Ліцей “Оріяна”, що на вулиці Чукаріна,3, побудували за незалежної України. 30 вересня він святкує свій великий ювілей – 30-ліття із початку заснування. В інтерв’ю для Сихів.Медіа директорка ліцею Ірина Коропецька розповіла, як змінилася школа, що тут планують зробити і хто з учнів уже буде навчатися 12 років.
- Як змінилася “Оріяна” за 30 років, якою вона стала та скільки тут навчається дітей?
Школа №25, так вона колись називалася, відкрилася 1 вересня 1993-го року. Її побудували, коли Сихів інтенсивно розвивався. Сусідня школа №89, тепер це ліцей “Сихівський”, була настільки переповнена, що у ній навчалися понад 3 тисячі учнів у кілька змін. Левова частка перейшла сюди. Першого року це було понад 1 500 учнів – це дуже багато, бо зараз наша проєктна потужність – 1 100 учнів, хоча навчається сьогодні у ліцеї 1 263 дітей. Враховуючи, що тоді вчилися у кілька змін, і не було поділу на групи – адже зараз діляться англійська, українська, інформатика – то нам трохи бракує класів. Фактично усі наші приміщення зайняті.
Перший директор школи Юрій Іванович Сватко розповідає, що він пам’ятає, як першого вересня лив дуже сильний дощ, а руберойдом стелили дах. Але, так, школа вже побудована за часів незалежної України.
- Усі діти зараз навчаються в одну зміну?
Так, бо нам дозволяє укриття. Минулого року ми починали навчальний рік за умов, що 1-5 класи мали очне навчання, а 6-11-ті ходили у змішаному форматі (тиждень через тиждень). Але ми доробили укриття, облаштували додаткові коридори, у великому укритті приєднали ще одну кімнату і це дало нам можливість вивести всіх на очне навчання. Це, до речі, стимулює навіть батьків інших шкіл переводити дітей до нас, але ми вже майже не добираємо, бо всі класи суттєво переповнені. От на днях приходив батько з однієї школи, просив про сьомий клас, але ми не взяли, бо в нас вже поза 32 дітей, немає куди.
- Чи багато у вас сьогодні навчається переселенців?
Зараз у межах 40-50-ти дітей із 1 200 дітей. Як тільки почалася війна, до Львова приїхали багато сімей, але з часом вони перебралися у дешевші менші міста, бо Львів для соціально незахищених — все-таки задороге місто. Ті, що залишилися у модульних містечках — це фактично ті, яким немає куди дітися, або вони проживають без дітей шкільного віку. Тому, думаю, у менших містах, містечках більше у відсотковому значенні дітей з числа ВПО.
- До речі, а за чиї кошти дооблаштували укриття?
Все за державні кошти. У нас була велика освітлена площа, але не було стяжки. Ми залили стяжку, чекаємо ще кошти, щоб дещо дообладнати. Доробили ще один туалет, бо на таку велику кількість дітей один туалет — це було мало, тому що як тільки починалася тривога – діти вишиковувалися шнурівочкою у чергу. Тепер туалет гарний, сучасний, але все одно цього мало. Знаю, що є школи, де немає туалету взагалі в укритті або немає можливості його там облаштувати, бо каналізація не дозволяє. Коли ми сидимо в укритті дві години, то у дітей просто психологічний стан, що вони хочуть в туалет і щось поїсти, попити.
- У продовження теми безпеки. Зараз знову часто мінують школи. На початках у вчителів був стрес через це. Ви вже навчилися з тим давати раду?
Алгоритм уже відпрацьований. Про замінування можуть повідомляти різні джерела. Пишуть, як правило, ламаною російською, з додаванням літер, цифр, мовляв, я замінував школу, даю вам певний час, вимагаю мільйон гривень. На днях прийшло на пошту повідомлення, «що ви всі взлетите у повітря»… Я тоді телефоную до дільничного, пишу в групу наших педагогів, ми даємо три дзвінки, і діти всі вже знають, що три дзвінки – це означає евакуація. Тоді виходимо на вулицю на безпечну відстань і чекаємо. Дільничний попереджає мене, коли буде. Він може прийти через 15 хвилин, а може бути не на місці і прийти за 2 години, тоді якщо це вже 5-6 урок, то ми відпускаємо дітей, бо розуміємо, що немає сенсу чекати. Знову ж таки все залежить від погоди. Якщо погода гарна, то свіже повітря – на користь дітям, але якщо холодно, дощ, сніг, то відпускаємо дітей швидше. На все реагуємо відповідно до ситуації. Якщо все оперативно, дільничний оглядає будівлю, складає акт і надає нам допуск, то це триває в межах пів години чи трохи більше, і ми продовжуємо навчання.
