Фото: Сихів Медіа
У Львові, як і в інших містах та країнах світу, при проектуванні вулиць, будівель, їх реконструкції все більше уваги звертають на облаштування елементів доступності. Це можуть бути і автоматичні двері, і низькі бордюри, і рівний вхід у будівлю тощо.
Побутує думка, що це все потрібно виключно людям з інвалідністю, але чи так це насправді? «Сихів Медіа» розповідає, навіщо і кому потрібні ті чи інші елементи доступності, та як мала би виглядати ідеальна вулиця, комфортна для кожного і кожної.
Чи справді доступна інфраструктура потрібна тільки людям з інвалідністю?
Юлія Карбунарова /Фейсбук
Координаторка проекту «Доступно.UA» у Львові Юлія Карбунарова пояснює: доступні інфраструктурні об’єкти — це вимога сучасного життя. Вони не потрібні виключно для людини з інвалідністю, їх не потрібно створювати лише для них, адже це забезпечення максимально комфортного простору для всіх громадян.
«Забезпечення доступністю передбачено державними будівельними нормами, а також іншими нормативно-правовими документами. Якщо є законодавство, то логічно, що його треба дотримуватися. Інклюзивні інфраструктурні об’єкти потрібні не лише людям з інвалідністю, але й батькам з дитячими візочками, літнім людям, особам, які отримали травму тощо. А це велика частина суспільства — від 30% до 55%», — каже експертка.
Згідно з офіційним визначенням, маломобільні групи населення — це люди, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні, отриманні послуги, необхідної інформації, або при орієнтуванні у просторі.
До маломобільних груп населення належать:
- вагітні жінки;
- діти до 7 років;
- особи, які супроводжують малолітніх дітей;
- люди поважного віку;
- люди з інвалідністю;
- люди з постійними та/або тимчасовими функціональними порушеннями (фізичними, сенсорними, психічними, розумовими);
- люди які отримали тимчасову травму або хворіють;
- люди з нестандартними розмірами тіла: значно більшою або меншою за середню масою тіла, низького чи зависокого зросту;
- люди, які протягом певного часу можуть бути неуважними (приміром під впливом стресу).
Відтак, варто підкреслити, що поняття «маломобільні групи населення» не є синонімом поняття «люди з інвалідністю», а облаштування середовища має бути зручним для всіх і відповідати принципам універсального дизайну.
Універсальний дизайн і його принципи
Зображення: biblio-nivki
Універсальний дизайн (або дизайн для всіх) — це дизайн усіх речей, в центрі уваги якого знаходиться людина і який враховує потреби кожного і кожної.
Фахівці Спільної Програми «Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні», що впроваджується Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) у співпраці зі Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародною організацією праці (МОП) за підтримки Партнерства ООН з питань реалізації прав людей з інвалідністю в партнерстві з Міністерством соціальної політики України, Міністерством охорони здоров’я України та Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України називають 7 принципів універсального дизайну:
- рівність та доступність використання;
- гнучкість використання;
- простота й інтуїтивність використання;
- доступно викладена інформація;
- терпимість до помилок;
- малі фізичні зусилля;
- наявність необхідного розміру, місця, простору.
У випадку, якщо певний об’єкт вже збудований, але недоступний, варто звертатися до принципів розумного пристосування. Якщо універсальний дизайн — це концепція, яка спрямована на всіх людей, то розумне пристосування покликане забезпечити потреби конкретної нозологічної групи чи людини. До елементів останнього відносять пандуси, підйомники, фіксатори тощо.
Доступні Україна та Львів
Юлія Карбунарова вважає, що українське суспільство тільки починає розуміти, для чого потрібен універсальний дизайн, але все потрохи змінюється на краще. На її думку, не зовсім коректно порівнювати стан інфраструктури в Україні та європейських державах, адже очевидно, що у плані доступності ми програємо тій самій Польщі. Експертка переконана, що не варто акцентувати увагу на тому, що в Україні все погано.
«Наприклад, якщо пройтися Львовом, не важко помітити, що тактильна плитка починає з’являтися все у нових місцях: на пішохідних переходах, парках та будівлях. Понижені бордюри – теж не новина, можливо, ще не всюди можна їх побачити, але я впевнена, що це лише питання часу. В Україні дедалі частіше з’являється низькопідлоговий транспорт, зручний для всіх пасажирів, відкриваються заклади з безбар’єрними входами, простором усередині, зручними меблями та обладнаними вбиральнями. У готелях відривають спеціальні номери, які є просторими та обладнаними для людей, котрі пересуваються на візку. Як правило, ці послуги в Україні (тобто обладнані номери) дорожчі за звичайні, у той час як в Європі готельний номер для людей з інвалідністю не буде коштувати більше», — пояснює координаторка «Доступно.UA».
