“Хай живе вишиванка”. Як сихівчани бережуть сімейні реліквії

Опубліковано:

Сьогодні – у День вишиванки – розповідаємо про ті сорочки, які передаються із покоління в покоління, які зберігають історію та любов вишивальниці, що колись творила візерунок долі.

Надійка Лісна одягнула мамину вишиванку, яка їй передалася у спадок. І хоч вона, можливо, ще трішки великувата, дівчинка одягає її на знакові події. Ось вперше пішла у вишиванці до церкви на Вербну неділю, а перед тим до школи на Вечорниці.

“Ця вишиванка – від моєї прапрабабусі Олени. Вона вишивала її для моєї бабусі Марійки в селі Сапіжанка, що тепер у Кам’янка-Бузькій міській громаді. Бабуся передала мамі і зараз вона дісталася мені. Планую передати її уже своїй донечці”

світиться Надія.

Для неї вишиванка – це символ щирого, родинного тепла, яке можна передати поколінням. 

“Ручна робота особливо цінна. У вишиванці люблю найбільше червоні, коричневі кольори, дуже подобаються вишиті квіти. Вишиванка — це  символ України, який об’єднує всіх українців – дуже різних людей”

каже Надія Лісна. 

Дві старовинні вишиванки береже також Яна Салата зі своєю родиною. Це її прадіда – Антона Сороколіта із села Вибранівка (раніше – Жидачівський район). Прадід Антон працював на залізниці і дякував у місцевій церкві. 

Сорочкам більше ста років, вони ще належали батькові Яниного прадіда ( на фото сидить). Його син Антон Сороколіта стоїть поруч

“Зберігаємо ці сорочки, бо це важлива родинна пам’ятка. Оберігаємо, як можемо

ділиться мама Богданна.

Десяток старовинних вишиванок зберігає Надія Лобас – керівниця гуртка “Довкілля” у ЦДЮТ Сихівського району. Вона радить зберігати кожен клаптик старої вишивки і давати йому життя, продовження в інших виробах.

Пані Надія зазначає, що там, де нищили все українське в буремні часи, вдавалося зберегти старовинні рушники, яким уже понад 100 років. “Добре, що їх можуть бачити сьогодні люди”, – показує рушники та вишиванки Надія Лобас.

Вона розповідає, що часто купувала і роздарувала сорочки. До прикладу, коли побачила в інтернеті вишиванку 1927 року, то одразу замовила. Поруч – чоловіча сорочка із Сокальщини ще довоєнного періоду. 

“Погляньте на це домоткане старе полотно. Я купила її на початку незалежності. Не знаю звідки вона, але, гадаю, із Буковини. Мені ці візерунки нагадують гірські вогні. Більше таких я ніде не бачила”

ділиться Надія Лобас.

Також у селі Надія зберігає родинну сорочку від тітки, вона прийшла до неї з іншої “гілки” родини. Також дуже цінним є весільний рушник, який бабуся Євдокія вишивала своєму нареченому Василю у Прилуках (Чернігівщині) у селі Дідовці, на ньому написала гарна настанова: “Люби одну, а не двух”. 

Надія каже, що їй приносять сорочки у дарунок зі словами:

“Ці речі в тебе живуть і будуть бачені людьми. Ми тішимося, людина у вишиванці розквітає, і річ жива, а якщо до будь-якої речі байдуже, то зазвичай вона нищиться, бо немає людського духу”.

Тому вона повсякчас радить: “Кожен клаптик старовинної вишиваночки нехай завжди має своє життя і продовження. Нехай вона буде на кожній торбинці чи на джинсах. Придумуйте всілякі речі, щоб її врятувати”

Підготували учні із Гуртка журналістики Центру дитячої і юнацької творчості Сихівського району (керівник – Христина Мацукевич (Гоголь)

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зразковий ансамбль народного танцю “Вишиванка”: серце української культури на Сихові

Сихів Медіа
Приєднуйтесь у TELEGRAM

Оперативно. СихівМедіа

ПРИЄДНАТИСЬ ДО КАНАЛУ ЗАКРИТИ