У четвер, 23 квітня, у Стрільниці ДЮСШ “Сихів” імені Юрія Руфа провела подію в пам’ять про Героя України, на честь якого названа школа. На заході друзі й рідні згадували історії з життя поета, захисника й людини переконань Юрія Дадака “Руфа” для того, щоб молодь несла його Ідею крізь життя й передавала наступним поколінням знання про нашу національну стійкість.
Захід розпочався з відео-нарізки архівних кадрів, в яких Юрій розповідає про зародження своєї Ідеї, з повномасштабного вторгнення, де говорить про початок війни та своє рішення стати на захист — і декламує власні вірші. Як відомо, до повномасштабного вторгнення Юрій писав прозу та поезію, волонтерив, викладав, був кандидатом технічних наук, ідеологом, націоналістом, засновником бренду одягу “Ґwear” та літературно-просвітницького проєкту “Дух нації”. У лютому 2022 року він обрав шлях борця та захищав Україну в складі 24-ої ОМБр імені короля Данила. Загинув Юрій Руф 1 квітня 2022 року у боях на Луганщині.
На вулиці Коломийській, 8, у червні 2024 року відкрили мурал пам’яті із його портретом. Також друзі та побратими Героя, поета-сихівчанина Юрія Дадака Руфа ініціювали освітній проєкт із вивчення його поезії та творчості у школах. Перші книги родина уже подарувала освітнім закладам, зокрема ліцею “Оріяна”.
Ігор Шолтис — учасник Революції Гідності, ветеран АТО та військовослужбовець “Натхтіґаль”:
“Внесок Юри у формування мене як особистості, як українського націоналіста, є, мабуть, найфундаментальнішим з усіх внесків впродовж усього мого життя. Коли ми вперше познайомилися у 2016 році, я був після поранення. Юра задав мені дуже просте і базове питання. На той час я відстоював різні позиції в контексті мови. Для мене не було проблемою використання російської мови українськими військовослужбовцями, зокрема я нею послуговувався спокійно. Юра задав мені питання: “що відрізняє мене від них на полі бою, окрім однострою”. Встав, широко посміхнувся, розвернувся і залишив мене шукати відповіді самотужки.
З того часу я сформувався як особистість і, уподібнюючись Юрі, почав нести ідею україноцентричності, гордості за свою історичну спадщину в маси нашим нащадкам, нашій молоді. Для мене Юра величезний дороговказ не лише в період його життя, але й після загибелі. Щоразу, коли я приїжджаю провідати його, щоразу, коли я бачу дописи про нього або коли сам формую дописи, я запитую себе, чи я достатньо зробив для того, аби вся діяльність його життя не виявилася даремною. І щоразу мене це мотивує йти далі, і продовжувати ту справу, яку Юра робив, і якої навчив мене.
Користуючись нагодою, я ще раз дуже дякую Дадаку Юрію Романовичу, другу Руфу, за те, що продовжує бути моїм наставником і по сьогоднішній день, і продовжуватиме це робити завжди”.
Однокласник Юрія, Тарас Кобза – кандидат медичних наук й фронтовий хірург поділився словами Руфа, де той говорить про свою мотивацію йти на захист України:
“Ти розумієш, я у своїх віршах чи лекціях закликаю молодь до рішучих дій та вчинків, не терпіти зло чи несправедливість, не боятися та не ховатися за спинами, сідати не лише у перший ряд в залі, але й ставати у першу лаву до боротьби. Я часто у своїх дискусіях із «ватанами», вже розбиваючи їхні недолугі аргументи, стикаюся із підлою фразою: “А про шо з тобою говорити, якщо ти не воював?”. І цей удар нижче пояса вибиває опору з-під моїх ніг. Я повинен показати молоді, що треба бути готовим не лише патякати про вищі і правильні матерії, але й у разі смертельної загрози мати силу відстояти свої переконання зі зброєю в руках. Я дуже радий, що доля надала мені другий шанс і я його не втрачу (Юрій Руф)“.