- До речі, знаю, що у вашому ліцеї дітей вчили стріляти, був тир. Ви практикуєте зараз такі навчання?
Це було перед війною. Наш тир фактично виконує роль укриття. Але діти мають предмет “Захист України”, тож 10-ті та 11-ці класи продовжують це навчання на цьому предметі.
Зараз запускають програму, в межах якої облаштовують надсучасні кабінети захисту України з інтерактивним простором. У кожному районі буде по 2-3 школи, де будуть облаштовані кабінети такими сучасними засобами. Навчання зі стрільби та тактичної медицини проводитимуть фахівці, які мають досвід військових дій, які вміють навчити та показати, і отримуватимуть за це хорошу заробітну плату.
Загалом у Львові буде 12 таких шкіл, вже 7 облаштували, а ми – у другій п’ятірці. Наскільки мене повідомили, із кінця жовтня у нашому ліцеї почнуть облаштовувати такі сучасні кабінети. До нас приходитимуть фахівці і проводитимуть навчання з навчальної медицини (будуть манекени, дефібрилятори), навчання зі стрільби по сучасних тирах, буде курс із розмінування. Діти цілий день будуть навчатися, а не якісь два уроки на тиждень. Тобто цілий день буде захист України. Територія у нас велика, тому є де ці навчання проводити.
- У вас в школі є, до речі, психолог?
Є психолог. Але, звичайно, одного фахівця замало на всю школу. У нас з’явилося багато інклюзивних класів, маємо 12 дітей з особливими освітніми проблемами.
- У цих класах закріплені асистенти?
Так, державні асистенти вчителя допомагають працювати у класі, де є дитина з особливими освітніми потребами. Бувають ще асистенти учня, їх оплачують батьки, якщо вирішують, що дитині краще з такими приватними фахівцями. Але у нас є тільки асистенти вчителів.
- А ви впускаєте мешканців в укриття?
За останніми даними, мешканці під час освітнього процесу в укриття ходити не можуть, але що означає поняття “освітній процес” – питання лишається відкритим. Бо у нас в школі діти приходять на уроки з 8 години і гуртки тривають до 20:30, тому у нашому випадку ми розуміємо, що освітній процес триває до 20:30 і є ще гуртки у суботу.
Тому мешканці можуть ходити в укриття вночі, в суботу після обіду і в неділю. Але, звичайно, якщо пролунала тривога, і хтось з мешканців проситься, то його приймають. Але були випадки, коли приходили з собаками у намордниках або люди з ознаками алкогольного сп’яніння, то таких ми не впускаємо.
Тому укриття у нас цілодобово відчинене. Був випадок, що на гарячу лінію повідомили, що укриття буцімто зачинене, але я знаю стовідсотково, що воно в цей час було відкрите, тому що в мене стоїть камера на телефоні і якщо починається повітряна тривога, навіть посеред ночі, я дивлюся, чи відчинене укриття. У нас в середині є великий коридор, він завжди доступний для мешканців, його цілком вистачає для тих, хто сюди приходить.
- Які зараз роботи проводять у ліцеї? Чи плануєте відремонтувати актовий зал?
У ліцеї ще до мене облаштували сучасну їдальню. Тепер ми почали ремонтувати актовий зал. З цим пов’язаний трагічно-соціальний момент… Коли у нас проживали ВПО, серед них був харків’янин Владислав Ткаченко, який приїхав сюди у березні з мамою. Вони жили у цьому залі, він записався у військкомат, хоча сам був дресирувальником тварин, пройшов навчання і пішов на фронт. На жаль, він загинув, тепер спочиває на Марсовому полі.
Його мама залишилася сама, проживає у Львові. У неї склалися досить теплі стосунки з нашими працівниками і вона вирішила, що оскільки наша школа була для Владислава останньою домівкою, то першу суму, яку вона отримала, 200 тисяч гривень, вона подарувала нам на облаштування актового залу. Також ми купили сюди хороший якісний проектор.
- Пам’ятаю, що ви організовували благодійний ярмарок, щоб зібрати кошти на проектор.
Так, ми спочатку зібрали на ярмарку 100 тисяч гривень, а тоді отримали від матері Владислава ще 200 тисяч. На 170 тисяч ми накупили техніки і на решту вирішили зробити ремонт на сцені, побілку, купили штори, зараз міняємо підлогу. Стіни наразі не будемо чіпати, бо це дуже затратно.
- Скільки скерують коштів на ремонт?
До війни, станом на 2021 рік, мова йшла про майже 600 тисяч гривень. Якщо раніше цих коштів вистачало на ремонт та закупівлю техніки, то зараз ми насамперед зробимо ремонт, бо там у катастрофічному стані підлога, немає вікон і стіни у жахливому стані. Надіюся, управління освіти нас далі підтримає.
