Колись — візитівка модерного Львова, нині — простір із нереалізованим потенціалом. Львівський автовокзал на вулиці Стрийській готується до масштабної реконструкції. Його історія сягає ще радянських часів, а сучасні виклики вимагають нового: функціональності, безпеки, інклюзивності і комфорту. Яким був цей вокзал, чому він не став тим, чим мав бути, і що чекає на нього в майбутньому — про це “Сихів. Медіа” розпитало команду архітекторів.
Історія
27 жовтня 1969 року Міністерство автомобільного транспорту УРСР ухвалило рішення про будівництво нового автовокзалу – на вулиці Стрийській у Львові. Проєктні роботи тривали з 1971 до 1973 року у львівській філії інституту “Діпроміст”. За тогочасними підрахунками, вартість усього комплексу мала становити 1,75 млн карбованців. Будівництво завершили у 1980 році.
Перед початком зведення об’єкта знесли кілька садибних будинків, мешканців відселили. Проєкт також передбачав прокладення нової дороги, що мала перетинати вулицю Стрийську під прямим кутом, утворюючи дворівневу розв’язку. Однак, окрім самого автовокзалу й житлового кварталу поруч, більшість запланованих інфраструктурних об’єктів так і не вдалося реалізувати. Частину дороги зі східного боку збудували лише у 2012 році — без запланованої багаторівневої розв’язки. Через недобудовану навколишню інфраструктуру сам вокзал сьогодні використовується не на повну потужність.
Архітектура
Проєкт автовокзалу на вулиці Стрийській розробили архітектори Валеріан Сагайдаковський і Микола Столяров, а також інженери-конструктори Василь Бойків і Альберт Єфремов.
Об’ємно-просторове рішення мало форму трикутника, що поділяв простір на три зони: площу перед вокзалом, зону прибуття автобусів і зону їх відправлення.
Зі сторони Стрийської будівля має три поверхи. У тильній частині розташований цокольний поверх з допоміжними службами, камерами зберігання та критими платформами для прибуття та відправлення. На першому поверсі — касовий зал із виходом на терасу, під якою розміщені перони. Другий та третій поверх займають зал очікування, готель і кафе.
Основною окрасою вокзалу була унікальна композиція з гутного скла, створена львівськими художниками Андрієм Бокотеєм, Зеновієм Флінтою та Францом Черняком. Люстра складалася зі сотні кульок скла, підвішених на тонких, майже непомітних металевих тросах. Та коли приміщення перейшли у приватну власність, люстру демонтували.
Стрийський автовокзал є важливою транспортною точкою, звідси відправляються рейси не лише по Україні, а й за межі. Автобуси курсують до Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Італії та інших країн Європи.
Наразі автовокзал перебуває у незадовільному стані. Основною проблемою є хаотичний рух пішоходів і транспорту. На цокольному поверсі, куди прибувають автобуси, розташовано багато закладів громадського харчування. Це спричиняє скупчення людей, які не лише очікують на рейс, а й відвідують ці заклади. Крім того, на паркувальний майданчик заїжджають численні приватні авто та таксі, що лише погіршує ситуацію.
Також одним із суттєвих недоліків вокзалу є значна кількість сходів, які створюють значні незручності для пасажирів. Будівля не відповідає вимогам інклюзивності. Втім у новому проєкті реконструкції архітектори планують зробити простір максимально доступним для всіх.
Реконструкція
У другій половині 1990-х – на початку 2000-х років неодноразово обговорювали ідеї реконструкції та розширення автовокзалу. Пропонували надбудову додаткових поверхів та зведення готелю на території комплексу. Останню таку пропозицію містобудівна рада відхилила у 2009 році.
У контексті підготовки до “Євро-2012” архітектурна група під керівництвом Дениса Белюха запропонувала новий варіант реконструкції. Планувалося зберегти основну структуру будівлі, але ефективніше використовувати її внутрішній простір. Перед фасадом із боку вул. Стрийської хотіли звести готель на 500 місць (14 номерів на поверсі). Сам автовокзал мав отримати 4 поверхи, де б розмістилися заклади харчування, розваг, конференц-зал, виставкові та офісні приміщення. На першому поверсі – каси, зали очікування, кафе та реконструйовані платформи, пристосовані для сучасних євроавтобусів.
