У такій справі не ти обираєш, а тебе обирають, — іконописець Святослав Владика про справу життя і сихівську громаду
Святослав Владика — один із когорти львівських іконописців, які творять сучасне сакральне мистецтво. Він розписував церкву Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові, церкву Святого Йосифа Обручника, що на вул. Залізняка, церкву Пресвятої Богородиці на Любінській та інші. Крім того, Святослав веде школу іконопису, є головою та засновником Асоціації Сакрального Миcтецтва.
В інтерв’ю «Сихів Медіа» Святослав Владика розповів, чи може невіруючий бути іконописцем, як він прийшов до цієї справи та які символи мають бути зображені на іконі обов’язково.
Чому ви почали займатися іконописом?
У такій справі не ти обираєш, а тебе обирають. Ніхто з родини не був причетний до мистецтва — батьки держслужбовці. Але ще змалечку я проявляв цікавість до цього. У школі почав малювати, а далі — художня школа, художнє училище… Я поступив у Львівську академію мистецтв на кафедру сакрального мистецтва. Для мене це було щось нове, адже кафедра відкрилася не так давно — у середині 90-х років. До того не було професійного навчання іконопису.
Наскільки було дивно у 90-ті писати ікони?
У моєму оточенні реагували дуже дивно. Всі займалися спортом, бізнесом, тож білою вороною я був однозначно. І батьки на цей вибір дивилися дивно, бо вони не розуміли, як з цього можна жити. Тепер, коли вже обирають іконопис, зрозуміла мотивація — попит є, сфера розвивається. А тоді цього практично не було. Я навіть не знав, чи така робота оплачується. Мені навіть зараз важко сказати, чому я це вибрав.
Але треба розуміти, що іконопис — це справа публічна. Все, що ти робиш, робиш не для себе, а для людей. Невіруючі, які може зайдуть до церкви, завдяки сакральному мистецтву можуть відкрити своє серце для Бога.
Чи були ви релігійною людиною тоді?
Я не був надто релігійний молодий чоловік. Навіть можна сказати, що був трохи хуліганом у дитинстві. Але відчув, що це щось дуже цікаве, таємниче, яке має глибоке коріння, пов’язане з живописом. А я хотів своє життя пов’язати саме з творенням живопису.
Наскільки тісно пов’язані релігія і іконопис? Чи можна малювати ікони і при цьому бути атеїстом, наприклад?
Це повністю взаємопов’язані речі. Одне без одного просто втрачає сенс. Невіруюча людина може написати одну-дві ікони для цікавості, але вона у цій темі не зможе жити. Сакральне мистецтво — це візуальний елемент віри, без якої він втрачає сенс. Це не картинка, не якась емоція.
Особисто я почав з вивчення старої технології — всього, що пов’язано з мистецькою роботою у храмі. Також вивчав Святе письмо і заглиблювався в історичний контекст, щоби було зрозуміло, чому саме така ікона, а не інакша. Її вигляд напряму пов’язаний з історією християнства. Ти не можеш цього не вивчати, якщо хочеш стати майстром. Тому я і продовжую це робити зараз. Без історії церкви ти не зрозумієш стильові ознаки, наприклад, чим ікона перших чотирьох століть відрізняється від періоду Відродження тощо. Також я паралельно вивчаю різні релігії, щоби розуміти, в чому унікальність іконопису.
Якщо просто писати ікони — і таких людей є багато — це все не обов’язково. Тобі достатньо гарного наставника, вчителя, який буде тебе вести, і технічно робота виглядатиме нормально. Але це не означає, що людина є майстром цієї справи.
“У 22-му столітті однозначно зміняться базові архітектурні елементи, матеріли, з яких будуються храми, і зміниться технологія написання ікон, відповідно, і стилістика. Цивілізаційний процес зачіпає мистецький простір.“
Побутує думка, що іконописці не створюють нічого нового. Як мають виглядати ті, кого вони зображають, відомо давно. Список цих осіб не змінюється. Тож про яку творчість тут іде мова?
