Вірші, що торкаються серця: інтерв’ю з поетесою Іриною Рубець
В її віршах радість і тривоги, світле та зболене — все те, чим наповнено наше життя. Вона без пафосу пише про тонкі, важливі та болючі для людей питання, може розрадити та надихнути.
Львів’янка, юристка, поетеса, авторка книги «Прозріння Словом» — Ірина Рубець влаштує поетичний вечер на Сихові. Ми поспілкувались з поетесою та дізнались про перший вірш, життєву філософію та відношення до поезії.
Пані Ірино, розкажіть про своє дитинство: де ви народились, коли почали писати вірші?
Народилася я та певний час проживала у місті Великі Мости за 50 км від Львова. Потім переїхала у Львів, щоб вступити до університету. Свого першого вірша я склала, коли мені було чотири роки, дуже добре пам’ятаю той день. Було літо, я бавилась ляльками на лавочці біля хати. Хоча надворі була сонячна погода, але сильний вітер здував, розставлені на лавочці ляльки, і псував мені настрій. Тож я сиділа і думала, — «От, якби не було такого вітру. Мені б так добре було бавитись». Я, правда, не розумію, як в моїй голові склався вірш, але я прибігла додому і сказала мамі, що написала пісеньку:
Вітер, вітер, вітерцю,
Ти послухай пісню цю,
Літечком ти не шуми,
А приходь ти восени.
Мама з того часу почала записувати за мною все, що я собі під ніс бубоніла чи співала. Спочатку записувала в дитячі зошити, а потім в нас в хаті, не знаю звідки, взялась друкарська машинка і мама друкувала на папері. Згодом, з’явився комп’ютер і разом з ним підписані дискети «Вірші Іринки». Багато є моїх дитячих віршів, які я читаю і не можу уявити, що вони написані мною. Не схоже, що їх писала дитина, вони досить дорослі. Можливо колись я до них повернусь і видам ще збірку своїх дитячих віршів.
Ви за фахом юрист?
Так, після закінчення Львівського університету, я вже десять років працюю юристом. Навіть більше, я ще закінчила аспірантуру, в мене написана дисертація, але так склалося, що я її відклала і спершу видала збірку своїх віршів. Зараз думаю повернутися до захисту дисертації по сімейному праву.
Чому поступили саме на юридичний факультет?
Бо я з дитинства люблю відстоювати справедливість. Ще навчаючись у школі, я могла піти до директора, щоб з’ясувати, чому когось не справедливо покарали. Я була однаково здібна як до гуманітарних, так і до точних наук. У випускному класі переді мною стояв вибір – юридичний або журналістика. Але я подумала, що вступивши на юридичний, писати я все одно навчусь, а от після закінчення факультету журналістики, юристом точно не стану. І я не шкодую про свій вибір.
Як ви поєднуєте поезію і юриспруденцію? Чи взаємодіють ці сфери в вашому житті?
Багато хто дивується з такого поєднання, але воно має свої плюси. От мені подобається, коли малий текст вірша вміщує багато змісту і в цьому мені допомагає конкретність і чіткість юриста. З свого боку, юриспруденція теж допускає елемент творчості. Коли працюєш над науковою статтею, то вишукуєш інформацію про світові прецеденти та рішення європейських суддів. Фактично ти пропонуєш варіанти вирішення проблем, які ще не прописані в українському законодавстві.
“Я називаю себе юристом, який пише вірші“
Як ви можете описати процес написання своїх віршів? Як вони до вас приходять?
Спершу приходять емоції. Надихнути може будь-що: подія, природа, зустріч, пост в соцмережах. Це можуть бути позитивні емоції чи негативні, але якщо вони з’являються, то починають римувати в моїй голові. Я свідомо не ставлю за мету написати вірш на певну тему. Вірші для мене як віддушина, я через них звільняю свої емоції.
Коли ви пишете вірш, чи думаєте про читача?
Ні, я не думаю про те, чи хтось зрозуміє мій вірш і яку оцінку йому дасть. Я передаю на папір свою світоглядну картину, а коли ти робиш щось щиро, то твоя робота завжди знаходить відголос в чиїйсь душі. Якщо є ця емоція в мене, то може бути і в іншій людині. Часто читачі отримують через мої вірші якусь підтримку чи розраду. Іноді мені приходять такі повідомлення від різних людей: «Звідки ти знала, що сьогодні мені був потрібен саме цей вірш».
Коли настає той момент, коли людину, яка пише вірші називають поетом чи поетесою?
