Сихів у кадрі: професійний стріт-фотограф про те, чому знімає свій район і яким його бачить
Тарас Бичко — фотограф, який працює у жанрі документальної та вуличної фотографії. Він фіналіст низки міжнародних конкурсів. Крім того, є засновником стріт-колективу «380 Collective», діяльність якого зосереджена на розвитку та популяризації вуличної фотографії в Україні. У планах митця — створити у Львові галерею, яка би стала майданчиком для розвитку фотомистецтва.
Сьогодні ж він працює над проектом, який присвячений Сихову. Тарас знімає район, людей тут, аби показати дух часу місця, де він живе.
Про те, як прийшов у фотографію, чому працює у жанрі стріт-фото, плани і напрацювання Тарас Бичко розповів в інтерв`ю «Сихів Медіа».
Від юриспруденції до фотографії
Фотографувати я почав у 2014 році, але до того не був з цією справою пов’язаний взагалі — працював юрисконсультом у великій структурі. Для мене фотоапарат був просто чорною коробкою, за допомогою якої можна було щось робити. А от коли у мене народився син, усе змінилося. Тоді у сім’ї вперше з’явився фотоапарат і він перестав бути для мене просто річчю, на яку можна фіксувати події.
Я повністю переключився на іншу діяльність, паралельно здобув іншу освіту. Зараз мій заробіток не дотичний до фотографії чи юриспруденції. У мене свій маленький бізнес, пов’язаний з автомобільними запчастинами. Але я би хотів бути ще більш автономним і ще більше часу приділяти фотографії.
Я підійшов до поняття фотографії глобально. Мені стало цікаво не просто взяти фотоапарат до рук і піти знімати — спершу я вивчав контекст. Рік часу я не фотографував, а дізнавався історію фотографії, що це таке, які проблеми може вирішувати тощо. Утім я ніде не вчився, все вивчав самотужки.
Першими кадрами були сімейні. Ці знімки вилилися у проект — великий сімейний альбом, який я веду і досі. Він присвячений зростанню моєї дитини. Низка перших фото також виглядають сюрреалістично. Тоді мені фотографія була цікава, як ілюстрація: я уявляв собі історію, картинку і після того вже відтворював. Але такого формату я дотримувався недовго — швидко зрозумів, що ти стаєш заручником ситуації, адже тобі потрібна хоча би модель. А це дуже важко, коли ти займаєшся не тільки фотографією. Але я дуже вдячний цьому періоду, бо я зрозумів, як глядач сприймає такі роботи, які там працюють принципи.
Про любов до вуличної фотографії
На широкий загал я більше відомий як стріт-фотограф. Зараз я розумію, що мені трохи вузько у цих межах, тому хочу спробувати себе у жанрі документальному. Але вулична фотографія це те, що я дуже люблю і те, що було обумовлено моїм способом життя. Є робота, сім’я і кожного дня ти мусиш долати певну відстань з точки А у точку В. З 2014 року у мене камера завжди з собою, з її допомогою я і спостерігав за кимось, поки долав ці відстані.
Для фотографа дуже важливий широкий і глибокий візуальний досвід. Важко сказати, який кадр стане хорошим, а який ні. Це інтуїція. Для мене у стріт-фотографії найбільша краса — ефект несподіванки. Ми зайдемо за кут і там може чекати великий сюрприз, відтак, не потрібно ганятися за кадром, потрібно бути готовим його зафіксувати. Дехто сприймає вуличну фотографію як своєрідне полювання, утім для мене це спостереження.
Фотоапарат потрапляє людині до рук не просто так. Це подарунок, яким можна вирішувати багато питань, але на це потрібно багато часу. Для мене стріт-фотографія важлива тим, що випадкова людина тут не залишиться. На неї потрібно витрачати багато свого часу і це далеко не кожен може робити. Тому вона дуже чесна.
“Для мене у стріт-фотографії найбільша краса — ефект несподіванки. Ми зайдемо за кут і там може чекати великий сюрприз, відтак, не потрібно ганятися за кадром, потрібно бути готовим його зафіксувати” Тарас Бичко, Sykhiv project Тарас Бичко, Sykhiv project
Sykhiv project
Львів дуже цікавий, зокрема, на міжнародній арені. Величезна кількість закордонних фотографів приїжджають і знімають тут міжнародні проекти. На жаль, львів’яни про них не знають, але у світі їх показують і сприймають на «ура».
Мені здається, у тих людей, які зараз знімають, є фора у років 50 — вони ще можуть передати дух часу, показати ті ж двохтисячні. Але згодом все зміниться і Львів стане повноцінно європейським містом. І це добре, але, зрозумійте мене правильно… не буде родзинки, яка присутня зараз. Тому мені цікаво зараз знімати про Сихів. Він для мене — віддзеркалення сучасного суспільства і часу. Тут можна побачити абсолютно все. Тому я зараз і працюю над проектом, який має назву «Sykhiv project». Я хочу зафіксувати моменти, на які не кожен звертає увагу, але які показують дух часу.
У мене є у голові картинки, які я хочу отримати. Але потрібен час, щоби все реалізувати. За місяць вже зібрав дуже багато наробок, на які і не очікував. У певний період я боявся показати Сихів якимось не таким — непривабливим для життя абощо. Але це ті речі, на які, можливо, хтось подивиться і зрозуміє, що є над чим працювати.
