Історія Храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові тісно переплетена з долями людей і подіями, що змінили Львів. Від перших богослужінь у каплиці в 90-х роках до будівництва величної святині – тут завжди звучала молитва громади.
Перше богослужіння парафії відбулося на Квітневу неділю, у свято Входу Господнього в Єрусалим, коли тут ще служив отець Євген Бойко. Парафію було засновано у 1991 році отцем Василем Вороновським. На той час віряни молилися в каплиці, яка була доволі просторою та зручною, що й дало змогу розпочати будівництво нового храму. У квітні 1994 року сюди було призначено отця Ореста Фредину, а вже в лютому 1995 року залили першу палю — загалом їх було 416. 26 червня того ж року почали закладати фундамент святині.
«Будівництво Церкви було для нас усіх спільною справою – тут були і малі діти, і молодь, і літні люди. Коли треба було розвантажувати цеглу, всі робили це разом, жінки, зокрема, готували їсти для будівничих. І це дало можливість нам подружитися.
згадує отець Орест Фредина.
Будівництво нового храму стало справжнім викликом і для громади, і для його творців. Проєкт храму розробив Радослав Жук – канадський архітектор українського походження, професор Монреальського університету Макгілла, який переміг у конкурсі на проектування церкви. Святиню прикрасив Святослав Владика, відомий іконописець та голова Асоціації сакрального мистецтва, який займався внутрішнім оформленням храму. Завдяки їхньому таланту храм став не лише місцем молитви, а й справжньою архітектурною і мистецькою окрасою району.
Упродовж п’яти років віряни молилися у каплиці, тоді як поруч зростала будівля церкви. Громада старалася встигнути завершити роботи до ювілейного року Різдва Пресвятої Богородиці. І саме 8 жовтня 2000 року храм поблагословив Блаженніший Любомир Гузар.
При парафії діяли Марійська, Вівтарна дружини, Молодіжний католицький центр. Хоча приміщень бракувало, але ідей ніколи не було замало.
У 2001 році, 26 червня, під час візиту до України Папа Іван Павло ІІ зустрівся зі львівською молоддю. Ця дата має особливе значення для Сихова, адже саме цього дня у 1941 році відійшов у вічність парох Сихова отець Андрій Іщак. Він був відомим викладачем і богословом. У час, коли більшовики відступали під натиском німецького війська, отця попереджали про небезпеку й радили тікати. Та він відповів: «Добрий пастух овець не залишить, як і священник своїх людей». Священник залишився поруч із вірними й за це заплатив життям: біля Церкви Святої Трійці на Сихові, пам’ятки архітектури, його жорстоко замучили – закололи багнетами. У 2001 році, під час свого візиту до Львова, Папа Іван Павло ІІ проголосив отця Андрія Іщака Блаженним.
Сьогодні церква Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові – одна з найбільших святинь Львова. Щодня тут збираються парафіяни на молитву, богослужіння та зустрічі громади. Храм об’єднує людей і допомагає зростати духовно, зберігаючи давні традиції.
Історія церкви показує, як віра і відданість можуть творити великі справи. Від маленької каплиці до великого храму, від жертовності отця Андрія Іщака до його проголошення Блаженним, від невеликої парафії до кількатисячної спільноти – усе це свідчить, що Церква живе там, де люди люблять Бога і ближнього.
Ірина Пилипчак
Фото з архіву
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Добре, що ми – не сироти”, – отець Орест Фредина про Сихів, “виноградник” і війну. Частина 1