Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року у таборі біля села Кучино (Пермський край, Росія) загинув поет–шістдесятник, правозахисник Василь Стус. Сьогодні, у річницю його роковин, згадуємо про нього і розповідаємо про вулицю у Сихівському районі, названу на його честь.
Про поета
Народився 6 січня 1938-го в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет педагогічного університету (нині місто Донецьк). Працював учителем, писав вірші. Був літературним редактором газети “Соціалістичний Донбас”, аспірантом Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії Наук УРСР у Києві.
4 вересня 1965-го, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”, разом з Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом брав участь в акції протесту проти незаконних арештів українських інтелектуалів, за що був відрахований із аспірантури. Радянські видавництва відмовилися друкувати його поетичні збірки “Круговерть” і “Зимові дерева” (остання опублікована у самвидаві та в Бельгії).
Василь Стус у відкритих листах до влади критикував її за порушення прав людини. Заарештований 12 січня 1972-го і засуджений за “антирадянську агітацію й пропаганду” до 5 років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання відбував у таборах Мордовії, більшість написаних ним віршів вилучалися і знищувалися.
1977- го висланий у селище імені Матросова Магаданської області, де працював на золотокопальнях.
Повернувшись до Києва, відмовився від радянського громадянства (“Бути радянським громадянином – значить бути рабом”) і приєднався до Української Гельсінської групи захисту прав людини. Працював звичайним робітником на заводах. У травні 1980-го заарештований вдруге, визнаний “особливо небезпечним рецидивістом” і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Під час процесу відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, але суд не прийняв відвід.
Покарання відбував у таборі в Кучино. Від 1981-го не бачився з родиною. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями неодноразово оголошував голодування. Помер в ніч на 4 вересня 1985-го під час безстрокового сухого голодування.
Про вулицю, названу на його честь
Вулиця Стуса у Сихівському районі розташована в місцевостях Снопків та Новий Львів, і є уявним продовженням вулиці Снопківської. До неї примикають вулиці Свєнціцького, Кубанська, Тернопільська, Липова Алея і проспект Червоної Калини. Закінчується вона перехрестям з вулицями Віденською, Сергія Литвиненка та Героїв Крут.
До 1972 року вона називалася на честь Миколи Островського, а з 1946 року вулиця мала назву Південна. Пізніше її перейменували, власне, на честь Василя Стуса.
В архітектурному ансамблі вулиці Василя Стуса переважає конструктивізм та одноповерхова садибна забудова. Також присутня сучасна забудова 2000-2020 років. Декілька будинків на вулиці внесені до Реєстру пам’яток архітектури місцевого значення м. Львова.
Будівля №25, 27 збудована у 1894 році за проєктом Вінцентія Кузневича для Польської крайової фабрики кахлевих печей та електротехнічний заклад (фабрика Берла Нойвонера та Філіпа Вальдмана). В її стіни вмонтовані зразки кахлів. Вона також є пам’яткою. Цю ж саму адресу має двоповерховий житловий будинок, зведений на початку 1950-х років. Поряд з житловим будинком споруджені дво- та триповерхова будівля під № 27, де нині працюють фірмовий магазин ОКС «Печі, кахлі, каміни» та «Львівська Кахлярня. 1872».
Стуса №39 – за цією адресою до 2018 року був розташований одноповерховий житловий будинок садибного типу, збудований на початку XX століття. 8 листопада 2018 року депутати Львівської міської ради під час пленарного засідання сесії дозволив будівництво багатоповерхівки на місці цього будинку. Нині тут житловий комплекс, що складається з одного дев’ятиповерхового житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом, зданий в експлуатацію у вересні 2020 року.
У будинку №57 у XIX столітті був маєток «Бельоско». У 1889 році поблизу маєтку збудована цегельня Якоба Райсса, яка випускала цеглу з клеймом «Reiss Bielosko». У 1950-х роках – цегельний завод № 2, у 1995-2007 роках – ВАТ «Львівське заводоуправління будівельних матеріалів».
За адресою Стуса №2 – у 1938 році розпочали будівництво костелу Отців місіонерів Святого Вінсента де Поля, але його не завершили через початок Другої світової війни. У 1950-х роках на цьому місці був винний склад. 1972 року тут збудували чотириповерховий палац спорту товариства «Трудові резерви».
Вулиця Стуса проходить між двома львівськими парками: парком Залізна вода та Снопківським парком.
Парк «Залізна Вода». Його територія ще з 1830-х років використовувалась львів’янами для відпочинку, однак сам парк був закладений у 1905 році. Він розташований між вулицями Стуса, Мишуги, Тернопільською та Ярославенка, між місцевостями Новий Львів та Снопків. У 1984 році парк отримав статус пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. Загальна площа парку 19,5 га. Назва парку походить від високого вмісту заліза в тутешніх джерелах.
Снопківський парк. Парк (лісопарк), закладений у 1959-1963 роках на Снопківському горбогір’ї (в межах сучасного Галицького району міста Львова) між вулицями Південною, Кримською та Зеленою, як парк «Дружба». У 1984 році парк отримав статус садово-паркового мистецтва місцевого значення. У 1990 роках перейменований на Снопківський парк за назвою місцевості Снопків, у якій він розташований. Загальна площа парку 35,66 га.
На фасаді будівлі Інституту біології тварин НААН України, що на вулиці Стуса, 38 встановлено художньо-меморіальну таблицю на честь засновника інституту, професора Степана Гжицького, що працював тут у 1960-1976 роках.
На площі, утвореній перехрестям вулиць Василя Стуса – Іларіона Свєнціцького – Снопківською, у 2021 році становлено пам’ятник-меморіал депортованим українцям з території Закерзоння у 1944-1951 роках.
Сьогодні вулиця Василя Стуса – це не просто назва. Це нагадування про ціну свободи, про силу слова і про важливість людської гідності. Вона нагадує нам щодня про людину, яка стала символом незламності духу, честі й боротьби за правду.
Ірина Пилипчак
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сихів на стінах: історії героїв і мрій у муралах району