- Чи плануєте оновлювати бібліотеку?
На бібліотеку управління освіти нам виділило кошти і ми почали ремонтні роботи два тижні тому. У нас було два зали, менший і більший, ми їх так і залишаємо. Але книжки виносимо і робимо окреме приміщення під книгосховище, бо підручниками користуються два рази в рік, а місця вони займають багато. Тому ми залишаємо один менший зал з художньою літературою, а у великому залі по периметру розмістимо стелажі з книжками, а посередині організуємо коворкінг, поставимо мобільні столи. Тут буде можливість провести урок, якісь навчання чи конференцію. У перспективі можна буде залучити проектор, мультимедіа, щоби максимально осучаснити цей простір. Також передбачаємо у будівлі вентиляцію, бо це третій поверх і навесні, у травні, тут немає чим дихати. Робимо підвісну стелю, у великому залі повністю забираємо паркет і замінюємо підлогу.
- Які роботи ще плануєте?
Ми ось недавно зробили вхід, відремонтували коридор. От маю сподівання на якесь додаткове фінансування, бо у нас є проблеми з природничими кабінетами хімії, біології та фізики. Немає сучасного обладнання, але дуже б хотілося.
- Які є все-таки можливості, щоб знаходити кошти на оновлення ліцею?
У нас активна проєктна діяльність. Один із таких вдалих прикладів — це співпраця із ГО “Восток-SOS”. Крім інтенсивного навчання всіх вчителів, з нами працюють двоє психологів, також нам допомогли з технікою – ми отримали три мультимедійні дошки, які коштують понад 200 тисяч гривень, два комп’ютери-ноутбуки. Ще мають привезти мультифункціональний пристрій (сканер-принтер-ксерокс). Тобто загалом техніки закупили майже на мільйон гривень, це дуже цінно.
- А у вас є ще потреба у техніці, в комп’ютерах?
Я б не сказала, що є потреба у ноутбуках. Ми отримали їх від ізраїльських організацій та ІТ-компаній. Тому вчителі забезпечені ноутбуками. Я не скажу, що всі 100%, але більшість. Комп’ютерні класи є, ми дооблаштували повністю четвертий клас з інформатики. Хоча вчителі інформатики кажуть, що треба ще один, бо школа “росте”.
- Чи плануєте ви якось використовувати простір стадіону, який досі не впорядкований?
У нас був навіть проєкт до війни. Є багато ідей. Дехто навіть пропонував зробити тут бейсбол, але під цей проєкт треба шукати інвесторів.
- Скільки у вас працює вчителів?
92.
- Як ви гуртуєте вчителів?
От їздили разом у Зарваницю, робимо тім-білдінги. Навіть в суботу, коли буде святкування і урочистості з нагоди 30-ліття школи, то будемо мати фуршет – продовжимо святкування Дня вчителя, зробимо вечір спогадів, щоб поспілкуватися і провести час разом.
- Які “фішки” вашого ліцею? Знаю, що у вас першачки з минулого року мають свої кольори, і класи не називаються банально “А”, “Б”, “В”.
Так. У попередній школі, де я працювала (НВК “Школа-садок “Софія” – ред.) початкова і старша школи були окремо, тому учні 1-4 класів не губилися, а тут обидві школи разом, діти літають, і я задумалася, як вчителі мають запам’ятати всіх першачків у перші тижні. Тепер всіх одразу видно: ось сидять синенькі, жовтенькі, зелененькі – всіх одразу видно. І, до речі, коли замінування, також всіх можна чітко і швидко розпізнати.
Також я запропонувала створити класи з різними назвами. Такі моменти взагалі нічого не коштують, але вони додають родзинки і цікавості. У нас є класи “пізнайки”, “чомусики”, “мегапозитивні”, “допитливі”, “віртуози”, “бджілки”, “ерудити”… Нещодавно бджілки поїхали на екскурсію до вуликів і дуже тішилися. Гарно, що вчителі прив’язують цю тему, вибудовують мотивацію у дітей.
Але такі назви будуть тільки у початковій школі. У старшій діє класичний поділ. До речі, коли діти закінчують четвертий клас, то ми добираємо ще один клас, проводимо тестування, маємо уже 5 п’ятих і 5 шостих класів. Після 4 класу діти пишуть тести з англійської і математики, ми формуємо класи за спрямуванням. Класи “Інтелекту” переходять повністю у своєму складі, бо в них своя програма. Якщо учні добре пишуть математику, то потрапляють у класи економічного спрямування, де будуть мати додаткові уроки математики, фінансової грамотності, економіки, а хто добре пише англійську – матиме більше іноземної, у них з’явиться англійська ділова. Хто не хоче писати тестів – потрапляють у звичайні класи НУШ, вчаться за стандартною програмою, у них буде трішки менше уроків. Бо є допустиме навантаження – від 30 (по 6 годин) до 35 годин (по 7 годин щодня). Якщо учні йдуть у спецкласи, то вони мають за рахунок тих годин навантаження на якийсь предмет.
