Напередодні Великодня журналістка “Сихів.Медіа” поспілкувалася з етнологинею та кандидаткою історичних наук Лесею Горошко-Погорецькою. Детальніше про історію великодніх традицій та їхню сучасну інтерпретацію — читайте далі.
Розкажіть, будь ласка, які великодні традиції притаманні для нашого району?
Ще 10-20 років тому був цілий процес, пов’язаний з підготовкою. Кололи свині, вудили шинки у спеціальній бочці, а зараз це вже роблять рідше, бо можна купити все готове.
Більшість звичаїв у нас пов’язані з великоднім кошиком та його освяченням. Втім, навіть ця традиція вже відходить, оскільки після ковіду людей закликали сидіти вдома, щоб не було скупчень у храмах. Далі повномасштабна війна розпочалася і ці заклики продовжилися, оскільки ворог завдавав удари по церквах. Традиції можуть з часом виснажуватися і видозмінюватися.
Стосовно традиційних елементів, то зараз більшість вірян святить їжу у кошику з лози. Але, для України характерні різні форми посудин. Етнографічні джерела кажуть, що раніше й на возах везли їжу, щоб освятити у храмі. Є ще записи про великі паски, які жінки несли у веретах. Зараз готують у духовках, а тоді це робили у печах і цей здобний хліб міг виростати до великих розмірів.
На Гуцульщині їжу складали у вироби з дерева, які називалися “доріннники” або “пасківники”. Люди несли в тому, що в них було вдома. Могли просто викладати на тканину, як зображено на картині Миколи Пимоненка “Великодня утреня”. Зараз ми освячуємо їжу в кошиках, які можуть навіть не мати стосунку до України, бо часто їх виробляють у Китаї.
Також раніше освячення здійснювали в неділю, а зараз переважно це роблять в суботу. Однак, цю їжу тримають до Великодня і споживають вже після Служби Божої.
Маємо й настанови, які не всі повторюють. Йдеться про піст перед Великоднем. Є випадки, коли люди дотримуються посту лише в середу та п’ятницю або в останній тиждень. Бачила пояснення від жінок про те, що в сім’ї є малі діти, яким не обов’язково постити. Відповідно їм складно готувати різні страви для всіх членів сім’ї.
Щодо традиції випікання пасок ще досі є суперечки. У етнографічних записах можемо знайти свідчення, що переважно їх пекли в четвер або суботу. Могли й в обидва дні, залежно від того чи велика родина та розміру печі. Дехто навіть розчиняв тісто ввечері в середу. Вночі воно стояло, а на ранок вже випікали.
На Поліссі ще фіксували традицію “сповіді діжі” перед тим, як спекти паску. Цю ємність мили, чистили, виносили та ставили на підвищення. Тоді мало зійти сонце на діжу й таким чином поблагословити її. Після цього її вважали чистою та святою. Далі вже можна було там розчиняти тісто.
Випікання пасок — це доволі довгий процес. Раніше їх ще прикрашали виробами з дріжджового або прісного тіста зверху. Це могли бути пташки, листочки, квіточки. Зазвичай це помітно на світлинах першої половини 20 століття. Окрім цього ми знаємо, що прикрашають паски люкром — глазурʼю. Ця традиція потрапила до нас з Європи.
Панетоне зараз доволі популярний, хоч і не є нашим традиційним українським хлібом. Завдяки засобам масової інформації ми знаємо про нього більше й зараз запозичуємо. Так само було і з глазурʼю.
Звідки пішла традиція пекти паски та фарбувати яйця?
Ми завжди шукаємо в етнографічних джерелах появу звичаїв. На жаль, маємо записи від 19-20 століття, а до цього можемо лише припускати. Українці — хліборобська нація і очевидно, що вироби з хліба печуть з тих часів, як на наших землях розвинулось землеробство.
Сам звичай випікати обрядовий хліб має ще дохристиянське походження. Дуже часто цей хліб має округлу форму. Великдень ми відзначаємо орієнтовно у час весняного рівнодення. Сонце є на небосхилі й підіймається все вище й вище. Це якимось чином вплелося в обрядовість. Очевидно, що колись в це могли закладати геть інший сенс, а в християнські часи вже наклалися нові значення. У наш час цей обрядовий хліб є домашнім відповідником артоса, який залишали для Христа.
Переважно ми випікаємо паску на Великдень. Втім, їх можуть випікати ще й на Провідну неділю. Буває таке, що їх просто випікають більше, а потім засушують та розмочують. Паски можуть використовувати на інші свята.
Щодо дня, в який треба пекти паску. Дехто пояснює, що пече їх у суботу, щоб вони були свіжі. Інші кажуть про те, що треба робити це в четвер. Втім, є записи, наприклад, з Бойківщини та Лемківщини, що п’ятниця — добрий день для випікання пасок. За народними віруваннями, люди в цей день йдуть до Плащаниці і поводяться дуже спокійно та тихо через жалобу, тому цей день вважають хорошим для випікання пасок. Водночас маємо записи, датовані 20 століттям, з Жовківського повіту про те, що пекти паску у п’ятницю — гріх. Деякі жінки навіть ходили сповідатися через те, що готували паску в цей день.
Польові записи з Турківщини засвідчують, що тісто могли ділити на дві частини. Одну випікали у п’ятницю, а іншу — у суботу. Є різні варіанти й загального правила не існує. Є інформація про те, що під час випікання паски розпалювали в печі торішньою свяченою вербою.
