Дмитро Ясенко – капітан, командир роти 80 ОДШБр, який завжди йшов першим, рятував побратимів і залишався на передовій до останнього. Його історія – про мужність, честь і жертовність заради України.
Дмитро народився 24 липня 1991 року. Його шлях – це історія відваги, самовідданості та глибокої людяності, яка робила його не лише командиром, а й другом для своїх побратимів. З 2014 до 2019-го Дмитро служив у найгарячіших точках: Луганський аеропорт, Торецьк, Піски… Навіть під час контузій і коротких пауз для відпочинку він завжди ставив на перше місце безпеку свого підрозділу. Побратими згадують його як одного з найдосвідченіших і найбільш відданих командирів.
“Дмитро спочатку навчався у Києві у Сухопутній академії, а пізніше перевівся до Львова. У 2014 році, коли мав отримати диплом, почалася війна на сході України. Його разом із підрозділом направили до Одеси для підготовки до фронту, а згодом і на передову. Він не сидів у тилу через посаду, а дбав про кожного солдата, допомагав пораненим, провозив провізію, рятував життя побратимів”.
згадує про Дмитра його теща пані Галина.
У 2019 році через стан здоров’я Дмитро був змушений залишити військову службу. П’ять років на передовій залишили по собі тяжкі наслідки – контузії, виснаження. Проте навіть у цивільному житті він не зрадив своїх принципів: підтримував побратимів, допомагав пораненим та тим, хто шукав себе після служби. У Дмитра є сім’я і восьмирічний син із особливими потребами. Незважаючи на труднощі, він піклувався про близьких, але водночас залишався поруч з армією.
З початком повномасштабного вторгнення 2022 року Дмитро не зміг залишитися осторонь. Попри проблеми зі здоров’ям і складну ситуацію в родині, він одним із перших знову вирушив на війну. Своїм прикладом надихнув і побратимів: багато хто повернувся разом із ним.
“Це не просто подвиг для сім’ї – він має бути відомий усім. Дмитро чесно виконав свій обов’язок перед Україною, і пам’ять про нього повинна жити не лише серед родини, а й у серцях усіх українців”.
розповідає пані Галина.
9 липня 2022 року він загинув, виконуючи бойове завдання – під час розвідки його група потрапила на замасковану міну.
Його кредо було простим і непохитним:
“Я військовий. Це моя країна. Я мушу бути на її сторожі”
Наразі триває голосування за петицію про присвоєння Дмитру Ясенку звання Героя України посмертно. Підписавши її, кожен може долучитися до вшанування пам’яті воїна, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої країни. Кожен підпис – крок до того, щоб подвиг Дмитра Ясенка не залишився непоміченим.
Ірина Пилипчак
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Він мав бути там”. Історія про наймолодшого полеглого Героя зі Львова Павла Думанського
