Сьогодні, 15 вересня, ми згадуємо Михайла Максимовича — видатного українського вченого, педагога і громадського діяча, який залишив помітний слід в історії нашої культури, науки й освіти.
Вчений, ботанік та етнограф
Михайло Максимович народився 15 вересня 1804 року на хуторі Тимківщина (нині село Богуславець Черкаської області) у родині малоземельних дворян. Походив із гетьманської козацької старшини середнього і нижчого рангу. Батько його був сільським суддею, а п’ятеро дядьків були професорами університетів – Московського і Харківського. Саме вони відіграли значну роль у виборі життєвого шляху небожа. Старший із дядьків, Ілля Тимківський, був доктором права й філософії, професором Харківського університету. Він заснував у Новгород-Сіверську гімназію, де протягом 1812-1819 pоків учився Максимович. Тут у нього зародився інтерес до ботаніки та почалися системні дослідження в цьому напрямку.
15-річний Михайло приїжджає до Москви, де вступає до словесного відділення Московського університету. В університеті Михайло не полишає занять ботанікою, досліджуючи рослини на околицях Москви. У 1821 році переходить на фізико-математичне відділення Московського університету, а через два роки отримує диплом кандидата ботаніки. Тоді починає викладати господарську ботаніку і садівництво в рільничій школі, пізніше береться за викладання природничої історії ще й в університетському шляхетному пансіоні, завідує університетським ботанічним садом.
Паралельно з ботанікою продовжує цікавитися російською та українською словесністю, досліджує фольклор. 1827 року побачила світ його праця «Малоросійські пісні», яка привернула увагу до самобутньої фольклорної спадщини українців.
Український світ все більше захоплює Максимовича. У 1934 році побачила світ його фольклорна збірка «Українські народні пісні». Він жертвує блискучою кар’єрою академічного ботаніка в аристократичній Москві і приймає пропозицію взяти на себе обов’язки з управління новоствореним університетом Святого Володимира у Києві, ставши його ректором.
На час обрання у жовтні 1934 року йому було лише 30 – він став наймолодшим ректором університету тогочасної Європи.
Ректором, правда, пробув трохи більше року – бюрократичні обов’язки та навантаження (вчений ще мав наглядати за навчальними закладами Київського навчального округу) позначилися на його здоров’ї. Самопочуття і далі погіршувалося, тому наприкінці 1840 року 36-річний професор виходить на пенсію.
Оселяється на хуторі Михайлова Гора і з головою поринає в дослідження української старовини. Перекладає українською «Слово про Ігорів похід», переконливо доводячи спорідненість твору з українськими народними піснями, дискутує з Погодіним, спростовуючи норманську теорію походження Русі і доводячи, що Русь-Україна є прямою спадкоємицею Київської Русі.
Низка його праць присвячена козацтву як соціальному феномену (російські науковці намагалися переконувати, що козаки були переважно розбійниками, найнятими польськими королями для захисту від кочовиків) – особливо цінними є думки про значення Запорозької Січі як зародка козацької державності. Відстоював самобутність української мови, був автором етимологічного правопису – «максимовичівки».
Про вулицю, названу на його честь
Вулиця Михайла Максимовича розташована в Сихівському районі Львова, у місцевості Боднарівка. Пролягає від вулиці Стрийської вглиб мікрорайону, до гаражів, і до території Львівського онкоцентру (біля якого зараз тривають ремонтні роботи). До неї примикає вулиця Ярослава Гашека.
Вулиця сформована, ймовірно, у 1960-х роках, за радянських часів мала назву Ювілейна. Сучасну назву вулиця отримала 1993 року, на пошану, власне, етнографа та вченого Михайла Максимовича.
Вулиця Максимовича забудована типовими конструктивістськими чотири- та п’ятиповерховими житловими будинками, які зводили наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років.
На початку парного боку вулиці під № 2Б, на території, де раніше розташовувалися майданчики та павільйони дошкільного навчального закладу № 70, розташований храм Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ. Невелика каплиця на цьому місці була зведена у 1997 році і освячена 28 серпня того ж року. У 2003-2004 роках почалося будівництво нового великого храму. Його освятили у листопаді 2014 року.
У будинку №2 розташований дошкільний навчальний заклад №70. Його відкрили у 1980 році як відомчий дитсадок для дітей військовослужбовців. З роками садочок-ясла почали розширювати. З вересня цього року тут почали впроваджувати проект “Садок майбутнього”.
Анна-Олександра Прокопчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Згадаймо Стуса: що відомо про вулицю, названу на його честь
