3 вересня, у свято Першого дзвоника, у школах Львова відбулися знайомі всім перші уроки. Щоправда цього року вони були об’єднані однією темою — темою толерантності.
Журналістка «Сихів Медіа» дізналася, про що вчительки розповідали школярам і школяркам у Навчально-виховному комплексі «Школа-ліцей «Оріяна».
Звідки ідея — проводити уроки толерантності
Про необхідність проводити уроки толерантності у міській раді заговорили цьогоріч.
«Ми прийняли рішення спільно з керівниками закладів про те, що початок навчального року проходитиме по-іншому: у всіх школах нашого міста 3 вересня відбудуться уроки толерантності. Запроваджують їх, аби сформувати у дітей здатність бачити відмінність іншої людини від себе, для того, щоб вчити їх будувати стосунки на доброзичливій і толерантній основі», — зазначала головна освітянка Львова Зоряна Довганик.
У міській раді також додали, що методичних рекомендацій викладачам і викладачкам з цього приводу не давали. Вони могли обирати самі, як будувати заняття.
Зоряна Довганик
Крім уроків у свято Першого дзвоника, їх також проводитимуть протягом навчального року тричі. Ініціатором ініціативи стала ГО «Розправлені Крила». За словами голови громадської організації Юлії Аронової, викладатимуть заняття соціальні педагоги або психологи, які пройдуть спеціальне навчання.
За словами активістки, це, у першу чергу, потрібно для того, аби тема інвалідності перестала бути табуйованою у суспільстві.
Урок толерантності у 9 класі
До свого уроку вчителька готувалася завчасно. Сьогодні з нею не тільки підготовлений план, а й відеоматеріали, поезія та визначення основних понять. І хоча чимала частина класу довго не може заспокоїтися після святкової «лінійки», згодом викладачка все ж зосереджує увагу дітей.
«Якщо подивитися на наш світ, можна сказати, що він складається з багатьох частин. Але центральною є людина. Людина, яка відрізняється від інших людей, адже однакових осіб не існує. Ознак, за якими відрізняються люди, можна виділити дуже багато», — починає вона і попереджає, що сьогодні мова йтиме лише про кілька відмінностей.
З 5 класу разом з іншими учнями вчиться азербайджанець. Вчителька заздалегідь дала хлопцеві завдання — підготувати невелику розповідь про одне з національних свят, яке відзначає його народ. Юнак розповідає про Новруз Байрами, що святкують у березні. Цей день символізує початок нового життя і має чимало спільних рис з українським Великоднем та святом Івана Купайла.
Далі ж викладачка переходить до іншої мікротеми уроку — гендерної рівності. Для початку — зачитує рядки з вірша українського поета Володимира Сосюри:
«Жінко! Ти, що сказала чоловікові:
«Я ж така вільна, як і ти,
І я хочу жити,
Хочу бути громадянкою!..»
Ти, що оголосила війну
Рогачам, горшкам і праникам,
Що кинула в світи
Гасло бунту,
Що сказала:
«Жінка може бути професором,
Жінка може бути політиком,
Жінка може бути генієм!»
Не можу писати про тебе інакше,
Бо ти бунт…
…Жінка може бути професором.
Поетом,
Політиком,
Жінка може бути
Генієм!
Слава жінці!».
«Цей вірш вказує на відмінності між чоловічою і жіночою статтю!», — переконливо констатує учениця.
«У нас суспільства переважно патріархальні, а не матріархальні, і жінкам не все дозволено. Сосюра звертає увагу на необхідність рівних права для жінок і чоловіків», — впевнено доповнює її однокласник у вишиваній сорочці.
Вислухавши усі варіанти, вчителька дякує усім, і каже, що вони були по-своєму праві.