Таке справді є. Але іконопис не є однорідним. Є люди, які фактично все своє життя тільки копіюють. Є частина іконописців, які тільки наслідують і не можуть сказати нічого нового. Я завжди старався відноситися до третіх і створювати нове. Але для того, щоби створити нове, треба дуже добре розбиратися, що було в минулому. А більшість митців не хочуть сильно заглиблюватися, бо на це потрібно дуже багато часу.
Я пройшов у свій час школу копіювання, був період наслідування добрих майстрів, а далі я зрозумів, що маю створювати щось нове. Це 21 століття, люди їздять на машинах, ракету на Марс запускають — смішно повторювати те, що було п’ять століть тому. І церква — це живий організм, це люди, це громада, яка живе у цьому часі і вона повинна відчувати його. Візуальний ряд іконопису повинен бути зрозумілий для людей. Для мене важливо, щоби людина відчувала, що ікона створена тепер і для людини, яка живе у цей час. Одна десята іконописців, а може і менше, робить щось у часі. Всі решта просто наслідують. І так завжди було.
Ви говорили про те, що ікона видозмінюється з часом. Чи є елементи, які на ній повинні бути обов’язково, незалежно від того, чи вона була створена у 21 столітті, чи у 15?
Якщо ми не розуміємо якогось символу на іконі, для нас це стає тільки картинкою. Всі основні символи постійно мають бути присутні і їх не так багато. Наприклад, біля Богородиці ми пишемо Марія Мати Божа грецькою. Другий елемент — це німб, він є символом святості. Якщо ми говоримо про зображення Ісуса Христа, то має бути хрещатий німб, у якому є ім’я Бога грецькими літерами. Також канонічні елементи стосуються самих рис Христа, наприклад, його одежі. У нас це обов’язково сорочка і плащ зверху.
Це ті речі, які в загальній світовій сакральній культурі відрізняють іконопис від інших сфер. Загалом же іконографія — складна наука і її треба вивчати. Не так давно виникла також ангелологія — християнське вчення про ангелів. До слова, їх з крилами почали зображати не так давно, у перші століття це не було прийнятою практикою.
Чи зміниться у майбутньому формат написання ікон і майстри відійдуть від зображення канонічних моментів?
Це не майстри вирішують. Якщо буде змінюватися церква, зміниться й іконопис. У такому випадку повинна змінитися літургія, символізм одягу. Якщо сама церква як архітектурна споруда буде далі залишатися у класичних архітектурних формах, сказати, що там може розвинутися мега сучасний іконопис, не буде до кінця правдою. Буде конфлікт між архітектором і іконописцем. Повинна бути гармонія. Але поступ однозначно буде.Приклад тому — це сихівська церква.
У 22-му столітті однозначно зміняться базові архітектурні елементи, матеріли, з яких будуються храми, і зміниться технологія написання ікон, відповідно, і стилістика. Цивілізаційний процес зачіпає мистецький простір.
Які церкви у Львові, на вашу думку, розписані гарно?
Всі, які є для мене добрим явищем, розписували колеги по нашому іконописному цеху. Це каплиця при УКУ на вулиці Свєнцицького, храм святих Володимира і Ольги, церква святого Івана Богослова, що у Суховолі на Львівщині, а також — в УКУ біля центру Шептицького. Більше у Львові монументального і сучасного ніхто не зробив. Решта робіт не є сучасним іконописом для мене.
Чим ікона є для вас?
Це самовираження тієї творчості, яка присутня в моїй вірі. Це візуальний прояв віри. Для мене це велика частина життя. Росту я, змінююся я, змінюється зі мною й ікона. Вона не може бути однакова, оскільки я не можу бути однаковим. Для мене це важливо, бо багато то з художників залишається у зоні комфорту і боїться щось змінювати. Я ж постійно намагаюся вийти із зони комфорту. Іконопис — це постійний пошук.
