 різних клубів, які прийшли підтримати подію.
— Скільки є груп у клубі і з якого віку займаються спортсмени?
З кікбоксингу в нас наразі є три групи. Наймолодша — це діти віком 6–8 років. Водночас, якщо дитині 5 років і вона має бажання займатися, ми не ставимо жорстких вікових рамок: за бажанням можуть приходити й у 5. Цю групу тренує тренерка Андріана.
Далі йде середня група — спортсмени віком 9–15 років. Її веде Олег Грицьків, батько якого зображений на муралі в нашому залі.
Також є доросла група 15+, яку раніше вів Віктор Кійко. Наразі цю групу веду я, оскільки через основну роботу він тимчасово не має можливості проводити тренування.
Окремо в нас є змішана група з ММА — змішаних єдиноборств. Це одна група, у якій займаються як наймолодші спортсмени від 6 років, так і дорослі — до 18+.
— Як часто проходять тренування?
Тренування в клубі відбуваються щодня. З кікбоксингу заняття проходять у вівторок, четвер і суботу. У вівторок та четвер розклад такий:
- наймолодша група — о 16:00
- середня група — о 17:30
- доросла група — о 19:00
У суботу о 10:00 у нас проходить загальне тренування для молодших і дорослих. На цих заняттях ми більше працюємо над загальною фізичною підготовкою та розтяжкою.
Заняття з ММА відбуваються в понеділок, середу та п’ятницю о 19:00.
— Скільки тренерів є у спортивному клубі і чи вистачає їх?
Загалом у клубі працює чотири тренери. Водночас хотілося б мати більше, адже вже є можливість поступово розділяти групу ММА. Проте наразі немає відповідного тренера, якого я хотів би бачити тут.
Для мене в тренері не так важливі спортивні досягнення — розряд, кандидат у майстри спорту чи майстер спорту. Найважливіше, щоб людина підходила ідеологічно. Я не можу собі морально дозволити взяти тренера, який, наприклад, пішов працювати вчителем фізкультури, щоб не йти служити, маючи бронь, і привести його сюди в зал тренувати дітей.
Я не маю на це морального права. Як мінімум, я не зможу дивитися в очі побратиму, який зображений у нашому залі, адже це загалом ветеранська справа. Бізнесом це наразі важко назвати — радше це правильне середовище.
Мені хочеться приводити сюди дітей, підлітків і дорослих, щоб вони розвивалися в правильному середовищі, зростали здоровим населенням і, у свою чергу, щоб поступово зникали шаблони непорозумінь між військовими та цивільним населенням. Тому для мене це насамперед ідеологічна справа і маленька мрія, яка зараз живе.
— Що дає кікбоксинг і ММА вихованцям, окрім фізичної підготовки?
Передусім це фізичний розвиток, адже діти тут активно займаються спортом. Але не менш важливим є загартування характеру — як у дітей, так і в дорослих. Тренування вчать йти до своєї мети, ставити правильні цілі, розвиватися й не опускати руки.
Усе це, своєю чергою, формує внутрішній стержень, який у майбутньому стає основою характеру людини. Якщо говорити саме про дітей, то тут вони формуються та навчаються розвиватися, незважаючи на складнощі.
— Які основні правила та цінності ви пропагуєте в Круці?
Для мене цінності — це передусім те, як живе зал. Я часто кажу вихованцям, що ми зараз перебуваємо на етапі формування маленької сім’ї. Сюди приходять не лише для тренувань: після занять люди залишаються поспілкуватися, пожартувати, інколи подуріти, — і це нормально. Буває, що вже пізно, я стою в залі й прошу всіх розходитися, бо час.
Тобто головна цінність — це формування правильного середовища. І зараз я вже не можу сказати, що це просто маленька сім’я. Це сім’я, яка поступово розростається.
— Хто фінансує спортивний клуб? Це є гранти, чи допомога від міста?
І те, і те. Ми отримували допомогу від міста через ваучерну систему, а також гранти від DW International в Україні (німецької організації). Також була підтримка від «єДія». Частково клуб фінансується і за власний рахунок. Загалом це всі основні джерела фінансування.
— Як вдалося залучити гранти? Чи плануєте надалі залучати більше грантів на розвиток?
Так, наразі ми в процесі відкриття ще одного залу — у 72-й школі. Це стало можливим завдяки гранту від Українського ветеранського фонду. Саме завдяки цій підтримці ми маємо змогу розвиватися далі й створювати більше правильних середовищ.
— Коли плануєте відкрити локацію у 72-й школі?
Наразі в планах, насамперед, завершити ремонтні роботи в приміщенні 72-ї школи та повністю облаштувати зал, щоб він міг функціонувати. Зараз ми перебуваємо на етапі чистових робіт. Усе основне вже зроблено: залили стяжку, провели вентиляцію, — зараз триває шпаклювання та дошліфовування стін.
Паралельно виконуються роботи в санвузлі та душовій. Там уже змуровані перегородки, доставляється плитка та встановлюється необхідне обладнання. Далі в планах — завершальні чистові роботи: ґрунтування, фарбування, облаштування освітлення та закупівля інвентарю.
Хотілося б відкрити зал до кінця лютого. Це попередній термін. Якщо ж щось не складеться за планом, то, думаю, максимум до кінця березня ми зможемо повністю завершити роботи. Це пов’язано з тим, що транші від Українського ветеранського фонду надходять раз на квартал.
Якщо ми вкладемо другий транш, який уже надійшов, у завершення ремонту та закупівлю основного інвентарю, необхідного для занять, то зможемо відкрити зал. А вже з надходженням третього траншу плануємо докуповувати додатковий інвентар.
