Бути батьками сьогодні — це щоденний виклик. Світ змінюється швидше, ніж ми встигаємо до нього адаптуватися, а наші діти зростають в умовах, про які ми в їхньому віці навіть не здогадувалися. Як знайти спільну мову з дитиною, коли між вами — прірва цифрових технологій та різних життєвих темпів? Про це ми поспілкувалися з Олександрою Єрьоменко — дитячою психологинею, яка працює з підлітками та їхніми батьками з 2018 року.
Родина, школа чи середовище: хто та що насправді впливає на дитину?
Часто батьки звинувачують школу або оточення у змінах в поведінці дитини. Проте психологиня наголошує: вплив кожного фактора залежить від віку.
“На дитину дворічну найбільше впливає сім’я. На ту, що пішла в школу — вже суттєвий вплив має вчитель. А чим старшою дитина стає, тим сильніше впливає середовище: однолітки, гуртки, контент у YouTube, новини, культурний контекст і ситуація в країні”,
пояснює Олександра Єрьоменко.
Вона додає, що емоційний зв’язок може бути тим чинником, який впливає на стан та поведінку дитини.
“Навіть бабуся, яку дитина бачить раз на три місяці, може суттєво впливати, якщо є сильний емоційний зв’язок. Перша вчителька також є авторитетною фігурою після батьків. Тобто на кожну дитину впливають і батьки, і школа, і оточення, але різною мірою, в залежності від віку”
Сучасні діти і цифровий штурм?
Багато хто вважає, що діти стали «іншими», але біологічно ми залишаємося такими ж, як і тисячі років тому. Змінюються умови, до яких ми змушені адаптуватися.
«Діти народжуються такими ж, як і сторіччя тому. Якщо порівняти мозок сьогоднішнього немовляти з тим, що завжди був у Homo sapiens — ми побачимо їхню тотожність. У нас ті ж дві руки, очі та вуха. Навіть пальці, якими ми скролимо стрічку, ще не еволюціонували — не стали тоншими чи довшими, щоб нам було зручніше користуватися смартфоном. Можливо, це станеться років через 500, але зараз ми біологічно ті самі люди», — жартує психологиня.
Проте, якщо біологія незмінна, то середовище, у яке потрапляє дитина — це вже зовсім інша історія. Олександра малює яскраву картину: сучасне немовля ще не встигло роздивитися маму, а його вже сотні разів сфотографували, відправили всім родичам і друзям та зібрали вподобання і коментарі в соцмережах. Сучасні діти народжуються в оточенні гаджетів.
“Через такий цифровий “штурм” докорінно змінюється те, як дитина сприймає світ. Сучасні діти знаходять будь-яку інформацію за лічені хвилини, проте їхня здатність обробляти та аналізувати отриману інформацію знизилась. Сучасні діти живуть у середовищі швидкого та насиченого візуального контенту. Тому їхню увагу нерідко потрібно додатково стимулювати. І це не про погіршення мислення, а про пристосування до темпу й умов сучасного життя”.
Коли поведінка дитини стає «дзвіночком»?
Одне з найскладніших питань для батьків: де межа між звичайними капризами та моментом, коли вже варто звертатися до фахівця? Олександра наголошує, що ключовим фактором є не сама дія, а її тривалість.
“Важливо звертати увагу на тривалість того, що з дитиною відбувається. Якщо дитина поплакала через розбиту чашку, злякалася і заспокоїлася — це норма. Але якщо істерики сильні, довготривалі і повторюються — на це слід звернути увагу”.
Це стосується і інших проявів поведінки.
Які речі є важливішими за оцінки й успіхи дитини в школі?
Для багатьох батьків успішність дитини у школі — це мірило їхньої власної «хорошості». Проте Олександра радить докорінно змінити цей підхід і подивитися на дитину, а не в її щоденник.
“Оцінки частіше потрібні дорослим, щоб закрити своє питання: “чи хороша я мама, тато…?”. Але для більшості дітей шкільні оцінки не є показником «успішності», до чого їх привчають дорослі. Натомість на першому місці має бути фізичне та психічне здоров’я. Наприклад, якщо для дитини відвідування школи викликає тривожність , то вимагання від неї ще й високих оцінок тільки підсилить цей стан”.
Психологиня виділяє три речі, які насправді формують успішне майбутнє:
- Соціалізація і емоційний інтелект – вміння дружити, взаємодіяти й комунікувати в колективі.
- Побутові навички – мінімальне вміння обслужити себе (приготувати бутерброд, помити чашку і прибрати іграшки)
- Самостійність і відповідальність — здатність приймати посильні рішення, робити вибір і нести відповідальність за свої дії, а не перекладати її на дорослих чи обставини (забув форму на фізкультуру – мама не принесе).
Чому одні вчаться «в задоволення», а інші — ні?
Бажання вчитися — це не вроджена якість, а стан, який залежить від багатьох факторів. За словами експертки, часто під «небажанням вчитись» ховаються наступні причини.
Фізичний стан: “У невиспаної і голодної дитини домінуюче бажання поспати і поїсти, а не вчити математику. Ми дорослі такі ж”.
Складність завдань. “Якщо дитина пропустила бодай одну тему з математики, то почувається менш впевнено, з’являються прогалини в знаннях і труднощі з подальшим вивченням предмету“.
Індивідуальні особливості. “Хтось сприймає матеріал швидше, комусь потрібно більше часу. Всі діти різні. Інколи дитина просто не встигає”.
Відсутність сенсів. “Коли діти не розуміють для чого їм ці формули чи таблиця хімічних елементів – великого бажання до навчання чекати не варто. Але якщо показати зв’язок історії або математики з реальним життям – цікавість з’явиться”.
«Якщо з 10 предметів вашій дитині цікавий бодай один — це вже немало».
Коли дитина заявляє: «Я не хочу вчитися», батьки часто впадають у паніку. Проте Олександра пропонує подивитися на це з іншої позиції.
“Як реагувати дорослим? А як ми реагуємо, коли відчуваємо, що не хочемо йти на роботу? Ми маємо на це право. Так само і дитина. Важливо зрозуміти причину, прикласти цю ситуацію на себе: в мене ж теж таке буває”.
Для того, щоб зрозуміти, як діяти далі, психологиня радить батькам навчитися розрізняти два різні стани: втому та виснаженість.
Якщо дитина втомилася, їй достатньо повноцінно відпочити. Поспати довше, побути в дома, поробити «нічого» — сили відновляться і дитина буде знов готова до звичного ритму життя. Значно серйознішою є виснаженість. Це стан, коли навіть тривалий сон не приносить полегшення, а дитину нічого не тішить і не мотивує. Тут звичайні вихідні не допоможуть — батькам потрібно разом із дитиною робити «чекап» життя: корегувати навантаження, змінювати графік, перевіряти стан здоров’я та шукати, що саме негативно впливає на стан і забирає енергію.
“Я часто кажу батькам про підтримку і розуміння своїх дітей. Їм зараз ох як непросто жити і навчатись. Дослухайтеся до своїх дітей, помічайте їхню втому і не забувайте – іноді обійняти та дати відпочити куди важливішим за будь-яку успішно написану контрольну”.
Роксолана Урба
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Ти крутий, а ти зірочка”, – Людмила Сакович про те, як потрібно підтримувати вчителів
