Сьогодні – у День вишиванки – розповідаємо про ті сорочки, які передаються із покоління в покоління, які зберігають історію та любов вишивальниці, що колись творила візерунок долі.
Надійка Лісна одягнула мамину вишиванку, яка їй передалася у спадок. І хоч вона, можливо, ще трішки великувата, дівчинка одягає її на знакові події. Ось вперше пішла у вишиванці до церкви на Вербну неділю, а перед тим до школи на Вечорниці.
“Ця вишиванка – від моєї прапрабабусі Олени. Вона вишивала її для моєї бабусі Марійки в селі Сапіжанка, що тепер у Кам’янка-Бузькій міській громаді. Бабуся передала мамі і зараз вона дісталася мені. Планую передати її уже своїй донечці”
світиться Надія.
Для неї вишиванка – це символ щирого, родинного тепла, яке можна передати поколінням.
“Ручна робота особливо цінна. У вишиванці люблю найбільше червоні, коричневі кольори, дуже подобаються вишиті квіти. Вишиванка — це символ України, який об’єднує всіх українців – дуже різних людей”
каже Надія Лісна.
Дві старовинні вишиванки береже також Яна Салата зі своєю родиною. Це її прадіда – Антона Сороколіта із села Вибранівка (раніше – Жидачівський район). Прадід Антон працював на залізниці і дякував у місцевій церкві.
“Зберігаємо ці сорочки, бо це важлива родинна пам’ятка. Оберігаємо, як можемо“
ділиться мама Богданна.
Десяток старовинних вишиванок зберігає Надія Лобас – керівниця гуртка “Довкілля” у ЦДЮТ Сихівського району. Вона радить зберігати кожен клаптик старої вишивки і давати йому життя, продовження в інших виробах.
Пані Надія зазначає, що там, де нищили все українське в буремні часи, вдавалося зберегти старовинні рушники, яким уже понад 100 років. “Добре, що їх можуть бачити сьогодні люди”, – показує рушники та вишиванки Надія Лобас.
Вона розповідає, що часто купувала і роздарувала сорочки. До прикладу, коли побачила в інтернеті вишиванку 1927 року, то одразу замовила. Поруч – чоловіча сорочка із Сокальщини ще довоєнного періоду.
“Погляньте на це домоткане старе полотно. Я купила її на початку незалежності. Не знаю звідки вона, але, гадаю, із Буковини. Мені ці візерунки нагадують гірські вогні. Більше таких я ніде не бачила”
ділиться Надія Лобас.
Також у селі Надія зберігає родинну сорочку від тітки, вона прийшла до неї з іншої “гілки” родини. Також дуже цінним є весільний рушник, який бабуся Євдокія вишивала своєму нареченому Василю у Прилуках (Чернігівщині) у селі Дідовці, на ньому написала гарна настанова: “Люби одну, а не двух”.
Надія каже, що їй приносять сорочки у дарунок зі словами:
“Ці речі в тебе живуть і будуть бачені людьми. Ми тішимося, людина у вишиванці розквітає, і річ жива, а якщо до будь-якої речі байдуже, то зазвичай вона нищиться, бо немає людського духу”.
Тому вона повсякчас радить: “Кожен клаптик старовинної вишиваночки нехай завжди має своє життя і продовження. Нехай вона буде на кожній торбинці чи на джинсах. Придумуйте всілякі речі, щоб її врятувати”
Підготували учні із Гуртка журналістики Центру дитячої і юнацької творчості Сихівського району (керівник – Христина Мацукевич (Гоголь)
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зразковий ансамбль народного танцю “Вишиванка”: серце української культури на Сихові
