Щодня близько 10-ти тисяч бездомних котів у Львові шукають собі їжу, укриття для ночівлі та ласку людей. Проте, як ж відчувають себе тварини зимою та як вони отримують шанс на життя? Волонтерка – фотографка благодійного Фонду допомоги безпритульним тваринам “Для добра” розповіла і показала життя “чотирилапих безхатьків” до та після зустрічі із своїми господарями, а також розказала історії про те, як змінилося їхнє життя з-за кордоном, в Європі, і навіть за океаном в Америці.
«Холод змушує тварин постійно пересуватися з місця на місце, щоб не померти. Вони майже не сплять, втомлюються, втрачають енергію – все це часто призводить до загибелі»,- розповідає під час дороги до будинку з котиками волонтерка, Марина Таран.
Біля під’їзду Марина телефонує ще одній волонтерці Ользі, яка відчиняє нам двері. Така “прихована система” за словами жінки тому, що люди, як тільки дізнаються адресу фонду, одразу принесуть під двері кошенят, а місця вже і так немає.
Заходимо в середину і я не розумію куди ми потрапили, тому що на вигляд це звичайна квартира. Мені не вкладається в голові, що там живуть не люди – а тварини, близько 70-ти котів. Очі розбігаються: одні – чорні, інші- білі, одні- зовсім маленькі, інші – дорослі.
В квартирі кілька кімнат, які як називають волонтерки “зони”. Це вітальна зона, де перебувають всі коти разом та карантинна зона, де перебувають котики, які хворі, або ще вчора були на вулиці.
Зі слів волонтерки, ветлікарки – хірурга, Павліни Григорівни, котики знаходяться у карантинній зоні для того, щоб їх підлікували, тому що майже всі з вулиці мають хвороби: це як вірусний перитоніт, так і будь-які інші вірусні хвороби.
Інфекційний перитоніт котів,це як мутація “коронавірусу” – це захворювання, що має високу летальність і на яке можуть страждати як дорослі коти, так і кошенята. Збудником є поширений вірус, який називається «коронавірусом котів». Утворюється рідина в грудній або черевній порожнині, або розростання вузлів на внутрішніх органах, від чого тварини часто помирають.
Як зазначає ветлікарка, якщо хворобу лікувати та вчасно виявити – вона ні на що не вплине та стає не заразною для інших тварин. Після уколів, які котики отримують щодня, вони живуть нормальним життям, без жодних проблем чи рецидиву хвороби.
- Як врятувати життя маленькому “клубочку” щастя?
За безпритульними собаками і котами часто наглядають опікуни, або ж насправді псевдоопікуни, більшість з яких просто телефонує нам зі словами “тут на такій то вулиці кіт, заберіть його. Якщо нє -ми його залишаємо”. Це завжди нас дивує, тому що як справжній волонтер може так сказати? Та й зрештою – ми не безрозмірні. Взагалі, волонтером може стати кожен, хто любить та підтримує тварин, як це робимо і ми.
- Чи є якесь рішення цього питання? Чи можна якось зменшити кількість безпритульних тварин?
Так, безумовно. Вчені підрахували, що кішка може народити за життя до 200 кошенят, а її потомство – до 400 тисяч. Лише уявіть масштаби…
Найгуманніший спосіб на цей час – стерилізувати кота чи кішку та прилаштовувати. Кожного знайденого котика ми стерилізуємо, і до речі, більшість все ж таких, що потребують стерилізації. Згодом ми шукаємо їм сім’ї, де їх будуть любити як діток.
Зі слів волонтерки Марини, люди дуже боязко ставляться до тваринок, тому що думають, що це кіт, який має безліч хвороб та не пристосований до життя в сім’ї. Але це міф. Абсолютно всі котики повністю здорові, адже проходять в нас “реабілітацію” та хочуть отримати шанс на нормальне життя.
“Вони як діти. Хочуть ласки, щоб обіймали та цілували. Кожен з них особливий і з своїм характером: хтось більше любить бути серед котиків, а хтось навпаки ховаться до шафи, щоб не бути серед інших. Одні не злазять з рук, в той час, як інших, неможливо зловити. Але є те, що їх об’єднує – не дивлячись на “покалічене” дитинство, усі вони дуже люблять людей та будуть хорошими друзями для своїх власників,” – розповідає волонтерка Марина.
- Чого ж так? Невже не хочеться взяти того, чиї очі дивляться і промовляють “я хочу до тебе”?
Під час розмови з волонтерками повз мене пройшли кілька десятків котиків і всі вони – унікальні та особливі. У кожного з них своя історія життя, яка змушує задуматися над жорстокістю та холоднокровністю людей, але тим не менш вони не втрачають надії на те, що рано чи пізно їх заберуть.
Як жартують у фонді “ми, як дитячий будинок, а наші діти – котики. Ми не віддамо їх кому-небудь, тому що спершу теж проводимо опитування та дивимось, як буде нашій кішці у тій чи іншій родині.”
Жінки мріють, щоб кожен з кошенят знайшов свою родину, де буде панувати тепло та затишок, адже бути щасливими заслуговують абсолютно всі…
Вікторія Вітер
