Близько 40 років у будинку “Львівводоканалу” на вулиці Стрийській, 123, проживають мешканці, які працювали роками на підприємстві. Дехто із них отримав травми на вирорбництві і вже має інвалідність. Тепер люди хочуть приватизувати свої помешкання, однак у “Львівводоканалі” їм відмовлять, оскільки, за документами, ця будівля лишень має статус гуртожитку, а насправді є адмінбудівлею, що розташована на території виробничої бази підприємства.
Знайти гуртожиток на карті дуже складно. Тут встановлена огорожа. Сам будинок має три поверхи. За документами, у будівлі проживають 27 сімей.
Стан всередині потребує кращого: потрібні ремонти та значні капіталокладення. В одній із кімнат проживають разом семеро людей, разом із дітьми. Люди роками тут живуть і хочуть нарешті справедливого рішення, дозволу приватизувати свої кімнати.
“Спочатку ми жили тут без прописки, а згодом нас офіційно зареєстрували. Тоді були важкі часи — навіть на цукор і пральний порошок видавали талони. Діти були маленькі, а допомоги бракувало. Нам обіцяли надати житло, і ми роками чекали своєї черги, але так її і не дочекалися”,
розповідає мешканка гуртожитку Любов Іванівна.
За її словами, частина мешканців отримала квартири та виїхала, однак багато людей досі залишаються у гуртожитку. Вона згадує й історію жінки на ім’я Леся, яка залишилася сиротою після того, як її батько, працівник очисних споруд, загинув під час вибуху каналізаційного люка. Попри обіцянки надати житло, жінка й досі проживає у гуртожитку.
“Тут уже виросли наші діти, народилися внуки. Людям просто нікуди йти. Спочатку наш будинок навіть не мав офіційного статусу гуртожитку, але ми домоглися цього. У мене збереглася ціла папка документів — ми неодноразово зверталися з проханням приватизувати свої помешкання, однак постійно отримували відмови”,
додає Любов Іванівна.
Жінка розповідає, що цього року ініціативна група мешканців мала зустріч з керівником “Львівводоканалу” Дмитром Ваньковичем. У 2016 році будівлі надали статус гуртожитку малосімейного типу без права приватизації, хоча мешканці із 1990-х років стояли на черзі. Тепер вони просять депутатів ЛМР втрутитися і посприяти у вирішенні їхнього питання.
“Ми не хочемо залишитися ні з чим. Тут живе багато молодих працівників “Львівводоканалу”. Ми не просто ночуємо тут — це наш дім”,
додає жінка.
Леся Коваль активно бореться за приватизацію свого помешкання, в ремонт якого вклала чимало коштів. Її батько свого часу отримав важку виробничу травму та інвалідність II групи.
“Я живу у цьому гуртожитку відколи себе пам’ятаю. Мій батько працював у службі енергетиків “Львівводоканалу”, але у 1990-х роках отримав важку виробничу травму та інвалідність II групи. Через стан здоров’я він був змушений залишити роботу. Нам постійно обіцяли надати житло, однак ці обіцянки так і не виконали”,
розповідає Леся Коваль.
За її словами, вона також працювала у медичній службі підприємства та роками чекала хоча б на кімнату чи квартиру. Натомість, каже жінка, житло отримували представники керівництва та їхні родини, а сама черга зникла.
“Люди живуть тут десятиліттями з надією, що їм дозволять приватизувати житло. Ми звертаємося у різні інстанції ще з 2013 року, але постійно отримуємо відмови. Нам пояснюють, що це нібито не житлові приміщення”,
каже вона.
Жінка розповідає, що за власний кошт ремонтувала кімнату та комунікації: замінила труби, електропроводку, двері й вікна, а також полагодила дах, який протікає. За її словами, зараз вона проживає у гуртожитку разом із донькою, а її батько через стан здоров’я потребує окремого догляду.
“Стільки грошей вкладено у ремонт, що за ці кошти вже можна було б купити квартиру. “Львівводоканал” за всі роки фактично нічого тут не зробив. Колись нам говорили, що нас переселять, адже поруч виробнича база та насосна станція. Зараз навколо — охорона, паркани й новобудови, а ми навіть не можемо облаштувати окремий заїзд. Люди платять великі суми за комунальні послуги — понад 7 тисяч гривень, але умови для проживання залишаються неналежними”,
наголошує мешканка.
Із гуртожитку вже виселили чоловіка, який працював у “Львівводоканалі” понад 20 років. Останнім часом він проживає за іншою адресою, бо вони разом із дружиною працюють понад 10 років двірниками і повинні на світанку прибирати територію на іншій вулиці.
Пані Люба скаржиться, що “Нас хочуть виселити з гуртожитку. Подали до суду, і вже є рішення про виселення мого чоловіка та сина, який тут офіційно прописаний. Ми подали апеляцію, адже вважаємо це незаконним — чоловік є пенсіонером і понад 22 роки пропрацював у “Львівводоканалі”. Зараз він уже 11 років працює двірником у комунальній службі”, — розповідає мешканка гуртожитку Люба.
Зазначимо, що повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мешканці гуртожитку на Стрийській хочуть приватизувати свої помешкання: у міськраді обіцяли розібратися