Проєкт презентували архітектурно-містобудівній раді. Його рецензію надав інститут, де працював один із авторів оригінальної будівлі — Микола Столяров. Його позицію озвучив директор інституту Микола Кошло, який зазначив, що у запропонованій реконструкції втрачається головна функція вокзалу. У підсумку рада не підтримала запропонований проєкт, але погодилася з потребою реконструкції будівлі.
Незважаючи на масштабні плани, реалізували лише частину. У 2016 році реконструювали перон і дорожнє покриття.
Як повідомив Орест Жехович, директор ПП “Гал-Всесвіт”, яке виконувало роботи, платформи понизили і накрили, а дорожнє та тротуарне покриття замінили на бруківку. З огляду на те, що автовокзал будували у XX столітті, його конструкція не враховувала габарити сучасних туристичних автобусів. Тому заїзд до перонів заглибили, щоб вони могли безперешкодно під’їжджати.
Як виглядатиме майбутній автовокзал
Над проєктом реконструкції почали працювати у 2024-му році. До цього були декілька проєктів, але жоден з них не вирішував питання у комплексі.
Над нинішнім проєктом працює Микола Столяров, який є автором проєкту автовокзалу, Михайло Кузьмич, Юлія Тиндик, Роман Зубачик та Юрій Столяров.
Команда підійшла до проєкту комплексно та почала розглядати не тільки будівлю, але й територію навколо. Роман Зубачик розробляє нову, покращену схему руху автобусів, місць паркування, посадки та висадки пасажирів, відстою автобусів.
Команда працює над кількома варіантами, адже будівля є знаковою спорудою свого часу. Свого часу автовокзал майже отримав державну премію в галузі архітектури в Радянському Союзі. В останній момент премію для цього об’єкту скасували, тому що один з членів авторського колективу був колись засуджений радянським режимом за допомогу членамам ОУН(б). В останній момент все відмінили і дали премію за прив’язку типового театру у Сумах.
На той час будівля автовокзалу була вдалою і знаковою, однак, за словами Юрія Столярова, тоді не було приватного бізнесу, ніхто не оцінював ефективність роботи, адже існувало єдине управління транспорту та перевезення, яке його експлуатувало і фінансувало.
За його словами, об’єкти, на кшталт вокзалів, повинні мати велику складову комерційної діяльності. У них велика складова доходу – із продажу квитків, отримання прибутку від автобусів, що заїжджають, адже перевізники сплачують за користування вокзалом. Але також значна частина доходу надходить із магазинів, готелів, зон відпочинку, закладів громадського харчування тощо.
“В Європі вже всі модифікували свої вокзали, а ми тільки в цьому процесі. Намагаємося без втрати архітектурного образу зробити цю будівлю більш ефективною”.
За словами архітектора Михайла Кузьмича, проєкт передбачає зовнішні та внутрішні роботи. Щодо зовнішніх робіт, то це зміна руху автобусів, зупинок, правильна конфігурація та інклюзивність. Команда займається тим, щоб пристосувати вокзал під теперішні реалії.
“Наша мета – зробити внутрішню залу очікування великою та просторою, щоб помістити туди максимальну кількість людей. Якщо подивитися тепер, люди стоять під накриттями. В середині ця зона очікування надто мала, близько 50 квадратів, що в принципі не може обслужити цю зону. А зона очікування на верхніх поверхах не є інклюзивною. Тому працюємо над тим, щоб максимально забезпечити інклюзивність”
розповідає Михайло Кузьмич.
Архітектори хочуть розділити приміщення за їхнім призначенням, щоби відвідувачі, пасажири потрапляли одразу в приміщення, яке їм потрібне. Від каси коротким шляхом в залу очікування, а з зали очікування, щоб була можливість бачити автобуси через скло, яке замінить теперішні стіни.
“Ми стараємося побудувати “внутрішню начинку” цієї будівлі, щоби вона могла працювати на себе і приносила дивіденди власникам. Хочеться, аби будівля не була збитковою, а жила своїм життям”.
