Вона відкривала маршрут №8, бачила, як змінювалися трамваї, і зустрічала світанки о 3:40, щоб сихівчани могли добратися до лікарні, роботи чи школи. Журналістка “Сихів.Медіа” поспілкувалася з Оксаною Жабич — водійкою трамвая з 34-річним стажем.
Розкажіть, будь ласка, про себе? Як ви вирішили взагалі стати водійкою трамвая?
Якщо чесно, то я й не планувала. Так вийшло. Після школи хотіла вступити в педучилище, але не склалося. Щоб не пропускати рік, вирішила піти у Стрийське училище. Там закінчила навчання із червоним дипломом за спеціальністю “монтажник по контрольно-вимірювальних приладах”. Втім, роботи як такої не було. Мене хотіли відправити вчитися на майстра, але через сімейні обставини я не поїхала.
Після цього двоюрідна сестра мені сказала, що у Львові набирають водіїв трамвая. Я вирішила спробувати й ми поїхали. Мене прийняли й почали вчити 16 вересня 1991 року. На лінію я вже сама виїхала 3 березня 1992 року. Ось вже, Богу дякувати, 34 роки я віддаю себе цій роботі.
На яких самих трамваях ви працювали?
На “Tatra Т4SU”. Їх вже зараз немає в обігу. Далі були “Tatra KТ4-SU” та “Tatra KT4D” модернізовані, з Німеччини.
Після цього — трисекційні та п’ятисекційні трамваї “Електрон”. Зараз до нас вже приїхали довгі, червоні й гарні трамваї зі Швейцарії, на яких я встигла попрацювати. З’явився ще один вид трамваїв, на яких лише вчаться водії, то я ще на них не їздила.
Як довго ви їздите на маршруті №8?
Від самого початку. Можна сказати, що я відкривала своїм вагончиком “1183” маршрут з пасажирами, бо спереду у перших трьох вагонах їхали посадовці. На початку вулиці Стуса я сиділа у трамваї й чекала на вказівку, щоб можна було їхати, а біля мене сиділа начальниця маршруту Світлана Остапівна Первак. Тоді трамвай курсував лише до Довженка, а потім вже продовжили маршрут до вулиці Вернадського. Перерізали стрічку й ми стартували. Було дуже багато людей і всі хотіли їхати, а трамвай був невеличкий. Ми ще тоді роздавали квиточки з рекламою.
Було складно, бо ми керували ногами, а тепер є ручне керування. Також потрібно було ще квиточки видавати. Ми ще не були такі сильно навчені ручного керування. Зараз вже простіше, ми адаптувалися. 17 листопада 2016 року перший трамвай поїхав на Сихів і я його відкривала.
Чим, на вашу думку, відрізняється робота водія трамвая від водія автобуса чи тролейбуса?
Ми їдемо по колії, а вони — по дорозі. У них гумові колеса, а в нас — металеві. Якщо якась машина стала, то вони можуть її об’їхати, а нам потрібно стояти.
Як виглядає ваш робочий день?
Я встаю рано: о 03:40 або о 04:20. Спеціальний службовий автобус розвозить нас на роботу. Потім я в депо приймаю зміну. Якщо швидше виїжджаю, то раніше зміну здам. Після роботи йду додому і готуюся до наступного дня.
Чи часто бувають несправності на лінії і як ви їх вирішуєте?
Зараз у нас є багато нових трамваїв, які ламаються не так часто. Усувати несправності ми стараємося по можливості. Якщо вже якийсь критичний випадок, то приїжджає машина, аби це виправити. У таких ситуаціях викликаємо аварійну бригаду через центрального диспетчера.
Було таке, що трамвай став там, де знеструмлена ділянка. Потрібно було його якось зрушити з місця. Мені це вдалося. Наприклад, була така ситуація на Привокзальній. Я розгальмувала повністю вагон і запхала лом під колеса. Він сам поїхав і я скоро загальмувала. Поїхала собі спокійно далі до вокзалу.
Що найважче у вашій роботі?
Вставати зранку о 03:40 не так то й легко, але мені вдається. Я вам скажу, що найгірша пора року для трамваїв — це осінь, коли опадає листя. Якщо ще випаде дощ, то таке враження, що ти неначе взимку на санках їдеш. Це дуже складно. Навіть були прохання розповісти по радіо, аби люди зважали і були обережними біля трамваїв восени.