Ольга Тесляк – однокласниця Юрія Руфа, волонтерка, власниця кондитерської “Крем&Джем”:
Я горда за те, що була знайома з таким великим персонажем, з таким Героєм, з такою людиною, і для мене це дуже цінно. Зараз ми з його друзями та рідними несемо його ідеї, його вірші, у мене є всі його збірки, дуже багато футболок “ҐWear”, і це справді про якість, яку він ніс і яку він декламував.
Юра всім розказував, що не пив алкоголь і не палив. Він справді цього не робив. Я кілька разів пропонувала йому до кави трішки коньяку. Він казав: “Ні, категорично ні. Якщо я сказав, що не п’ю, то не п’ю ні в закритому товаристві, ні на людях, ніде”. Тобто так, як він говорив, він так і жив. Тому нам треба пам’ятати, цінувати і нести пам’ять про сьогоднішніх Героїв далі, передавати наступним поколінням.
Ярослав Мацишин – викладач Національного лісотехнічного університету, колега по роботі, товариш й кум Юрія Дадака:
Ми були колегами по роботі і друзями у позаробочий час. Я хрестив його молодшу дочку Катрусю і був дотичним до перших кроків на шляху до його пропаганди української національної ідеї, пропаганди всього українського.
Коли ми познайомилися, ми працювали в університеті. Коли я його бачив, він завжди був в костюмі. Мені здавалося, що він, напевно, є дуже строгим викладачем.
Одного разу нам довелося пересіктися у робочих моментах. Я одразу отримав багато нового. Фактично всі друзі, все товариство, яке в нього було, вони стали моїми. Ми разом ходили в гори, на більярд, просто гуляли Львовом.
Тоді ще, напевно, не було цієї національної ідеї чітко поставленої, але я виокремив його комунікативність. Коли ми з ним йшли у центрі через Площу Ринок, то перейти її займало більше, ніж пів години, тому що він зустрічав безліч своїх знайомих, він з ними спілкувався, обіймався, і це були абсолютно різні люди: молоді, старшого віку, хтось працював в міськраді, хтось був в фан-секторі Львівських Карпат.
Він з кожним міг комунікувати, і до кожної людини мав свій підхід. Коли він був в товаристві, тоді будь-яка компанія ставала одним цілим. Коли він почав писати вірші, він говорив, що цю ідею потрібно насамперед доносити до молоді.
Ігор Фльорко – один із п’яти “Янголів Інститутської”, азовець, співзасновник мережі ветеранських кав’ярень “Кава Мілітарі”:
Колись мені подзвонив товариш, і сказав, що у Стрийському парку в одному закладі лунає російська музика. Сказав, що зробив зауваження, але реакції немає. В товариша ще інвалідність, і ми зрозуміли, що треба швиденько туди бігти. Це було ще до повномасштабного вторгнення, і таких моментів у Львові було дуже багато.
Я написав своєму другу, а він у ветеранський чат, який вже був сформований у Львові. У 2020-му я тільки звільнився перший раз з полку «Азов», і ще нікого тут не знав.
Про Юрія Руфа чув тільки від товаришів. Ми прибігаємо у Стрийський парк, там багато людей і незрозуміла ситуація. До мене підбігає чоловік і питає “Ти по яку сторону?”.
Я дивлюсь на нього, думаю: “Класно, це взагалі я сюди всіх кликав, а зараз отримаю в бороду”. Він знову питає “Ти за яку сторону?”. Я кажу, що за правильну. Потім мені сказали, що це Юра Руф. Про що мова? Сила і інтелект. Він був сильним, ерудованим, і він міг відстоювати будь-яку несправедливість, яку зустрічав. Він ніколи не проходив повз, тим більше, якщо це стосувалось українського націоналістичного, україноцентричного питання, або захисту української мови й культури.