Вокзал фактично складається з трьох надземних і одного цокольного рівня. Перший поверх має окремий вхід зі сторони Стрийської, а другий і третій — частково антресольні. Третій поверх не охоплює всю площу будівлі, оскільки відкритий. Незважаючи на візуальну масивність, внутрішній простір вокзалу не такий вже й великий.
Другий і третій поверхи залишаються у своєму нинішньому функціоналі — тут розміщений готель та офіси перевізників і туроператорів. Можливі лише незначні зміни, зокрема облаштування невеликої зони відпочинку.
На цокольному поверсі зосереджене основне життя вокзалу: туалети, зал очікування, каси продажу квитків, камери зберігання. Приміщення перевантажене комерційними об’єктами. Планується вивести громадське харчування з цоколя на перший поверх, залишивши внизу тільки необхідні для пасажирів функції.
Кав’ярні та точки громадського харчування планують розмістити на першому поверсі. Для цього необхідно облаштувати комфортні сходи, швидкісні ліфти (щонайменше два). Розглядався також варіант ескалаторів, однак вони потребують дуже великих інвестицій.
Один із важливих функціональних акцентів — облаштування навісів над перонами, адже наразі частина автобусів перебуває під відкритим небом. Ідея — додати нейтральні архітектурні елементи, які не змінюватимуть загальний вигляд будівлі, а покращать зручність для пасажирів.
До того ж, вокзал більше не буде місцем тривалого очікування. Стратегія полягає в тому, щоби пасажири перебували тут не більше двох годин між пересадками. У цьому контексті навіть кав’ярні розглядаються як простір для очікування.
На просторих терасах вокзалу планують облаштувати дитячий спортивний майданчик. Це стане зоною активного відпочинку для пасажирів, які провели багато годин у дорозі. Майданчик дасть змогу дітям розім’ятись, виплеснути енергію, а дорослим — відновити тонус, розтягнутися після тривалої подорожі.
Загалом, простору на терасах достатньо, щоби гармонійно поєднати зони для кав’ярень і спортивні зони. Таким чином, пасажири зможуть одночасно насолодитися кавою, спостерігаючи за рухом автобусів крізь прозоре накриття і отримати змогу активно відпочити.
Важливою частиною змін має стати поєднання території вокзалу з прилеглим парком. За планом, головний вхід з’єднають з парком через алею, без перетину з транспортною частиною. Це дасть змогу пасажирам комфортно дістатися до зеленої зони: наприклад, здати багаж у камеру зберігання й провести час у спокійному середовищі перед поїздкою.
Також, за словами архітекторів, між автобусами не повинно бути руху пішоходів та машин, адже це становить небезпеку. Для машин розглядають окремий паркінг, аби люди, йдучи від автівки до автобусу, не спричиняли дорожню небезпеку.
“Люди мають комфортно заходити широким тротуаром. “Будку” на в’їзді демонтують — її замінять автоматичні шлагбауми з відеонаглядом. Увесь рух транспорту буде з іншого боку — зі сторони вулиці Стрийської: гостьовий паркінг, заїзд і виїзд таксі. Це важливо для безпеки, адже хаос породжує небезпеку”
зазначають розробники проєкту.
Найголовніша частина проєкту – інклюзивність. Команда планує облаштувати все на одному рівні без підйомників, а там, де це неможливо, зробити непомітний та зручний кут нахилу, щоб автовокзал був максимально доступним і без сходів, як всередині, так і зовні.
“Ті хлопці, які мають протези, приїжджатимуть до Львова, адже тут є реабілітаційні центри. Тому все має бути максимально інклюзивним”
наголошують архітектори.
Автовокзал на Стрийській також зображений на обкладинці міжнародного фотоальбому про модернізм. На питання, чи може сихівський автовокзал повернути собі славу візитівки Львова, Юрій Столяров відповідає:
“Я абсолютно переконаний, що так. Але все залежить від реалізації проєкту. Адже можна знову на десятиліття зупинитися. Дуже важливо піти у правильному напрямку і провести реконструкцію у комплексі”.
Анна Баранчук
Фото: Дарія Могінська та Анна Баранчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 10 фактів про автовокзал “Львів” на Стрийській
