Наприкінці серпня школа №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської, що на вул. Зубрівська, 30, отримала нову директорку, нею стала Єлизавета Колесникова, яка раніше виконувала обов’язки соціального педагога в цьому навчальному закладі. Журналістка “Сихів Медіа” поспілкувалась з директоркою сихівської школи про переїзд з рідного Луганська до Львова, про рішення піти на конкурс на нову посаду та плани школи на наступні місяці.
До 2014 року Єлизавета з родиною мешкали в Луганську, але війна змусила шукати нове житло, тому Єлизавета вирішила разом із сім’єю переїхати до Львова. Відтоді вона працювала в школі соціальним педагогом та викладала громадську освіту, брала активну участь у житті школи та громади. Сьогодні Єлизавета є новою директоркою з масштабними планами на розвиток закладу освіти.
Ким ви працювали до конкурсу?
Я почала працювати в цій школі з 2014 року, відразу як приїхала до Львова з Луганську. Моя спеціальність – це історія і соціальна педагогіка. Відверто кажучи, до переїзду у Львів я ніколи не працювала соцпедагогом, тому що були не чіткі розуміння цієї роботи, але за роки тут я, звичайно, розібралася.
Моя робота полягала в дуже тісній співпраці з психологом: ми працювали всі ці роки в команді соціально-психологічної служби. І якщо функціонал психолога полягає, в першу чергу, у взаємодії з дітьми, то я часто фокусувалася на батьках. Якщо траплялися якісь конфліктні ситуації, то ми також залучали представників соціальних служб, представників поліції. Було дуже багато профілактичної роботи, багато роботи з обліку соціально незахищених категорій, тобто це ті самі переселенці, діти військових. За все це несе відповідальність соціальний педагог. Крім цього, якщо в школі є інклюзія, то соціальний педагог також зобов’язаний завжди здійснювати педагогічний патронаж над такими дітьми, і, відповідно, за стільки років в мене вже добре напрацьована база. Мене завжди тягнуло у напрямку зв’язку з громадськістю, я багато вчилася і пройшла багато різних тренінгів, відкрила для себе, так скажемо, світ громадської діяльності.
Чому вирішили піти на конкурс директора школи?
Звичайно, мені хотілося кар’єрного зросту та нових перспектив. Педагогіка, освіта – це ті галузі, в яких я є сильною. І тому я шукала варіанти, як можна просуватися кар’єрним стежинам. Я почала дізнаватися про процедуру, мене це не лякало, а навпаки цікавило. Я пропрацювала в цій школі 10 років і бачу великі перспективи в її розвитку, а колектив вважаю своєю родиною. Ну і ви знаєте, що конкурс відбувається в прямому ефірі, є теоретична частина, презентація, члени журі все це оцінюють. Балів я набрала більше, тому перемогла в конкурсі і була призначена на посаду.
Скільки дітей навчається у школі №84 наразі?
Школа у нас велика, тому розраховано на 1200 людей, але станом на сьогодні є 964 дитини, це досить багато, адже ця потужність розраховувалася ще до коронавірусу і повномасштабної війни. Сьогодні найголовніше, щоб всі діти мали змогу сховатися в укритті, тому я перевірила всі підвальні приміщення, щоб чітко розуміти кількість, яку ми можемо туди вмістити. Одне сховище в нас має чудовий ремонт, але в ньому поміщається не більше ніж 600 дітей, хоча в школі їх більше 900, а також педагоги, технічні працівники та учні з інших шкіл, які також приходять до нас в укриття. Проте, в нас є інші підвальні приміщення, звісно без ремонту, але це вже питання безпеки, а не комфорту, тому те, що укриття є – вже добре. Я звичайно буду працювати над тим, щоб і ці підвали були також з ремонтом.
Які на Вашу думку слабкі та сильні сторони школи?
Ця школа була побудована у 1982 році. З 1982 року тут ремонти, фактично, глобальні не проводилися. Відповідно, дуже багато часу пройшло. Все потребує ремонту. Особливий біль у нас – це спортивна база. Стосовно позитивних сторін, перша – це колектив. Останній навчальний рік закінчився, як на мене, просто феєрією. 5 наших учнів отримали 200 балів по НМТ, у нас чудові спортивні перемоги, хороші вчителі, потужна кафедра фізичного виховання, а також дуже багато переможців по різним напрямкам. У школі працює національно-патріотичний центр, де дітей навчають військової справи та домедичної допомоги.
Також у нас активно працюють соцмережі та розвинуте шкільне самоврядування, проходять вибори, відповідно є президент школи, який обирався, та парламент, куди запрошували всіх бажаючих. Працює це вже декілька років, проте кожного року оновлюється, адже хтось себе і надалі бачить у самоврядуванні, а хтось ні. Кожен з парламенту розподілений на різні напрямки роботи, наприклад радіо, за ініціативою діючої президентки проводили шоу талантів, де приймали участь не лише учні, а й вчителі. Також є досить потужні гуртки, в першу чергу це танцювальний колектив «Роси Світанку». Кожного року вони їздять за кордон. Починаючи з молодшої групи шестирічок і закінчуючи абсолютно дорослими групами. Діти настільки захоплюються танцями, що вже будучи студентами все одно до нас приходять. Часто діти йдуть до нашої школи, тому що хочуть саме танцювати і можливо у “Роси Світанку” ходили їх брат, і, можливо мама, бо гуртку вже дуже багато років. Також є чудовий гурток з шахів, спортивні гуртки, карате, гімнастика. Звичайно, це дуже надихає, але я вважаю, що багато гуртків не буває, потрібно їх ще додавати та вдосконалювати. Тим паче, що зараз є дуже багато нових напрямків, але в першу чергу, я питала б дітей і батьків, що вони хочуть. Якщо буде запит конкретно на якийсь гурток, то ми постараємось знайти тих, хто його міг би організувати.
Яка ваша найбільша мрія на посаді директора?
Останній рік я викладала громадську освіту. Мені здається, що громадянська освіта має бути таким наскрізним каменем для вивчення практично будь-яких дисциплін. Я бачу нашу школу центром громади, яка співпрацює з дуже багатьма навколишніми інституціями, такими як центр Довженка, церква Різдва Пресвятої Богородиці, заклади, які місто зараз відкриває. Я хочу, щоб наші діти, виконуючи завдання в школі, вже в такому юному віці робили це для своєї громади. Тобто, якщо це біологія, то вони могли б робити якийсь експеримент, який можливо допоможе їм зрозуміти, як налагодити екологічні процеси вдома, стати еко свідомими. От ми живемо і виконуємо ці домашні завдання, тим самим вчимося жити і будувати своє життя. Я впевнена, що громада це б оцінила і реалізовувала свої проєкти.
Як проходить волонтерство у школі?
Діти займаються різними міні-проектами, здають макулатуру, роблять окопні свічки, плетуть сітки і кожну з них називають, декілька разів проводили ярмарки. Літом вчителька фізики зверталася до всіх, щоб принесли зламані парасолі, бо вона знайшла, що з них можна щось зробити. Є психолог нашої школи, яка сама налагодила співпрацю з деякими бригадами військових, підтримує їх психологічно, вона отримує конкретні запити на ліки, товари і ми закриваємо їхні потреби по мірі можливості. Тому це також для мене важливий фактор, спонукати дітей займатися волонтерством. Ми всі разом цим займаємося. Єдине, що воно у нас завжди було ситуативне, я би хотіла це зробити більш системно. Тобто, щоб щомісяця ми знали, чи робимо збір, чи якусь іншу потребу.
Анна Баранчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На честь сихівчанина Юрія Руфа назвуть шкільну волейбольну лігу