Сама я ніколи себе так не називала, якщо чесно. Не можу сказати, коли точно наступає момент, але припускаю, що саме тоді, коли люди звикають, що ти пишеш. Я пам’ятаю, як вперше моя подруга поширила мій вірш на день поезії і написала: «Поширюю вірш своєї улюбленої сучасної поетеси». Мені так разюче впало в очі оте слово «поетеса». Але я називаю себе юристом, який пише вірші.
“Моя книга для всіх і кожного“
Нещодавно ви випустили свою книгу під назвою «Прозріння Словом», для кого вона?
Для всіх і кожного. Звичайно, мені було важливо, щоб ця книга була для близьких мені людей: батьків, друзів. Для тих читачів, хто був раніше знайомий з моїми віршами через фейсбук. Але в першу чергу, книга була для мене. Я хотіла, щоб збереглись всі вірші, які були на папері, комп’ютері та фейсбуці. Вона стала для мене об’єктивованим результатом моєї творчості, завершеним проектом і підбитим підсумком.
Ви починали з постів у фейсбук, а потім вже наважились на книгу?
Так, я побачила, що є автори, які наважуються виставити свої твори на публіку. А я довгий час писала вірші «в стіл» і нікого з ними не знайомила. Тож, в якийсь момент, зрозуміла, що потрібно і мені спробувати опублікувати свої вірші.
Було боязно?
Спочатку було дуже страшно. Здавалось, що люди будуть оцінювати критично, і взагалі казатимуть: «Ти ж юрист, а літаєш у хмарах!». Багато хто на роботі дивувався, адже знають мене як людину з чітким і конкретним мисленням. А тут раптом поезія.
Але я була приємно здивована реакцією читачів: хтось питав хто автор, особливо надихнув один коментар, в якому користувач написав: «Ліна Костенко знов дивує». З часом, читачі стали писати, що чекають на мою книгу. Тож вони і підштовхнули до наступного кроку.
Найбільш особисті твори я не викладала у фейсбук, вони увійшли у збірку. Якщо людина дійсно зацікавлена у моїй творчості, вона захоче купити книгу і переживати емоції особисто зі мною
“Кожен сам творець своєї долі — це філософія, яку я сповідую і закладаю у своїх віршах“
Які основні теми звучать у ваших віршах, які увійшли до збірки?
Я не можу сказати, що моя творчість спланована на щось конкретне, вона дуже різнопланова. Але моя книжка має чотири розділи, тож так само тематично можна поділити і мою творчість.
Про вічне. Я б назвала таку поезію життєствердною. Кожен сам творець своєї долі – це філософія, яку я сповідую в житті і викладаю у віршах.
Про світле – це вірші набагато легші. Вони можуть народитися від емоцій, які знайомі кожній жінці, коли вона одягає своє улюблене плаття. Або від того, що тобі посміхнулась незнайома людина на вулиці.
Про зболене. В цьому розділі зібрані мої переживання, які вилились у вірші під час непростих періодів мого життя. Вони теж мають право на існування.
Про святе. Сюди увійшли патріотичні вірші про батьків, державу, Україну, а також про війну. Тобто, теми, які я для себе відношу до святих.
Чому ви назвали книгу «Прозріння Словом»?
Назва моєї книги повинна була б бути такою, щоб я її відчула і зрозуміла, що це моє. І це слово точно передає мій творчий шлях та мої відчуття. По перше, тут про моє зріння слова в слові, про те, як я формуюсь як автор. Друге, що мається на увазі – це мої певні прозріння, які відображаються у віршах. Ну, а третє вже візьме для себе читач, якщо він зможе побачити чи відчути якесь прозріння особисто для себе.
Скоро ви завітаєте до нас на Сихів, чому обрали наш район та що плануєте робити?
Мене запросили у Wiki-бібліотеку провести поетичний вечір. Тут дуже тепла атмосфера, приємні бібліотекарі, чудовий інтер’єр, який викликає бажання там знаходитися. Приємно бачити, що там є люди, які дійсно читають книги (хоча, здається, хто читає в бібліотеках в наш час?). Це чудовий простір для саморозвитку і навчання.
Отож, у Wiki-бібліотеці, 29 серпня о 18.00, я проведу поетичний вечір, на якому читатиму свої вірші під акомпанемент фортепіано. Моя подруга — піаністка і ми спеціально з нею підбирали мелодії для кожного вірша, тож запрошую всіх охочих.
Спілкувалась: Вікторія Матевощук
Фото: Ярослав Тимчишин
