4 жовтня в Emily Resort відбувся щорічний турнір з кікбоксингу пам’яті Василя “Хука” Грицьківа. Цього року змагання об’єднали 119 учасників із 17 клубів. Загалом спортсмени провели понад 100 поєдинків на татамі та рингу.
Для організаторів і родини цей турнір дає можливість через спорт згадувати Василя, розповідати про нього та зберігати його пам’ять для наступних поколінь.
Василь Грицьків народився у Львові. Після закінчення школи служив у прикордонних військах, згодом працював у приватних охоронних компаніях, а більшу частину життя — водієм. Водночас він завжди залишався активною людиною і багато часу приділяв спорту.
Василь займався боксом, плаванням і бігом, любив екстрим — стрибки з парашутом та купання в крижаній воді. Навіть у зрілому віці щодня тренувався, а також бігав зі своїм собакою Майком. Окрім спорту, любив читати, збирати гриби та доглядати за садом у селі. Разом із синами садив дерева.
Старший син Василя Олег згадує батька як добру людину, яка завжди допомагала іншим і багато робила для своєї родини.
“Він був добрим, завжди всім допомагав. Найтепліші спогади — це поїздки з ним всюди. Ніколи не забуду його старань для своєї сім’ї”,
розповідає Олег.
За словами сина, головним принципом батька була справедливість. А одним із найбільших уроків, який він залишив дітям, — залишатися сильним у будь-яких ситуаціях.
На початку повномасштабного вторгнення Василь підписав контракт і пішов захищати Україну. Про своє рішення рідним він не сказав. Воював на різних напрямках, а влітку 2023 року загинув на Бахмутському напрямку.
Олег каже, що батько дуже любив Україну і не міг залишатися осторонь, спостерігаючи за подіями після початку повномасштабного вторгнення.
“Він пішов, бо не міг дивитися по телевізору, як москалі вбивають наших людей і окуповують Україну”,
згадує Олег
Сьогодні родина продовжує берегти пам’ять про Василя. Близькі часто відвідують Поле почесних поховань, розповідають про нього онукам і постійно нагадують їм історію їхнього дідуся. На його честь також посадили дерево.
Щорічний турнір з кікбоксингу став ще одним способом зберігати пам’ять про Василя через спорт, який він любив за життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Ти можеш допомогти врятувати життя”: захисник Василь Галамай — про донорство крові
