Вони познайомилися у непростий час, коли кожен день міг стати останнім, а відстань між ними вимірювалася не лише кілометрами, а й небезпекою на передовій. Війна розкидала їх по різних містах і країнах, але не змогла розірвати їхній зв’язок. Соломія й Тарас – пара, яка довела, що справжні почуття витримують навіть найтяжчі випробування.
Бойовий шлях Тараса розпочався в 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. Він з рідним братом долучилися до лав 125-тої окремої бригади територіальної оборони. Спочатку вони пройшли навчання у Львові, а потім поїхали на бойові завдання на Харківський напрямок. Також Тарас воював у Донецькій та Сумській областях, допоки у Запоріжжі не отримав поранення.
«На диво, найбільше зі служби запам’ятались веселі моменти, як-от дні народження побратимів. Також ми мали там пса Муху. Ну і ще один з найяскравіших моментів – це знайомство з моєю Соломією»
розповів Тарас.
У перші хвилини 2025 року військовослужбовець отримав серйозне поранення під час евакуації побратимів. Це сталося 1 січня о 00:40, коли він вирушив на допомогу товаришам, які потрапили під ворожий удар.
«Я їхав на евакуацію побратимів, їхню перезмінку злапали, і зробили скид, поранили двох військовослужбовців. Я їх знав особисто, і так сталося, що потрібно було комусь їхати швидко, не було кому, і довелось їхати мені»
поділився боєць.
Для евакуації використовували заздалегідь підготовлений квадроцикл, який перебував під землею. Він швидко дістався до поранених, їх вдалося оперативно завантажити, однак під час від’їзду по ним знову скинули боєприпас з ворожого дрона. Тоді квадроцикл одразу відключився, а Тарасу уразило ногу. На щастя, побратими знайшли іншу машину, і нею всіх евакуювали.
Після поранення військовий пройшов шлях лікування. Його доправили до Запоріжжя, де провели першу операцію, згодом перевели до Вінниці, а потім — до Львова, в лікарню святого Луки Першого ТМО. Тут він продовжує процес відновлення. Травма виявилася серйозною: осколки вразили ліву ногу в районі коліна.
«Коліно, слава Богу, ціле. Була тріщина кістки без зміщення, вона вже заросла. Але найбільша проблема – осколки спазмували м’язи, що перетиснули нерви. Тепер нижче коліна я не рухаю ногою повністю і не відчуваю її до кінця»
пояснив боєць.
Лікарі вже виконали кілька операцій, зокрема пересадку шкіри та встановлення підшкірного нейростимулятора, який допомагає відновити функцію нервів. Прогнози позитивні, хоча терміни відновлення поки що невідомі.
Попри всі труднощі, Тарас не втрачає бойового духу і налаштований на швидке одужання.
«Я позитивно налаштований. Стараюся якомога швидше відновитися, дотримуюся рекомендацій, роблю вправи. Тим більше у нас скоро весілля, я хочу ходити, танцювати. Сподіваюся, так і буде»
сказав він.
Знайомство пари трапилось ще у 2014 році, коли Соломія вперше зустріла Тараса біля Центру Довженка. Він є другом її брата, і згодом їхні шляхи неодноразово перетиналися – на відпочинку в Шацьку, на концерті улюбленого виконавця. Проте справжні стосунки між ними зародилися лише наприкінці 2023 року, коли Соломія перебувала на заробітках у Чехії.
«Тарас почав мені писати. Ми спілкувалися, і він сказав, що в нього скоро відпустка. Запропонував зустрітися. Я працювала і не могла взяти відпустку, тому просто звільнилася та приїхала до України»
пригадала Соломія.
У січні 2024 року вони зустрілися у Львові. Після кількох побачень стало зрозуміло, що це не просто симпатія, а справжні почуття. Тоді ж, у січні, перед від’їздом на фронт, Тарас віз до східних областей автомобіль для підрозділу і запропонував Соломії поїхати разом до Києва. Дорогою вони щиро поговорили про почуття. Виявилося, що брат Соломії ще раніше натякнув Тарасові, що вона не байдужа до нього, хоча вона на той час про це навіть не задумувалась.
Збігом обставин і долі стало те, що 8 грудня, на свій день народження, Соломія загадала знайти свою людину. А вже наступного дня Тарас їй написав.
«Я не знав про її день народження. Просто подумав, якщо я їй подобаюся, варто написати»
додав Тарас.
Попри постійні розлуки, пов’язані зі службою Тараса, вони не сумнівалися у своїх почуттях. Хоча Соломія визнає, що спочатку родина не підтримувала її рішення відвідувати коханого в прифронтових містах. Вона їздила до Тараса в Дніпро, Слов’янськ, хоча спочатку боялась їхати ближче до фронту.
«Стосунки на відстані – це дуже складно, але цей перший поцілунок на вокзалі – це просто найкращі емоції, які тільки можуть бути»
поділилась Соломія.
Тарас додав: «Нам пощастило, що ми майже завжди могли бути на зв’язку. Я служив у місці, де був Starlink, тому ми постійно переписувалися, телефонували. Це дуже підтримувало».
Проте були моменти, коли відстань ставала нестерпною. Одного разу Соломія вирішила поїхати до матері в Чехію, щоб знайти там роботу. Нерозуміння, коли станеться наступна зустріч з коханою, стало найважчим для Тараса. Але Соломія не знайшла там роботи і повернулася.
Найтяжчий момент для Соломії настав, коли вона дізналася, що Тарас поранений.
«Ми привітали одне одного з Новим роком, були щасливі. А за 20 хвилин після цього йому наклали турнікет. Потім, коли він вже був у лікарні в Запоріжжі, він подзвонив і сказав: ‘Я поранений’. Я була в шоці, думала про найгірше. Але одразу поїхала до нього, і з того моменту ми були разом»
розповіла Соломія.
Тарас зізнається, що підтримка Соломії у перші дні після поранення була безцінною. Він був знесилений, але вона допомагала в усьому: від простих побутових речей до постійної підтримки – взяти за руку, сказати приємні слова.
Попри випробування, їхні стосунки ставали лише міцнішими. У Карпатах, серед мальовничих краєвидів, Тарас вирішив зробити Соломії пропозицію.
«Я хотів освідчитись на вершині гори, але через дощ плани змінилися. Ми просто знімали відео, і я зненацька дістав обручку»
зазначив Тарас.
Тепер вони готуються до весілля: хочуть зібрати всіх близьких у гарному місці та відсвяткувати. А Тарас мріє повністю відновитися для того, аби станцювати з коханою перший танець.
Наталія Вареник
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Реабілітаційний центр Галичина на Сихові: шлях до відновлення