Водночас вона додає, що у Європі все це сприймається як норма, але згодом й українці зрозуміють, що універсальний дизайн потрібен абсолютно всім.
Однак наразі, згідно з офіційними даними 2014 року, в Україні лише 4% будівель можна вважати доступними. Ймовірно, ситуація змінилася за 3,5 роки, однак навряд чи глобально. Прийнято говорити, що одна з причин цього — радянська спадщина, коли про людей з інвалідністю не говорили і не задумувалися при проектування того чи іншого об’єкта.
Юлія Карбонарова наводить позитивні приклади змін великої помилки радянської архітектури, коли сходинки у під’їздах, котрі ведуть до ліфта, обладнуються підйомними платформами. Часто, каже вона, можна побачити і «халявний» аналог доступності, коли ЖЕКи ставлять дошки на сходах, тим самим імітуючи пандус. Чи, наприклад, встановлення всім відомих рейок, які не покращують ситуації.
Однак сьогодні існує чимало громадських ініціатив, які допомагають виправляти помилки минулого. Це те ж Доступно.UA або, наприклад, проект Inclusive Friendly. Останні, до речі, нещодавно провели оцінки Індексу Інклюзивності чотирьох шкіл Сихівського району, аби покращити рівень інклюзивної привітності. З’ясувалося, що школи далекі від ідеальних показників і у плані інфраструктури, і у сфері обізнаності персоналу. Однак дії учасників Inclusive Friendly передбачають не покарання за недоліки, а роботу над помилками.
Елементи доступності, які роблять життя суспільства простішим
Ми вирішили зібрати найбільш поширені елементи доступності, на які ви, можливо, і не звертали уваги, але які дозволяють усім нам комфортно пересуватися.
Автоматичні двері дозволяють легко потрапити у приміщення і вийти з нього, не докладаючи ніяких зусиль. У той час, двері, що крутяться, є перешкодою і для людини похилого віку, і для батьків із дитячими візочками, і для самої малечі тощо.
Тактильна плитка — інструментарій, який дає змогу безпечно пересуватися незрячим. Вона інформує про перешкоди на шляху чи вказує напрямок руху.
Озвучені світлофори дозволяють людині з вадами зору зорієнтуватися, коли можна переходити дорогу, а коли ні. Крім того, це корисно і для дітей, адже так батькам легше їм пояснити, коли варто рухатися на перехід.
Громадський туалет з універсальною кабінкою. Громадські вбиральні в принципі мають бути наявні на вулицях. Окрім цього, туалет повинен враховувати потреби людей з різними функціональними порушеннями: мати широкий вхід, зручний в’їзд та ін.
Інформаційні таблички та інші вказівники — інформація про назву вулиці, номер будинку тощо має бути написана великим шрифтом, бути читабельною, а також дублюватися піктограмою, бажано також — латинкою. Це дозволить прочитати її більшості населення.
Низькопідлоговий транспорт — дозволяє з меншими зусиллями потрапити всередину всім категоріям людей.
У свою чергу, координаторка «Доступно.UA» додає, що для забезпечення безбар’єрного проходження людей з порушенням зору на пішохідні шляхи не повинні виступати кущі або звисати гілки із дерев, вивіски та знаки повинні розміщуватись на висоті не менше як 2 метри.
«Якщо таких норм дотримуватись, то вулицею стане легше пересуватись лише людям із порушенням зору? Гадаю, що так було б зручніше усім без винятку (як мінімум, менше травматизму). Те ж саме стосується і освітлення вулиць, маркувань тротуару у зонах зупинок громадського транспорту», — каже вона.
Високі бордюри також давно не в моді, переконана Юлія Карбунарова. За її словами, ідеальна вулиця вимагає понижені бордюри, аби полегшити життя.
«Ви бачили коли-небудь, як молода мама з дитячим візком проходить усю цю «смугу перешкод»? Зверніть увагу, як бідолашне немовля підкидає на цих «веселих гірках». Чи як «летять» колеса на щойно придбаній валізі від постійних «стрибків» з одного бордюру на інший. Хіба не ідеально — понижені бордюри?», — розмірковує експертка.
Важливо, на її думку і те, що зараз починають створювати адмінбудівлі, банки, медичні заклади, заклади освіти з урахуванням принципів універсального дизайну. І все це є зручними для всіх, а не лише для людей з інвалідністю.
