Центр Довженка, як культурна візитівка нашого району, формує мистецький простір на Сихові, об’єднує навколо себе середовище, створює події та розвиває кіноіндустрію. Марта Іванишин, директорка Центру, розповіла нам як Довженко переживав усі кризи протягом останніх шести років.
- Ви стали директоркою Центру Довженка в травні 2018 року. Як він змінився за 6 років?
Ми виграли судову справу. Ту ціль, яку я собі ставила ще у 2018 році. Тут були негаразди з приватним бізнесом. Це було ТзОВ, тут було кіно і багато суборендарів. Насправді все, що ми намагалися зробити, – це впорядкувати і узаконити всі речі, які тут були. Сталося так, що ми успішно подали до суду. Тепер ми знову маємо нове дихання і станом на 2024 рік ми показуємо фільми. Ми відновили кінопокази, свого слова я дотримала.
- Як все починалося?
У 2018 році я прийшла з новими амбіціями, ми почали подавати гранти. Ми навіть були однією з перших інституцій, яка виграла інституційну підтримку від УКФ. Старт був хороший і тут було з чим працювати. Тут були суцільні руїни.
Першим суд був з управлінням надзвичайних ситуацій. Ми виграли цю справу, владнали всю пожежну систему. Все переробили. Перші роки все що ми робили – це чистили. Вичищали, вивозили тони сміття, всі волонтери нам допомагали.
- У квітні 2018 року ДСНС провела перевірку Центру Довженка та виявила низку порушень правил пожежної безпеки приміщення, через що центр ледь не закрили. Які вимоги були недотримані, як ви з цим справились?
Тут було багато негараздів. Як тільки заходиш до зали, відразу видно порушення. Але ми справилися. Насправді я дуже вдячна, що тоді до нас прийшли ДСНС. Хоча були складні моменти, безпека – це найголовніше. Було близько 20 пунктів порушень. Я зустрілася з керівництвом ДСНС і ми сіли за стіл переговорів, щоб вирішити проблему. Були речі, з якими ми не погоджувалися, але більшість ми усували. Нам знадобився рік на це.
Спочатку ніхто не вірив, що ми впораємося, бо тут не було пожежної системи. Ми звернулися до Львівської міської ради з проханням про капітальний ремонт і провели тендер. Підрядник працював день і ніч, щоб налагодити систему. Зараз вона встановлена відмінно: система одразу показує, де є пожежа.
Також тут були старі розетки, вогнегасники невідомо де, всі виходи захаращені і закриті. Двері в концертній залі були жахливі, взимку через них дув вітер, і сніг лежав у залі. Ми замінили всі двері, включаючи двері в підвалах та електрощитовій. Зараз проводимо поточний ремонт електрощитової, щоб усе залишалося в належному стані.
- У 2019 році, Центр змінив вивіску і офіційно став культурно освітнім центром. З чим були пов’язані ці зміни?
Я не є прихильником вивісок. Але ми це зробили для того, щоб замінити кінопалац, дати людям зрозуміти що ми не лише про кіно. Це візуальна реклама, яка має своє призначення. Але ми змушені були на такий крок піти, бо не одним кіном лише тут. Тут є маса всього. І треба, щоб працював загальний бренд. Зараз ми цього вже досягнули.
З часом, звісно, ми її демонтуємо. Тому що не треба, щоб висіла синя вивіска Центр Довженка. Нам потрібно, щоб люди знали, що в центрі можна прийти, і тут є все: і кіно, і простір для дітей, і коворкінги, і все, що хочеш, що потрібно людині.
- Як пандемія COVID-19 вплинула на роботу Центру, як ви адаптовувались?
Це був справжній виклик. Працювати було дуже важко і страшно. Але якби ми знали, що після ковіду буде війна, пандемія не здавалася б такою страшною. Ми використали пандемію з користю для Центру Довженка. Працівники були вакциновані, ніхто не хворів, і ми трималися разом. За час ковіду ми повністю переобладнали концертну залу. Моє життєве кредо: немає кризи – є можливість. Потрібно зупинитися, подумати і переключитися.