У вас замовляють ікони?
Так, замовлення постійно є. Якщо у мене є час на станкову річ, то я роблю це. Але якщо ми задіяні у монументальній справі, у мене просто не лишається часу. У такому випадку стіна в пріоритеті.
Були випадки, коли мені казали, що ікона не сподобалася. Але тепер таке мене не цікавить. Я берусь писати ікону тільки якщо бачу, що людина хоча б частково довіряє мені. Всім ти не догодиш ніколи і немає потреби у цьому.
Як люди обирають ікони? Дивляться на зображення, техніку чи більше звертають увагу на символи?
Люди поділяються на три частини. Одна хоче придбати ікону, бо для них це річ, яка є частиною християнського культу. Їх не цікавить ані хто це зробив, ані те, яка це ікона. Якщо вона подана від церкви, то все добре. Друга частина — це ті, які розбираються у класичній іконі, і їх цікавить, коли вона написана фахово. Третя група людей— ті, які крім того, що розбираються у класичній іконі, розбираються також і у мистецтві. І їх цікавить, щоби ікона була не просто наслідуванням, а щоби в ній було сказано щось нове. Такі люди цікавляться творчими іконами і «полюють» на прізвища художників. Останніх дуже мало. А перші дві групи поділені майже порівну — бум церковного кітчу ми вже пройшли. Багато людей їздить закордон, тому немає глухого бар’єру в мистецтві.
Чи «полює» хтось за вашим ім’ям?
Так про себе говорити нескромно, але художники в принципі люди нескромні *сміється*. Тому можу сказати, що так. Частково моє прізвище вже впливає на деякі процеси в іконописі. Треб розуміти, що я фанат своєї справи.
Як проходить ваш день?
Прокидаюся о 7-й, щось малюю. Далі займаюся викладацькою діяльністю або відводжу час на самовдосконалення. У мене постійно є семінари, тож треба добре до них готуватися. Ввечері приділяю час бойовим мистецтвам. Після також можу пошукати новини про сферу іконопису — археологи постійно розкопують щось цікаве, а сакральна тема — вічна.
Чи можна стати майстром іконопису, отримуючи освіту виключно в Україні?
Це одна з небагатьох галузей, де ми даємо фору іншим. Щоби стати фаховим майстром в іконописі, Гарвард закінчувати не треба. Тут ми сильніші. І шкіл іконопису у світі не так багато: румунська, білоруська, грецька… Треба визнавати, що ворог — Росія — теж у цьому плані сильний… і все. Поляки зараз підняли свій рівень, але школи іконопису там немає.
А спілкування важливе з людьми і, зокрема, майстрами з усього світу. Я постійно моніторю, що відбувається у сакральному мистецтві.
Що можете сказати про львівську школу іконопису?
Зараз вона є лідером в сучасному іконописі. Ми задаємо тон у сакральному мистецтві не тільки в Україні, але і в Східній Європі. Я думаю, це пов’язано, у перше чергу, з тим, що ми відштовхнулися від класичного іконопису, який привезли греки. І в цю справу зайшли багато великих художників, які при певній свободі змогли розвинути іконопис.
Ви доволі багато часу на день проводите на Сихові. Як можете охарактеризувати район?
Я тут тільки працюю, але Сихів — це мій рідний район. Ми тут займаємося школою іконопису, розписуємо церкву Різдва Пресвятої Богородиці.
Для мене Сихів — це передовий район. Можу тільки подякувати сихівчанам за те, що вони підтримували те, що ми робили, коли храм тільки будували. На той час це була наймодерніша церква, яка не зовсім однозначно була сприйнята. І коли ми починали тут робити розпис, я розумів, що він має бути сучасним і високого рівня. Сихівська громада підтримала наш проект і в цьому плані сихівчанам однозначно великий респект, бо не в кожному районі Львова таке могло відбутися.