Фактично ми готуємося до профільної школи, коли вже буде 12-річна система – 10, 11 та 12 класи.
- То хто з учнів вже буде навчатися 12 років?
Ті, що зараз вчаться у 6-му класі, вони вже підуть у 12-тий клас.Воно мало б виглядати так, що коли діти завершують 9 клас, то пишуть щось на кшталт ЗНО чи НМТ і за його результатами або йдуть далі (але це будуть вже класи академічного спрямування), або вступають в коледжі і здобувають там професію. Бо 10-11-12 класи у школі вже матимуть підготовку до вишів.
- А які зараз переваги дає вам статус “ліцею”?
У нашому випадку наразі цей статус в лапках. Поки що воно не має підґрунтя, яке ми будемо мати, коли перейдемо на профільну школу. Зараз що школа, що гімназія, що ліцей – різниці як такої немає. А коли ми станемо профільним ліцеєм, тоді вже має формуватися база вчителів, яка працюватиме у тій профільній школі, буде зовсім інше навантаження, і по – іншому мала б розраховуватися заробітна плата. То вже буде зовсім інший рівень.
- Якщо повернутися до програми навчання, що працює ефективніше, на вашу думку, НУШ чи “Інтелект України”?
Цього року ми набрали лише один клас “Інтелекту” (минулого року було два), бо не було більше бажаючих. “Інтелект” вже є у 7-му класі – ці діти вже закінчать з ним 12-клас. У початковій школі дуже задоволені програмою, а у старшій по-різному: є шалені прихильники, а є ті, хто не сприймає.
Водночас величезне навантаження лягає на вчителя, бо якщо він має одну паралель, скажімо з математики, то він має звичайні класи та “Інтелект”. Відповідно йому потрібно подвійно готуватися. А якщо на паралелі є звичайний клас, економічний та “Інтелект”, то він має тричі готуватися. Фінансового заохочення немає ніякого. Якби вони мали, скажімо, 5% доплати, але цього немає…
В “Інтелекті” дуже шалений ритм. Вчителі вважають, що треба брати у ці класи не всіх дітей, а проводити вступне відсіювання, бо потрапляють такі, які не тягнуть програму. Є такі діти, що розуміють це і переходять у звичайний клас, а є, звичайно, такі, що справляються, і це дуже класно. Бо я теж викладаю “Інтелект” в іспанському класі, то бачу, як ці діти навчені працювати – “як комбайн”. Коли ми добираємо у ці класи дітей, які мають потенціал, то навіть вони довго розкачуються, бо учні “Інтелекту” звикли, що працюється сторінка за сторінкою, зошит за зошитом. Цей проєкт класно працює, але треба грунтовніше до нього підходити.
- Скажіть, будь ласка, а чи є у вас ідея-фікс, яку ви хочете втілити?
Є. Добудувати четвертий поверх і зробити класні простори, які можна було б здавати в оренду. Бо можна здавати приміщення у школі в оренду і мати з того прибутки і розвивати сам ліцей. Ми, зрештою, так і робимо – маємо багато гуртків, які зайшли на оренду і платять від 2 до 4 тисяч в місяць. Це небагато, але ми маємо додаткові кошти на свій розвиток, щоб купити принтер тощо.
Якби був четвертий поверх, ми б могли зробити там кінозали, використовувати цей простір до обіду під навчання, а після обіду – під інші проєкти.
І дуже мрію огородити територію. Я цього дуже хочу. Є люди, які живуть тут і категорично проти, бо якщо школа огородиться, то мешканці не матимуть, де гуляти. Але, згідно з вимогами Державної служби якості освіти, школа має бути огороджена, бо йдеться про безпеку дітей – вони мають ходити гуляти у безпечному середовищі, а вчителька не повинна бігати по кущах і переживати, чи там часом не валяється пляшка… Бо тут всяке бувало.
Якби територія ліцею була огороджена, діти могли б вирощувати огірки, помідори, садити квітники. Можна було б робити літні сади, облаштувати лавочки.
- А який у вас девіз?
Вірю в людей. З людьми можна багато чого створювати.
Христина Гоголь
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сихівчани можуть безкоштовно визначити свою групу крові