Під час першого ковіду всі сиділи по хатах, навіть боялися виходити на вулицю. На другому поверсі був відкритий пункт вакцинації, а концертна зала залишалася вільною. Я запропонувала: “Хлопці, давайте переробимо залу.”
Концертна зала потребувала багатьох змін. Ми зруйнували все старе, змінили 750 крісел, які були обшарпаними і червоними, ще з комуністичних часів. Зробили концертний зал і кінозал, згідно з концепцією 2017 року: концерти і кіно мають бути окремо, без накладок.
Після залу ми взялися за гримерки. Завдяки міському бюджету та підтримці управління культури ми могли розраховувати на капітальні ремонти. Ми тільки видихнули після ковіду, зробили ремонт, і люди почали ходити в залу. І тут почалася війна.
- Як війна змінила діяльність Центру?
Початок війни був справжньою катастрофою. Було дуже важко. 23 лютого Влодко Кауфман (ред. український художник німецького походження, живописець, графік, перформер) мав проводити свій мистецький проєкт. Ми готувалися відкрити мистецьку інсталяцію: він використав наші червоні пуфи, наклав пустих коробок і створив велике коло посередині, накривши все чорним рубероїдом. Із підсвіткою, звучанням та словами це мало символізувати територію України, де ти йдеш, не знаючи, де провалишся. Але почалася війна, сирени, ракети.
Ми були попереджені про можливу потребу у прихистку в Центрі Довженка, але я не розуміла значення цього слова. Думала, люди прийдуть випити кави чи чаю і підуть. Але люди почали їхати, і ми швидко на другому поверсі розстеляли матраци, щоб вони могли хоча б сісти. Було дуже страшно. Ми опублікували кілька постів у Facebook, і люди почали приносити одяг, бо приїжджали у Львів геть без нічого.
Ми добре співпрацювали з Сихівською районною адміністрацією і отцем Орестом Фрединою, настоятелем храму поруч. І так почалася нова історія з прихистком і всім іншим.
- Розкажіть про волонтерство в Центрі Довженка з лютого 2022 року
Тут творилося все. Хтось приносив одяг, хтось почав його складати. Люди прибували на рецепцію, і наші працівники не встигали їх реєструвати. З’явилося багато класних волонтерів і друзів, тому ми взяли на роботу трьох людей. Волонтерство завжди було важливим рухом. Кінозала була закидана одягом, бо почала надходити допомога з-за кордону.
Тут жило майже тисяча людей, одні приїжджали, інші виїжджали. Ми створили імпровізовані готельні номери, нумерували матраци. Спочатку не знали, як все облікувати, але зробили, як у готелі, що допомогло з дисципліною. Людей було дуже багато, а простір дозволяв розмістити всіх.
Наші гримерки стали душовими, чого не було в багатьох школах та інституціях. Вони також працювали як укриття під час тривог. Волонтерський рух був безперервним. У кінозалі роздавали одяг і дитячі речі, які приносили люди.
Частину приміщення ми відгородили коробками і облаштували ЦНАП, де люди могли реєструватися. В Центрі завжди було багато руху, і кожен куточок був задіяний. Два роки тут вирував активний волонтерський рух, і Довженка завжди залишався відкритим.
- Чи займається Центр Довженка волонтерством і досі? Як звичайні сихівчани можуть долучитися та допомогти захисникам?
Так, ми ще досі не зупиняємося. Всіх запрошуємо приходити і долучатися до плетіння сіток. Приходять інколи жінки з дітьми, залишають малих погратися на другому поверсі, а самі плетуть маскувальні сітки. Класно це все працює, без зайвої мотивації.
Якщо раніше ми закликали людей до плетіння, то зараз люди знають, приходять, плетуть, і це гарно. Іноді вони собі ще співають, іноді щось розказують. Ми часом бабусям стараємося давати квитки на якийсь концерт. Вони люблять до нас приходити, ми любимо їх слухати. Воно так, дуже все по-людський працює, так, як би мало бути.