Мені, як стріт-фотографу, трохи заважає те, що я живу у цьому районі довгий час, адже око вже замилене і часом важко побачити щось нове. Але це виклик — коли ти спостерігаєш, то бачиш нові речі. Я знімаю Сихів маленький проміжок часу, з березня, і вже відкрив для себе дуже багато: вулиці, якими я не ходив, місця, які я бачив востаннє дитиною тощо.
“Мені цікаво зараз знімати про Сихів. Він для мене — віддзеркалення сучасного суспільства і часу. Тут можна побачити абсолютно все” Тарас Бичко, Sykhiv project Тарас Бичко, Sykhiv project
Новий Сихів
Сихів дуже змінюється в останні роки. До прикладу, є стереотип, ніби це бандитський район, але він відходить у минуле. Я вже сам ходив і полював, аби побачити цих бандитів, утім так і не вдалося *сміється*.
Для сімейного життя — це один з найкращих районів Львова. Я не зміг би жити зараз у центрі. І моя сім’я погоджується зі мною. Сихів змінюється на краще — він розбудовується, люди стають іншими. Зараз згадую минулі роки, коли проблемою був Сихівський ліс, де були наркомани, алкоголіки, але зараз цього немає. У людей змінюються пріоритети, а разом із цим і район довкола них.
Я вважаю, що Сихів дуже різноманітний і скласти портрет якогось типового сихівчанина дуже складно. Тут відрізняються навіть мікрорайони поміж собою, що вже говорити про людей.
Тарас Бичко, Sykhiv project Тарас Бичко, Sykhiv project
Українська вулична фотографія існує
«380 Collective» — це об’єднання трьох фотографів, чия діяльність присвячена стріт-фотографії в Україні. Наша глобальна мета — популяризація української фотографії. Для цього ми беремо участь у виставках, ярмарках, які відбуваються в Україні і поза її межами. Окрім цього, кожен учасник паралельно займається власними проектами. До прикладу, я організовую зустрічі з однодумцями, хоча і по персональних запрошеннях поки що.
Невдовзі ми будемо відкривати набір для інших і основною вимогою для кандидатів буде паспорт України. Це повинна бути людина, яка любить те, чим займається і її фотографії мають бути відповідного рівня, щоби показувати їх на міжнародній арені. Розумієте, дуже приємно коли три роки поспіль Україна є у стріт-фото фестивалі. Це маленький вклад, який робить наш колектив, аби люди знали, що українська вулична фотографія існує. Згодом я хочу створити галерею у Львові, яка стане простором, де розвиватиметься фотографія. Тут будуть проходити виставки, можливо, буде школа фотографії – поки що не хочу загадувати наперед. Але невдовзі всі самі все побачать.
Не можна сказати, що у Львові немає фотографії. Але якщо порівнювати з іншими містами і спільнотами, у нас це на іншому рівні. Є ентузіасти, але цього недостатньо. Коли мене запитують, чому фотографія в Україні така, як є, я завжди кажу, що у всіх бідах, які є у фотографів, вони винні самі. Інша річ, яка не дозволяє розвиватися фотографії на тому рівні, як у Європі, наприклад, це відсутність ніші продажу. Над цим треба працювати. Візьмемо державну ситуацію. Людина, яка не має, за що купити шматок хліба, не піде купувати чиїсь фотографії. У нас всі купують один в одного – фотографі працює для фотографа. Це величезна біда. Але ситуація змінюється на краще.
Поради для фотографів-початківців
Для тих, хто хоче навчитися фотографувати, поради дуже прості — знімати й аналізувати. Але для того, щоби щось робити, потрібно мати якийсь багаж знань і вміти відокремлювати так би мовити хорошу фотографію і не дуже. Одна справа натиснути на кнопку, інша — вибрати з усього відзнятого гідну роботу. І це величезна проблема людей, які починають фотографувати. Адекватна самокритика — це найважливіше. Ще важливо пам’ятати, що око дуже швидко відвикає — якщо не дивишся якийсь час у фотошукач, потім не розумієш, що бачиш.
Я іноді проводжу лекції і майстер-класи у різних фотошколах і там часто наводжу такий приклад: якщо у кімнаті сидить 10-15 людей, вони усі без проблем назвуть п’ять письменників, композиторів, художників, а от бодай два фотографи-класика у 99% — ні. Хоча фотографію люблять усі. І це важливо.
Я не відвідував жодні навчальні курси з фотографії, певно, на жаль. Але я зрозумів, що без ґрунтовного вивчення не обійтися. Щоби розібратися у тенденціях, дуже важливо говорити сучасною фотографічною мовою. Фотографія у моєму розумінні — це саме мова, і якщо розглядати її так, то все стає дуже просто. Коли ми починаємо писати, читати, ми вивчаємо букви, потім слова, далі словосполучення, речення. Так само і з фотографією. Я ніколи не стикався з втомою від фотографії, з професійним вигоранням, якщо це можна так назвати. Можливо, це пов’язано з тим, що я не можу на 100% віддатися фотографії: є сімейні обов’язки, робота. Але я вважаю, що професійне вигорання — це дуже крутий момент. Коли воно настає, можна переосмислити, що було до того, мобілізувати себе і з новими силами почати щось нове.
Тарас Бичко — фіналіст конкурсів Miami Street Photo Festival, London Photo Festival, «In the Shadow. Story and Pictures» від National Geographic та переможцем конкурсу «Фотограф року 2016» у номінації “Стріт”. Його роботи увійшли в книгу «100 Great Street Photographs» (Лондон, 2017).
