Фото: Верховна Рада
Сьогодні, 28 червня ми відзначаємо день народження української Конституції. Цього дня 1996 року Верховна рада України після багаторічних дебатів, нарешті ухвалила Конституцію України.
Після підписання Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, держава протягом п’яти років продовжувала жити за Конституцією радянського зразка 1978 року. Цікаво, що перший президент України Леонід Кравчук складав присягу на Радянській Конституції, бо основного закону України тоді ще просто не існувало.
Насправді, Конституцію України намагалися прийняти й швидше. У 1991-1992 роках був розроблений перший проєкт, але прийняти його так і не вдалося через протидію комуністів та соціалістів. З приходом до влади Леоніда Кучми, конституційний процес набирає нових обертів. Відтак 8 червня 1995 року між гілками влади був укладений конституційний договір, який зобов’язував їх прийняти нову Конституцію не пізніше року від дня його підписання.
Конституційна комісія з новою силою почала працювати над створенням Основного Закону України. Коли у Верховній Раді показали перші напрацювання, то кожен депутат намагався внести зміни до документа. Здавалося, що ніколи не вийде дійти згоди. Найбільше загальмовували процес комуністи, які були тоді найчисельнішою фракцією в парламенті. Вони не хотіли змінювати Конституцію радянської України, бо не вбачали в тому необхідності.
Втім депутати, побоюючись розпуску парламенту, двадцять три години безперервно працювали над Основним Законом. Вони до останнього сперечалися щодо державної мови, символів і форми власності. Однак, вранці 29 червня 1991 року депутати все-таки зуміли прийняти Конституцію України. До речі, це єдина Конституція на пострадянському просторі, яка визнала верховенство права над законом.
Історичний екскурс: попередники сучасної Конституції
Втім українці не вперше були на доленосному порозі змін. Українська держава вже отримувала свій Основний Закон. Перший такий – це Конституція Пилипа Орлика, яку історики називають однією з перших у Європі. Уже тоді, у 1710 році, документ проголошував Україну незалежною від Росії та Польщі, а народ – вільним. Главою держави призначався Гетьман, а разом з ним мала діяти Генеральна старшинська рада – це своєрідний парламент, до якого входили полковники, генеральна старшина та представники з різних полків.
Чому саме цей документ викликає у нас подив і захоплення водночас?
Насамперед тому, що Конституція Пилипа Орлика – це договір, що укладався між гетьманом і козаками, які діяли від імені українського народу. Важливим є також умовний поділ державної влади на три гілки: виконавчу, законодавчу й судову. У XVIII столітті годі було мріяти про демократичну державу, адже тоді нечувано було навіть думати про таке. На цей час «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького» – це маніфест, який найповніше відображав ідеї української інтелігенції. На жаль, документ так і не набув чинності, адже писали його у вигнанні, а повернення на Батьківщину було неможливе. Проте ця народно-політична пам’ятка вперше в європейській історії обґрунтувала існування парламентсько-демократичної держави.
Історики й надалі продовжують сперечатися, чи справді «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького» можна назвати Конституцією у теперішньому розумінні цього слова. Звісно, Основний Закон Польщі 1791 року чи Сполучених Штатів Америки 1787 року написаний трохи краще. Однак це лише тому, що вони вдосконалили ідеї козаків, бо вже мали певну основу, яку до них заклав Пилип Орлик.
Згодом, за 200 років, наприкінці квітня 1918 року Українською Центральною Радою в останній день її існування було знову прийнято Конституцію. Через гетьманський переворот, Основний Закон УНР на час його прийняття залишався недописаним. Про це свідчать деякі розбіжності в тексті. Наприклад, у документі відсутня посада глави держави й глави уряду, не врегульовувалися права власності громадян, не було чітко окреслених кордонів України, хоча в тексті йдеться про неподільність її території. Однак попри те, завдяки цьому документу, ми можемо прослідкувати провідні ідеї творців української державності.
Згодом, за часів Української Держави, гетьман Павло Скоропадський видав «Закони про тимчасовий державний устрій України», в яких він проголошував основні права й обов’язки громадян.
Однак українці так і не зуміли відновити свою державу, тож наступні 70 років, народ жив за правилами Конституції радянської України, яка декларувала, але нікого й нічого не захищала.
Україна на міжнародній арені вже давно встановилася як держава. Якщо Конституція – це запорука успіху будь-якої держави, то чому в нас хабар бере гору над законом?
Основний закон, встановлює внутрішні порядки й водночас віддзеркалює політичну зовнішність країни. Після тривалого перебування під владою інших держав, українців на підсвідомому рівні зафіксували зневажливе ставлення до закону, начебто чужа держава – чужий закон. Звісно, ця негативна риса неабияк заважає українському народові в побудові власної держави. На жаль, нам бракує цієї правової культури.
Попри те, що світова громадськість визнала Конституцію України однією з найбільш демократичних і досконалих, все ж вона має певні неточності. Наприклад, в Основному Законі написано, що функція правосуддя належить лише судам, у той час, як Президент, з поданням до комісії, може вирішити відбуватиме людина покарання, чи ні. Ось ще один приклад: до 10 вересня 2019 року ніхто навіть не задумувався про імпічмент президента, хоча в Конституції України в загальному він описується. В Основному Законі не було чіткої процедури, яка б врегульовувала це питання, тож достроково усунути президента від влади було неможливо.
Успішною називають ту Конституцію, яка найменше зазнала змін. Майже всі українські президенти намагалися щось у Конституції України змінити. У 2004 році Україна стала парламентсько-президентською республікою. Проте у 2010 році Конституційний Суд скасував ці зміни, тому з цього часу й до лютого 2014, Україна була президентсько-парламентською республікою, відтак Петро Порошенко знову прийняв Конституцію 2004 року. Під час свого президентства, Порошенко ще закріпив курс держави на набуття повноправного членства України в Європейському союзі та НАТО.
Отже, пам’ятаймо що Конституція – це основний закон держави, який насамперед захищає народ від свавілля влади. Вона є гарантом прав і свободи громадянина. Пам’ятаймо, що безумовне виконання положень Конституції забезпечить стабільне політичне майбутнє України.
Марта Думанівська
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5 міфів про Сихівський район.