- У серпні 2022 року у Центрі відкрився безкоштовний простір для коворкінгу? Наскільки він виявився успішним?
Влітку 2022 року ми мали чудовий грантовий проєкт з USAID, в рамках якого відкрили молодіжний центр. Ми більше зосередилися на молоді та почали змінювати концепцію Центру.
Ми зрозуміли, що залу на другому поверсі Центру Довженка можна обладнати для молодіжної аудиторії, і це було нам потрібно. Так виникла ідея коворкінгу.
Завдяки USAID ми переобладнали залу, закупили техніку. Тепер кожен, хто приходить у коворкінг, може на рецепції попросити комп’ютер – вони в нас є. Сюди приходять навіть старші люди. Один дідусь бере комп’ютер, сидить, щось читає і працює. Це нас дуже тішить.
- На 2 поверсі центру окрім коворкінгу також створений простір для дітей від ЮНІСЕФ. Розкажіть детальніше про вашу співпрацю.
Вона розпочалася влітку 2022 року, коли виїхали люди. Вони прийшли зі своєю концепцією і шукали приміщення. Ми допомогли їм обрати, запропонувавши першу залу, яка виявилася дуже вдалою. Вона функціонує як прохідне місце і окрема локація.Тут дітям тепло і сонячно.
Вони проводять різні студії, заняття, майстер-класи, тематичні вечірки, запрошують блогерів. Тут життя вирує: мами спостерігають за дітьми або працюють у коворкінгу.
Сюди приходять діти з мобільного містечка та місцеві мешканці. Вони гарно ладнають, розмовляють українською, граються разом і товаришують. Все працює дуже правильно. Ми раді повідомити, що UNICEF залишається з нами цього року. В інших місцях вони виїжджають, але у нас залишаються.
- Центр, як живий організм, постійно потребує змін. Восени 2021 року ви презентували візуалізацію реконструкції даху, коли плануєте втілювати її в життя?
Ми розробили крутий проєкт даху разом з класними, сучасними архітекторами, які виросли і живуть на Сихові. Вони також прагнуть змін, як і ми. Проєкт даху готовий, але через війну фінансування призупинено. Ми одночасно розробляли проєкти системи вентиляції та опалення концертної зали, поєднуючи їх із дахом. Візуалізація даху виглядає чудово, і ми чекаємо на слушний момент, щоб продовжити роботу після війни.
Зараз дах комфортний для кінопоказів, ми обладнали його банерами та іншим. Важливо, щоб було життя й рух навіть до завершення ремонту. Ми завжди починаємо і вдосконалюємо все походу. Основне – почати, щоб заходи і інфраструктура розвивалися разом.
- З березня ви співпрацюєте з мережею кінотеатрів Chaplin cinema, відбуваються покази фільмів після трьохрічної перерви. Яким чином тепер організована робота кінотеатру?
Ми обіцяли відновити кінопокази, і ми це зробили. Зараз вони тривають в одній залі, яку ми доробляємо: додаємо крісла та переобладнуємо сидіння. Проєктор і покази на високому рівні, молодь активно відвідує сеанси без будь-якої реклами, лише через кілька повідомлень на нашій Facebook-сторінці.
Важливо, що фільми підходять для різних вікових груп. Кінопокази залишаються в нашому статуті, і ми активно розвиваємо їх в Центрі Довженка.
Через судові процеси ми три роки не могли налагодити кінопокази, але тепер, після завершення судової справи, ми почали нову історію. Прибрали приміщення, передали одяг до центру для безпритульних і підготували залу. Українське кіно – наш пріоритет і ми обираємо лише якісні фільми.
Ми також працюємо над доступністю до укриття та загальною доступністю кінозали для людей з інвалідністю. Це наша першочергова задача, і ми продовжуємо роботу над грантами та заявками для розвитку. Наша цільова аудиторія – молодь і діти, і ми плануємо продовжувати працювати в цьому напрямку.
Катерина Гавуляк
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Інклюзивність – це не тільки пандуси і ліфти”: історія сихівчанки