Дуже важливо бути як і ерудованим, так і сильним українцем. Своє потрібно вміти захищати. Він справді вмів дружити, підтримувати. Це для мене було дуже цінно. Шкодую, що так пізно з ним познайомився. Шкодую, що не поїхав в Холодний Яр тоді, коли він кликав. Але водночас дуже радий, що хоч ненадовго, але зустрів близьку людину, однодумця, друга, побратима, якого тепер буду пам’ятати все життя.
Зоряна Арнаут – співголова навчально-виховного центру “Гайдамацька Січ”:
Юрій Руф – постать, що вписав великими літерами своє життя, як борця за волю України, як справжнього гідного громадянина. Ми маємо велику честь, що Юрко був нашим другом й один із провідних інструкторів.
Він почав приїжджати у наші табори-вишколи ще у 2017 році. В наметі біля ватри збирав дітей й багато про що з ними говорив. А вже з 2019 року приїжджав сюди із лекціями, всі заняття та розмови викликали у хлопців і в дівчат подив і захоплення від Юрія. Хлопці після цих розмов говорили, що знають ким треба бути: таким як Руф. А дівчата: що добре було б мати такого чоловіка.
Юрій Руф був багатогранною особистістю і чудовою людиною, хорошим батьком, патріотом, сином і другом. І за його харизмою, сильним тембром голосу, його фізичною підготовкою, його поглядом — сміливим і впевненим, ховалася щира, тепла, добра, чуйна й правильна людина.
До сьогодні у наших таборах-вишколах про Юрка ми говоримо дуже багато. Ми готуємо презентації про його життя, творчий шлях, громадську діяльність. Він посеред нас, щоразу, і нам досі не віриться, що він зараз у небесному війську. Юрко є, Руф присутній. Я звертаюся до молоді, до дітей: він взірець, досліджуйте його життя, цікавтеся, намагайтеся стати такими як Юрій Руф. Тоді наша Україна буде справді найкраща й найсильніша країна у світі.
Роман Дадак – батько Юрія Руфа, директор Технологічного фахового коледжу НЛТУ, голова Ради директорів закладів фахової передвищої освіти Львівської області:
Колись вдома можна було говорити одне, але назагал, на жаль, інше. Слава Богу, що ви цього не знаєте. І коли Святий Миколай прийшов до Юрка, він хотів похвалитися у школі, що той йому приніс. Бо завжди, коли приходиш у школу, кожен говорить, що приніс Святий Миколай.
Він сказав, що до нього приходив Миколай, який працює Дідом Морозом. Бо на той час був Дід Мороз. А він є московським, у нас є свій Святий Миколай. Іншого разу, у школі на уроці вони читали про космонавта Юрія Гагаріна. Юра приходить додому з читання, а оцінка нижча. Я запитав, що сталося, а він відповів: ”А чого мене заставляли читати про того москаля, я не читав”. Хоча до того часу він прочитав не одну книжку і читав дуже добре. Його ідеї почали формуватися ще тоді, у дитинстві…
Ви повинні не допустити тих помилок, які зробили ми. Ми забрали ваше дитинство і тепер вам доводиться жити під ракетами та тривогами. Тому треба це змінити і знати свою історію.
Олександр Козенков – волонтер, колишній бойовий медик, директор ДЮСШ “Сихів” імені Юрія Руфа:
Сьогодні ми почули багато історій: різних, живих, сильних. Всі вони про одне – ідея, не народжується сама, її формує шлях. Юрій Руф цей шлях пройшов і залишив його нам – як відповідальність. Тепер питання не в тому, ким він був, а в тому – що ми зробимо з тим, що він залишив. Його шлях не завершився, він продовжується в кожному, хто пам’ятає. В кожному, хто діє і в кожному, хто не зраджує Ідеї. Дякую за пам’ять.
Анна Баранчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Війна на знищення»: біля Церкви Різдва Пресвятої Богородиці встановили інсталяцію
