Сьогодні, 26 червня, сихівська громада вшановує пам’ять свого небесного покровителя — блаженного священномученика Андрія Іщака. У червні 1941 року його життя трагічно й передчасно обірвалося. Проте пам’ять про сихівського мученика сьогодні залишається живою частиною локальної ідентичності району, яка просто зараз втілюється у зведенні нового храму на його честь.
Андрій Іщак народився 23 жовтня 1887 року в Миколаєві на Львівщині. Його батьки виховували сина в дусі працьовитості та християнських цінностей. З ранніх років він виявляв здібності до навчання, тож здобував освіту у Стрийській гімназії, яку закінчив у 1907 році, склавши іспит зрілості.
Після цього Андрій Іщак вивчав богослов’я в університетах Львова та Інсбрука. Уже в студентські роки він вирізнявся як талановитий оратор і проповідник, демонструючи глибокі знання та духовну зрілість.
Постать отця Андрія Іщака унікальна тим, як глибока інтелектуальна праця поєднувалася в його житті з простим і щирим служінням людям. Він був доктором богослов’я та професором Львівської богословської академії. Попри високий академічний статус, у 1928 році він прийняв призначення на парафію у тоді ще приміському селі Сихів.
Понад десять років він поєднував викладацьку діяльність із щоденними турботами місцевих мешканців, служачи у старовинній дерев’яній церкві Пресвятої Трійці — найстарішому храмі, що зберігся на Сихові.
Коли в червні 1941 року розпочалися перші дні війни, радянська влада почала жорстокі репресії та затримання, намагаючись знищити місцеву інтелігенцію та духовенство перед відступом. Отець Андрій став однією з мішеней цього терору.
Унікальні деталі тих днів збереглися завдяки спогадам парафіянина Івана Кульчицького:
«Як війна зачалася, то забрали священика на Персенківку, на сусідню станцію. Десь в обід забрали, потримали до вечора і відпустили. А мій батько, бо вони дуже добре відносилися один до одного, каже: „Отче, як Вас відпустили, я би Вам радив сховатися на тих пару днів, — бо то вже видно було, що німці наступають, більшевики все одно втікають. — Сховайтеся — і переживемо“. А священик каже: „Йване, пастух отару не залишає. І я також не можу оставить парафіян і сам сховатися“. А через два дні прийшли воєнні і його з дому забрали. Там такі були зарослі, корчі, то десь від парафії було, може, пів кілометра, то там вивели його і замучили. Йому в живіт стріляли, і то так виглядало, як поколено».
Парафіяни з великою пошаною поховали свого душпастиря на Старосихівському кладовищі. Через шістдесят років, у 2001 році, під час історичного візиту Папи Івана Павла ІІ до Львова, отця Андрія Іщака офіційно проголосили блаженним УГКЦ.
Сьогодні, у день роковин мученицької смерті, сихівська громада з глибокою шаною та молитвою згадує свого душпастиря. Цей день — нагадування про людину, яка понад усе поставила свій обов’язок перед Богом та ближніми, і чий чин та незламна віра назавжди залишаться прикладом для кожного з нас і невід’ємною частиною історії нашого району.
До слова, раніше настоятель Церкви Пресвятої Трійці, що на вулиці Садибній, розповів, що зараз ведеться будівництво нового храму поряд, він буде названий на честь блаженного о. Андрія Іщака. Автентична церква є маленькою і люди у ній вже не вміщаються. Також є потреба у власній катехитичній школі, оскільки катехизацію дітям проводять у школах за домовленістю з директорами.
“Зараз будуємо новий храм, катехитичну школу. Храм будуємо дерев’яний імені Блаженного отця Андрія Іщака, який був тут священником і який був замордований москалями. Коли я прийшов сюди на парафію, люди попросили: “Отче, починаємо будову нового храму”. Чому? Тому що не вміщаються люди тут. Немає катехитичної школи, де можна працювати з дітьми”,
поділився настоятель.
Марта Винник
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перлина Старого Сихова: дерев’яна церква, що збереглася з XVII століття
