Володимир народився у Львові, навчався в СЗШ №13 на Сихові. Закінчив інститут банківської справи та працював у рідному місті. Після російського вторгнення доєднався до лав ЗСУ, захищав Україну в складі 81-ї бригади. Загинув у травні 2024 року при виконанні бойового завдання поблизу с. Білогорівки Луганської області. Дружина Володимира – Марія Кушпіт розповіла “Сихів.Медіа” про те, яким був захисник і чому важливо берегти пам’ять про воїнів Небесного батальйону.
Володимир Кушпіт народився 29 травня 1986 року. Закінчив Львівський інститут банківської справи з червоним дипломом. З майбутньою дружиною, Марією Кушпіт, познайомився завдяки спільним знайомим.
«Ми обмінялись телефонними номерами і спілкувались годинами… Потім у нас було кілька побачень у Львові. Тоді я зрозуміла, що він турботливий, має цілі на майбутнє, уважний до мене, завжди підкріплював слова діями. Нам знадобилась мало часу, аби зрозуміти, що ми хочемо бути разом все життя. Ми познайомились у серпні 2010 року, а в листопаді цього ж року у нас були заручини. Це був чоловік, з яким я почувала себе захищеною, знала, що він зможе все вирішити»
розповідає дружина Героя Марія Кушпіт.
31 жовтня 2011 року у подружжя народилась донечка Софія, а 4 лютого 2013 року на світ з’явився син Ростислав. Сімʼя любила проводити час разом. Вони ходили на пікніки, грали у футбол, їздили у село, займались садівництвом. З сином Володимир проводив турніри з шахів, а з донькою обговорював її малюнки.
«Коли чоловік був на фронті, син і донька мали окремий чат з батьком, в якому вони підтримували звʼязок»
ділиться Марія Кушпіт.
Влітку 2022 року у подружжя була розмова: тоді Володимир заявив, що якщо прийде повістка, то він піде на фронт. Чоловік дотримався свого слова.
«Я розуміла, що якщо він прийняв таке рішення, воно буде остаточним. Мої слова особливо нічого б не змінили. Я прийняла його вибір і підтримувала його в цьому»
каже дружина військового.
Володимир займав посаду командира 6-ї аеромобільної роти 2-го аеромобільного батальйону 81-ї Окремої аеромобільної слобожанської бригади. Підтримував звʼязок з сімʼєю через месенджери, завжди писав, що «все добре» і що «ситуація контрольована».
Тільки один раз зізнався, як важко на фронті, коли був на реабілітації після поранення.
«Вже після загибелі чоловіка, коли побратими передали телефон, я наважилась прослухати голосові повідомлення, які вони надсилали один одному. Тоді зрозуміла, наскільки сильно мій чоловік оберігав нас від реальних подій. Якби він розповідав усе як було насправді, я б не витримала»
ділиться Марія.
Воїн загинув 25 травня 2024 року через поранення, несумісне із життям.
Володимир був доброю, чесною, справедливою і скромною людиною, але водночас відкритим до нового.
«Якось чоловік розповідав, як після прильоту рятував поранених побратимів. Перевірив власний стан, швидко зреагував і почав допомагати іншим: накладав турнікети, переносив людей у більш безпечне місце. Він дуже собою пишався у цей момент»
пригадує дружина полеглого Героя.
Найбільшою цінністю для Володимира була його сімʼя. Вчив дітей, що треба бути гідною людиною, бути добрим, допомагати іншим. Спонукав їх до розвитку, розширення світогляду. Записував на різні секції, щоб вони пробували себе у різних сферах і розвивалися. Зараз вони займаються волейболом.
Чоловік мріяв мати власний сад і пасіку в селі. Саджав різні дерева і доглядав за ними. Мав три вулики. Коли пішов воювати, за всім доглядала жінка. «Я надсилала йому фотографії бджіл і дерев. Це допомагало йому відчувати, ніби він вдома, хоча б ненадовго», – розповідає Марія.
«Це була добра і світла людина. Справді людина з великої літери. Було за честь бути його дружиною»
ділиться жінка сокровенним.
Марія Кушпіт хотіла б, аби ми памʼятали:
«Треба цінувати життя, адже його виборюють дорогою ціною молоді хлопці, цвіт нації. Треба усвідомити, що жити треба достойно їхнього подвигу. Якщо людина вирішила вступити до лав ЗСУ – це вже подвиг, і ця людина гідна того, щоб її поважали і памʼятали. Якщо людина загинула, нам треба памʼятати про неї. Ми маємо робити все для вшанування памʼяті Героїв».
Володимира Кушпіта відзначено почесними нагородами, трьома за час служби, однією посмертно:
· Нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Хрест Військова честь»
· Відзнака міністра оборони України «За поранення» (За жертву крові в боях за волю України)
· Відзнака Президента України «За оборону України»
· Посмертно нагороджений «Хрестом Богдана Хмельницького III ступеня»
Розмовляла Влада Лаврусь
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Навіки 26”: до дня народження Героя Романа Потішка