Як ви реагуєте на конфліктних пасажирів?
Я стараюся не конфліктувати. Можу сказати: “Щасливо, з Богом” і все. Потім це може мене муляти в душі.
Коли я не права, то стараюся попросити вибачення і мовчати. Якщо помиляється інша людина, то хочеться щось доказати, але це неможливо.
Яка ділянка вашого маршруту найскладніша, а яка найулюбленіша?
Зараз у Львові є доволі хороші дороги, але є одна проблемна ділянка на Вітовського: від Сахарова і до площі Франка. Планували вже поміняти ту колію, але зараз війна. Якщо взяти маршрут №8, то тут велика ділянка, яка є відокремлена від машин. Маємо лише переїзди. Тут набагато простіше їздити.
Ти бачиш, скільки людей на тебе дивиться під час роботи, й це додає якогось азарту.
Яким був ваш перший рейс?
Найбільше боялася, що не дай Боже, мені хтось вискочить на рейки і я різко загальмую. Страх був, що хтось випаде з салону. На щастя, все обійшлося. Пам’ятаю, то була середа і я в другу зміну працювала.
Мені хотілося сказати по мікрофону, що я сьогодні на першому рейсі, але подумала, що вони не зрозуміють мої емоції. Тоді я їздила на маршруті №9.
Яку найцікавішу чи найдивнішу річ забували пасажири у трамваї?
Забувають часто жіночі сумочки. Як на мене, це дуже дивно. Яким потрібно бути задуманим, аби забути сумку, де твої документи та інші важливі речі. Також знаходимо рюкзаки.
Ми стараємося, якщо ніхто не прийшов, то передати загублені речі по зміні, а там вже інші водії несуть до диспетчера. Було, що знаходила картки. Сама несла їх у банк і там вже дивилися по номерах і телефонували до власника. Я віддавала їх. Колись мені у знак вдячності шоколадку на заміну принесли, а інколи просто дякують.
Був час, коли я виконувала обов’язки начальниці маршруту. Жінка на Руській не могла знайти свою сумочку. Вона тільки вийшла з трамвая, і я визначила по графіку, хто був на маршруті. Зателефонувала до водія і він подивився. Вона почекала на Руській з іншої сторони й забрала свою сумку.
Бувають різні нюанси, але ми завжди стараємося повернути речі. У моєї колеги на маршруті хлопець забув ноутбук. Він так сильно нервував. Прибіг до мене і сказав номер маршруту. Я знала, хто на тому трамваї їздить. Подзвонила до Тані й хлопець чекав на неї. Він був дуже вдячний.
Було таке, що хтось телефон забув кнопочний. Зателефонувати не можна було, оскільки рахунок не поповнений. Набрала номер якась жінка і сказала ініціали. Я передала телефон по зміні. Не знаю чи знайшли власницю, чи ні.
Які години для вас найбільш напружені?
Орієнтовно з 08:00 по 09:30. Стоять машини й через це утворюються корки. Можемо не встигати по графіку. Добре, що трамвай великий і в нього вміщується багато людей. Далі вже спокійніше.
Яка була ваша найскладніша зміна?
Якщо у тебе прекрасний настрій і його тобі ніхто не зіпсував, то зміна не складна. Треба їхати на роботу, як на свято.
Звісно, можуть бути вдома якісь суперечки й це все всередині мучить, але так то не складно.
Потрібно любити свою роботу. Якщо людина йде туди, як на каторгу, то їй кожен день буде невдалий. Водночас коли йдеш з піднесеним настроєм, то життя продовжується, що б там не було.
Які переваги та недоліки трамвая, на якому ви зараз їздите?
Переваги є. Він новий, гарний та комфортний. У нас на трамваях є дуже гарні реклами, що додають їм краси. Колись навіть “вишиванки” були.
Чи були у вас думки змінити професію?
Мені здається, що я вже не вмію більше нічого робити, окрім того, як їздити на трамваї (усміхнулася пані Оксана).
Зазначимо, що повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Графік роботи екобуса: де у Сихівському районі можна здати небезпечні відходи
