Жовтень – місяць обізнаності про рак молочної залози. Всесвітня організація охорони здоров’я прогнозує, що до 2050 року кількість випадків раку молочної залози у світі зросте майже на 38%. За попередніми прогнозами, захворювання виявлятимуть у кожної 20-ї жінки. У Львові діє Благодійний фонд “Жити зараз”, який щодня допомагає онкопацієнтам. Особливу увагу фонд приділяє жінкам, у яких виявили рак молочної залози. “Сихів.Медіа” розповідає історію двох жінок, які подолали цю хворобу.
Юлія Побережна: “Я полюбила себе”
Часом доля змінює наше життя одним випадковим дотиком. Саме так сталося з Юлією Прибережною, яка випадково намацала у грудях вузлик. Болю не було, ніякого дискомфорту, лише внутрішнє відчуття, що треба діяти. Юлія без зволікань звернулася до лікаря. Діагноз – рак.
«Першою реакцією був страх. Страх невідомості. Поки не знала повної картини, було страшно. Але коли пухлина почала зменшуватися від хіміотерапії, з’явилася надія»
згадує Юлія.
Лікування тривало з 1 березня по 31 грудня 2021 року. Було все: хіміотерапія, операція, променева терапія. Найважчим етапом стала саме “хімія” – тривалий, виснажливий процес. Та, попри все, Юлія продовжувала жити звичним життям.
“Мене підтримували діти, чоловік, батьки і лікарі. Я не відчувала, що життя зупинилося. Так, було складно, але я жила, дихала, виходила на природу, садила квіти, і природа лікувала мене”.
розповідає Юлія.
Після перемоги над хворобою Юлія переосмислила своє життя. Те, що колись здавалося буденністю, тепер сприймається як справжнє диво – світанок за вікном, розмова з близькими, чашка гарячої кави зранку. Хвороба змінила її не лише фізично, а й духовно. Вона навчилася слухати своє тіло, помічати сигнали втоми, не відкладати відпочинок і не жити «на автоматі».
“Після діагнозу я поставила себе на перше місце. Раніше – діти, чоловік, батьки, робота. А тепер я зрозуміла: якщо я не подбаю про себе, то не матиму сил дбати про інших”.
розповідає Юлія.
Сьогодні вона ділиться своєю історією, аби підтримати інших жінок, які проходять подібний шлях. Вона – активна учасниця Благодійного фонду “Жити зараз”, що об’єднує людей, які пройшли через онкологію. Фонд проводить зустрічі, майстер-класи, терапевтичні програми та підтримує кожного, хто бореться.
“Не давайте непроханих порад людині, якій поставили діагноз. Просто будьте поруч і скажіть: “Я тут, якщо треба – допоможу”. І це буде найкраща підтримка”.
Для Юлії натхненням і символом життя стала природа:
“Коли опадає листя – воно знову виростає. Так само і після лікування знову з’являється волосся, знову з’являється сила, і життя продовжується”.
Катерина Гимон: “Діагноз страшний, але життя – прекрасне”
Коли війна змінила все, Катерина не зупинилася ні на мить: плела сітки, варила сотні банок їжі, організовувала допомогу для фронту. Здавалося б, часу на себе зовсім немає, але саме завдяки регулярним перевіркам вона вчасно помітила пухлину.
Під час повномасштабної війни жінка дізналася про свій діагноз. Переконана: саме уважність до свого здоров’я та регулярні профілактичні огляди допомогли вчасно виявити хворобу.
“Від початку війни я жила в стресі. Почала частіше проходити огляди- мамографію, УЗД. Раніше робила це раз на рік, а тоді кожні пів року. І саме так випадково виявила пухлину. Мамографія влітку нічого не показала, але через три місяці я зробила УЗД і тоді стало зрозуміло”
згадує Катерина.
Після короткої розгубленості вона взяла себе в руки. Весь комплекс обстежень пройшла за один день у клініці – від гінеколога до КТ, щоб не втрачати дорогоцінний час. Коли результати підтвердили гормонозалежну пухлину, лікарі призначили лікування – гормональну терапію, потім операцію.
“Я не знала, чи прокинуся з грудьми… Це вирішується під час операції. Лікарі зробили все можливе і, на щастя, обійшлося. Хіміотерапії не було – лише променева терапія. Це було страшно: замкнений простір, двері товщиною пів метра. Але після кількох сеансів я переборола свій страх. Може, саме це теж допомогло одужати”
розповідає Катерина.
Найбільшу підтримку Катерина відчувала від близьких. Її син, молодий лікар, буквально з перших хвилин почав шукати фахівців, клініки. Друзі й побратими з волонтерської спільноти не давали замкнутися в собі.
Через фонд “Жити зараз” Катерина знайшла нове коло підтримки – жінок, які теж пройшли через рак і не втратили любов до життя.
“Коли я дізналася про діагноз, мені дали номер Оксани Цебрівської. Ми поговорили, і це було те, що треба. Без жалю, без паніки, просто від серця до серця. Потім я прийшла на зустріч фонду. Це дивовижні жінки, вони несуть у світ правильні речі – знання, підтримку, віру.”
Катерина особливо захоплюється ініціативою фонду – створенням першого в Україні терапевтичного скверу біля онколікарні.
“Після операції я щодня виходила на прогулянку. Ходила колами навколо лікарні – повз смітники, магазини, СТО… Просто щоб рухатися. І коли дізналася, що біля онкоцентру хочуть створити зелений сквер, я була приємно вражена. Це дуже потрібно і пацієнтам, і їхнім рідним”.
Вона переконана: фонд “Жити зараз” робить надзвичайно важливу справу – бореться зі страхом, стигмою й мовчанням, що досі оточують тему раку.
“Дуже багато людей досі бояться говорити. Думають, що це кара, соромляться, шукають допомоги у ворожок. Але ж є лікарі, нові технології, шанс. Головне – не відкладати, бо тільки перевіряючись, можна вчасно зловити хворобу. Саме це мене врятувало”.
Сьогодні Катерина з усмішкою говорить про майбутнє.
“Діагноз страшний, але життя – прекрасне. І поки ми дихаємо, поки можемо допомагати, любити, бути поруч – треба просто жити. Жити зараз”.
Ірина Пилипчак
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Мене нічого не турбувало, тому я не могла зрозуміти, чому в мене виявили рак”: історія одного одужання