«Дійсно, тут мова йде про права жінки, якими вже володіють чоловіки, а вони — ні. Жінка може займатися тою ж справою, що і чоловік. Є таке поняття, як гендер — це соціальна стать людини, — каже вона і виводить на дошку простеньке, без складних термінів, визначення цього поняття. — Проблема гендерної рівності існує у нашому суспільстві і до сьогодні. Тому потрібно звертати на це увагу і бути толерантними по відношенню до інших».
Діти ж нічого не нотують, але активно підіймають руки, аби доповнити свою викладачку, поділитися власними роздумами.
Третя складова уроку присвячена людям з інвалідністю. Тут на допомогу приходить кількахвилинний мультик. У центрі сюжету — маленька дівчинка. Вона танцює у своїй кімнаті. У цей час мама із сумними очима спостерігає за нею, а потім говорить щось мовою жестів.
На питання вчительки, чому жінка сумує, 9 клас чи не хором відповідає: бо дівчинка має вади слуху і рухається у такт музиці, яка лунає у її голові. А от відповіді про те, чи зможе вона стати професійною танцівницею, різняться.
«Звісно, зможе! У таких людей немає ніяких обмежень. Вони такі самі, як і ми всі, але мають певні особливості», — каже дев’ятикласник.
А от дівчина, що тримала піднятою руку чи не все заняття, з ним не погоджується. Вона переконана, що шанси дівчинки 50/50.
«Суспільство не завжди толерантно ставиться до людей з особливостями. Їх подекуди вважають каліками і не приймають до себе. Такий фактор може стати на заваді її мрії», — вважає вона.
Вчителька ж підтверджує, що такий варіант теж можливий, однак завжди потрібно пам’ятати що люди з інвалідністю є членами нашого суспільства.
«І їм часто треба докладати більше зусиль, щоби стати рівноправними з нами. Але це не означає, що їх потрібно якось виокремлювати. Вони такі ж люди, як і всі інші», — наголошує вчителька.
Наприкінці уроку весь клас обговорює, чи добре те, що кожна людина не схожа на іншу: що кожна має свої риси обличчя, власні вподобання, характер та іншу.
Урок толерантності у 5 класі
Молодші діти з більшою увагою і цікавістю слухають вчителя, ніж старші. Тут все за стандартом школи минулих років — піднята рука і вже потім відповідь. Але дітлахи не нудяться і жваво висловлюють свої думки.
«На умовах толерантності має базуватися колектив. Вміння підтримати у важкий момент, підказати щось, поважати один одного — це риси, притаманні інтелігентній, толерантній людині», — не поспішаючи, підкреслюючи кожне слово, пояснює вчителька.
Окрім іншого, вона підготувала для свого класу короткий мультфільм під назвою «Міст». У ньому на одному містку зустрічаються Ведмідь і Лось. Жоден з них не поступається дорогою іншому, а коли мостом намагаються пройти маленькі Зайченя та Єнот, більші звірі відкидають їх назад. Як наслідок, малі герої вирішують помститися великим і відв’язують частину мотузок — Ведмідь та Лось падають додолу. Натомість Єнот поступається дорогою товаришу і потім проходить сам.
На питання, хто неправильно вчинив у цій ситуації, відповісти хоче більше половини класу.
«Ведмідь і Лось мали пропустити один одного! Тоді би не впали!», — вигукує хлопчик в окулярах.
«Хтось один мав би повернутися назад, почекати, поки пройде інший, і після нього піти!», — доповнює його товариш за партою.
Вчителька хвалить кожного, хто відповів, але і звертає увагу на те, що діти не помітили — Зайчик і Єнот вчинили негарно, коли помстилися більшим тваринам.
«Але ж вони так само погано з ними вчинили!», — не погоджується дівча з двома хвостиками.
Викладачка терпеливо пояснює, що добрі і толерантні особи так не чинять. Вони повинні поважати інших і не чинити поганого.
«Якщо ми толерантні, такого не можна робити. З цього уроку ми засвоїли мораль: треба вміти поступатися. бути терпеливим і ввічливим один до одного», — підсумовує фахівчиня.
Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО
Фото: Ярослав ТИМЧИШИН