— Розкажіть про себе. Чим ви займаєтеся ще, окрім роботи в клубі?
Я є діючим військовослужбовцем. Наразі обіймаю посаду керівника рекрутингового центру в західному регіоні 3-го армійського корпусу. Це моя основна діяльність на сьогодні.
Уже тривалий час я займаюся саме рекрутингом. Загалом також несу відповідальність за територію у Львові, де ми працюємо з цивільним населенням у форматі тестового тижня з підрозділом. Окрім цього, є багато внутрішніх військових процесів та завдань.
Основне в моєму житті — це військова служба.
— Чому спорт сьогодні є дуже важливим для багатьох людей?
Я сам займався спортом із дитинства, хоча відносно пізно почав займатися кікбоксингом — приблизно у 12–13 років. Це вже вважається пізно, адже зараз є діти, які починають тренування з 6 років. Але, як було колись, так є зараз і так буде завжди.
Спорт — це дисципліна, загартування характеру та фізичний розвиток. Це розвиток впевненості в собі, уміння ставити перед собою цілі. Це формування внутрішнього стержня. Окрім цього, спорт — це знайомства, спілкування, поїздки в табори, змагання, де ти їздиш, розвиваєшся і знайомишся з багатьма людьми.
Ще один важливий аспект спорту — це можливість для діючих військових і ветеранів, які проходять реабілітацію, прийти в зал і хоча б морально відпочити від рутини лікарень та постійного відновлення.
Спорт формує правильне середовище та здоровий спосіб життя. Спорт — це життя. Він дуже багато дає, формує характер, внутрішній стержень і ставить людину на правильний шлях.
— Що для вас найкрутіше в роботі з дітьми?
Для мене найкрутіше — це бачити, як тут формується колектив. Мені приємно спостерігати за молодими козаками, які займаються в залі ще з моменту його відкриття. Уже минув рік, і видно результат: якими вони були тоді і якими стають зараз.
Мені дуже подобається, що вони знайомляться між собою, починають дружити не лише в залі, а й поза ним — після тренувань йдуть разом поспілкуватися, поїсти щось. Це знову ж таки про формування колективу в правильному середовищі.
Саме це мені імпонує найбільше: замість того, щоб блукати вулицями, курити чи пити, вони приходять у зал і займаються правильними речами.
— Яка вартість тренувань у спортивному клубі?
Місячний абонемент на кікбоксинг коштує 1000 гривень, на ММА — 1300 гривень. Також у нас діє знижка для діючих військових, ветеранів, учасників бойових дій та їхніх дітей.
Загальний розмір знижки становить 50%. Я свідомо не робив тренування повністю безкоштовними, адже існує стереотип, що якщо щось безкоштовне, то воно неякісне.
Саме тому було обрано формат 50% знижки — щоб військові та їхні діти могли приходити на тренування і водночас відчували підтримку. Це не безкоштовно, але достатньо, щоб люди почувалися комфортно.
— Що побажаєте молодим спортсменам і тим, хто хоче прийти в клуб або почати займатися спортом?
Насамперед важливо зрозуміти, що не має значення рівень вашої фізичної підготовки й неважливо, чи займалися ви раніше спортом, чи ні. Головне — не боятися приходити й почати розвиватися.
Ми відкриті до всіх і готові розвиватися разом із тими, хто приходить у зал. Це є головне.
— Як виникла ідея створити «Крук»?
Усе сталося дуже швидко й неочікувано. Почалося все з однієї фотографії в соцмережах — фото приміщення з підписом про те, що з ним можна зробити. Я тоді написав, що тут можна зробити зал, і з цього все почалося.
Як і багато підлітків, та й дорослих теж, які колись займалися або займаються спортом, я завжди мріяв мати власний зал. І, як усі, хотів бути таким «крутим хлопцем», який приходить у зал, займається, коли хоче, і живе цим середовищем.
Ця маленька мрія нікуди не зникла — просто з часом трохи змінилися цінності. Зараз вона живе й реалізовується, і я цьому дуже радий.
Що стосується вибору напрямків, то кікбоксинг і ММА з’явилися не випадково — я сам займався кікбоксингом і ММА. Тому саме на цих видах спорту ми й зупинилися.
— Чому обрали саме таку назву — «Крук»?
Було багато дискусій щодо назви залу. Насамперед мені хотілося, щоб це було українське слово, не запозичене з Америки чи Європи, щоб люди, почувши назву, одразу розуміли: це щось українське.
Крук — це птах, який у мене асоціюється з козацькими часами. Про нього можна говорити багато і довго. Я також розглядав варіант «ворон», але «крук» звучить цікавіше. До того ж слово «ворон» для мене чомусь більше асоціюється з російськомовним контекстом.
Тому в підсумку я й прийняв рішення назвати зал «Крук».
— Яка ваша мрія зараз?
Чесно кажучи, мені важко назвати якусь одну конкретну мрію. Тому що, окрім залу та спортивних речей, є значно ширший контекст.
Хочу щоб наше цивільне населення нарешті усвідомило, що в нас уже четвертий рік повномасштабної війни. Якщо дивитися ширше, то війна для нас ніколи й не закінчувалася — вона лише переходила з активної фази в перемир’я, у затишшя, потім у культурну фазу дисидентства, і так далі, через багато різних історичних етапів.
І, напевно, моя основна мрія — щоб люди знову згуртувалися й загартовувалися так, як це було 24 лютого 2022 року. Щоб вони трохи прокинулися від цієї умовної рутини, включилися й або були у війську, або працювали для війська, розвивалися в правильному напрямку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Це було найкраще тренування, яке я взагалі проводив,” – Павло Дьокін про відкриті тренування з ветеранами
