Ми поспілкувалися з волонтеркою Юлією Шлиян, яка спільно з спільнотою церкви “Голгофа” відвідує військових у реабілітаційному центрі “Галичина”, що на Хуторівці, 38. У інтерв’ю Юлія розповіла про свою діяльність, важливість волонтерства та те, як кожен з нас може зробити свій внесок у побудову кращого майбутнього.
Реабілітаційний центр “Галичина” раніше спеціалізувалося на комплексній реабілітації людей з інвалідністю. Однак через повномасштабне вторгнення центр змінив фокус діяльності й тепер опікується лише військовими, які проходять реабілітацію після важких травм і ампутацій кінцівок.
У “Галичину” можна потрапити за направленням із військових госпіталів чи військових частин. Якщо військовий був демобілізований, він може потрапити на реабілітацію за направленням сімейного лікаря.
Чим ви зараз займаєтесь як волонтер? Які проєкти або організації підтримуєте?
З лютого 2024 року, окрім волонтерської діяльності, ми разом з друзями та командою з церкви “Голгофа” відвідуємо військових у реабілітаційному центрі “Галичина”. Ми намагаємося задовольняти їхні потреби, які у кожного різні.
Ми стараємось приходити щотижня на постійній основі, приносити їжу та інші речі, які їм потрібні. Бачимо, що це для них важливо, і це мотивує нас допомагати ще більше. У нашій команді також є жінки, які вдома власноруч готують різні смаколики та приносять їх військовим. З церкви виділяємо фінансову підтримку щоб допомогти у особистих потребах.
Що вас найбільше вразило за час волонтерства?
Насправді, коли ти бачиш потребу – це одне, а коли воно відгукується у твоєму серці – це зовсім інше. У мене служать двоє братів в ЗСУ з початку великої війни, і в розмові з ними приходить розуміння, що для них важлива суспільна підтримка.
Важко зрозуміти, як комунікувати з військовими, коли ти не воював. Дуже важливим моментом є те, що ти не повинен показувати співчуття і жалість, а навпаки, потрібно ставитись як до повноцінної особистості.
Я пам’ятаю один переломний момент, коли під час спілкування я сказала військовим одну фразу: ”Інколи нам здається, що ми, які маємо руки та ноги, ходимо на роботу та маємо що поїсти, маємо менше мотивації та подяки, ніж у них. Вони мають більшу жагу до життя та дивляться на світ позитивно”.
Щоразу, коли ми виходимо після зустрічі з ними, на наших обличчях з’являються посмішки та усвідомлення, що не все є так погано, як може нам здаватись.
Чому важливо волонтерити? Який вплив волонтерство має на суспільство та на особистий розвиток?
Якщо говорити загалом за волонтерство, то однозначно в контексті нинішньої ситуації це має дуже велике значення. Якби не згуртованість людей, то не знати чи мали б ми кордони, які маємо на даний момент.
Волонтерський рух, в принципі, задіює значну кількість свідомих українців, які внутрішньо розуміють, що вони повинні волонтерити не тому, що це їхній обов’язок, а тому що інакше не можна. Ми зараз бачимо наскільки суспільство може допомагати при будь-яких проблемах. Я сподіваюсь, це надалі так і буде.
Мені подобається американський підхід, адже у них ще зі шкільних років є таке поняття як “соціальне волонтерство”. Якщо ти волонтериш, то це є великою перевагою для показників у школі, університеті та навіть вважають вагомим пунктом, коли людину беруть на роботу. Дуже хочу, щоб батьки були прикладом для своїх дітей та привчали їх змалку соціальному волонтерству.
Я думаю, якщо ми будемо акцентувати на тому, щоб ставати громадським відповідальним суспільством, то елемент волонтерства стане як спосіб життя людини, де б вона не була. Є така фраза: “Дій локально, впливай глобально”, – це про те, якщо ми хочемо певних змін та покращень, то ми повинні починати з себе, незалежно від місця, де ми знаходимось. Адже, якщо ми не можемо зробити мінімальних змін, то ми не зможемо зробити їх на глобальному рівні. Волонтерство має бути щоденною дією, навіть якщо це маленькі кроки. Це не тільки про волонтерство для ЗСУ, а загалом для різних верств населення.
Що ви порадили б людям, які тільки думають про волонтерство, але ще не наважились зробити перший крок?
Дійсно складно зробити цей перший крок від прийнятого рішення до дії, яка переростає у волонтерство. Насправді важливо, щоб поруч була людина, яка підтримає та підкаже з чого можна розпочати та інші важливі моменти.
Але практиці все набагато легше, коли ми наважуємось на перший крок. Тому що, в нашій голові, коли ми наважуємось це зробити, виглядає все набагато складніше, виникають певні страхи та нерозуміння. Головне – зробити перший крок, а далі буде легше.
Важливо дати відповідь собі самому на запитання: “А для чого я це роблю?”. Якщо мотиви людини, щоб просто виправдати чужі очікування, тоді з цього не вийде нічого хорошого.
Додамо, що всі бажаючі можуть зробити свій внесок для допомоги військовослужбовцям, і приходити у реабілітаційний центр в будь-який зручний час.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: До Західноукраїнського центру перед евакуацією до Німеччини привезли важкохворих пацієнтів київського «Охматдиту»