Варто зазначити, що зараз ми маємо борошно вищого гатунку, а колись спеціально відкладали краще борошно на весілля чи інші свята. Люди, які були не заможні та малоземельні, не мали таких можливостей. Звичайний хліб пекли з житнього борошна, яке є глевким. Треба було ще знайти те борошно чи привезти. А звідси – звичаї, що мали посприяти легкому сходженню тіста. Скажімо, могли в ночви класти пір’я, щоб паска була легкою, або ставити під ноги кожух, бо це б віщувало добробут.
Традицію фарбувати яйця пов’язують з Марією Магдалиною. Кажуть, що вона проповідувала Євангеліє після Вознесіння Ісуса Христа. Коли вона пішла до римського імператора Тіберія і сповістила про Воскресіння Христа, то він сказав, що швидше яйця почервоніють, ніж відбудеться те, що вона сказала.
Є інша легенда про те, що Марія Магдалина принесла яйця до гробу Ісуса, аби поділитися ними з іншими жінками. Коли вона побачила воскреслого Христа, то яйця набули червоного кольору. Водночас ці легенди не пояснюють нам появу писанок.
Звідки пішла традиція гаївок і що вона означає?
Те, що ми зараз називаємо гаївками (гагілками, ягілками, галями) — це пісні, ігри та хороводи. Серце побутування гаївкової традиції — Поділля. У нас гаївки приурочені до Великодня. Зазвичай дівчата та хлопці сидять біля церкви й починають різні ігри та забави.
Загалом гаївки є складовою веснянкової традиції. Маємо таке поняття як “веснянки”. Найраніше ці весняні пісні могли співати ще на Стрітення. Це перше свято, яке каже нам про те, що зима зустрічається з літом. Під час Благовіщення співали найбільше веснянок.
Цікава локальний жанр до 60-х рр. 20 ст. побутував у кількох селах підльвівської Звенигородщини. У березні, коли вже ставало тепліше, хлопці та дівчата збиралися та співали гаївки-“озелени”. Відомі різні фонетичні форми цього слова: “вожелена”, “вужелина”, “вожеледа”. Однак усі вони апелюють до озелення природи.
Є гаївки, в яких закладено піджартовування між хлопцями та дівчатами. Це відбувається в той період, коли зима змагається з літом. Характерною для таких пісень є дошкульна форма спілкування. Ймовірно, що така форма спілкування між хлопцями і дівчатами є відгомоном давньої форми пошлюблення, яка називається “умикання”.
У різних регіонах веснянки мають свої різновили. Наприклад, на Підляшші і Західному Поліссі — рогульки, на Яворівщині — риндзівки, на Волині — подоляночки тощо. У молодіжному каледнарі веснянки і гаївки є частиною нового циклу. Навесні молодь знайомиться та залицяється, після цього літо, а восени вже весілля. І так по колу.
Для західної частини України ще характерними є історичні гаївки. Це локальне явище з політичними мотивами. Люди зараз, у час російсько-української війни, багато чого переосмислюють. Співають те, що для них актуальне й надають нових сенсів тому, що вже є.
Щодо значення самого слова “гаївка”, то більшість культорологів і вчених пов’язують його з терміном “гай”, оскільки гаївки проводили в гаях. Іноді ж науковці пов’язують цю традицію зі староіндійським святом Холі (Голі). Зазвичай гаївки проводять на природі, де є відкритий простір.
Які традиції зараз, на жаль, забуваються?
Маємо ще на наших теренах звичай обливаного понеділка. Щонайменше ця традиція існує з 17 століття. Принаймні, відтоді збереглися записи військового інженера Гійома Левассера де Боплана. Під час своєї мандрівки по теренах Київщини, він стостерігав за тим, як у понеділок після Великодня чоловіки обливають жінок водою, а у вівторок — навпаки. Цей звичай має паралелі і в інших народах. Він знайомий і чехам, і полякам.
У Львові зараз цю традицію намагаються звузити і проводити її на Площі Ринок. Я ще пам’ятаю ті моменти, коли діти бігали по всьому місту й обливали тебе. Це звична для нас традиція, яку фіксували і на Волині, і на Поділлі, і на Поліссі, і навіть в українських селах Молдови. Ці свідчення зберігаються, але звичай варіюється. Наприклад, до звичної води могли щось доливати. На Буковині та Поділлі фіксували, що хлопці обливали дівчат, які їм подобалися, парфумами.
Є свідчення про те, що пастухів поливали на Великдень, аби влітку падав дощ. Хлопці поливали водою дівчат, які їм подобалися. Іноді парубки приходили до батьків і питали дозволу на обливання, бо вони знали, що це такий дзвіночок — скоро можна чекати сватів. Якщо дівчат не обливали, то вважали, що їх не поважають і з ними щось не так. Якщо хлопець нікого не облив, то він цього року не одружиться. Таких думок було безліч.
Обливання характерне для низки народів і має дохристиянське походження. Його пов’язують з архаїчними весняними очисними обрядами.
Була ще колись традиція якомога швидше прибігти після освячення паски з кошиком додому. Люди вірили, що тоді вони швидше оброблять город і все в них в господарстві буде добре. Є такі вірування.
Пам’ятаю, як я була у класі п’ятому і приїхала до знайомих на Бойківщину святкувати Великдень. Стою вночі в храмі. Біля дверей було холодно, тому я пішла наперед. Там не було чим дихати, тому я вийшла з церкви. Дуже холодно, а я стою в мештиках, бо свято ж!
Служба закінчилася і мені кажуть, що треба бігти швидко додому, бо є там сусідка, яка завжди перша приходить. Вона дуже працьовита і все їй вдається. Ми бігли скороченою дорогою, а я так замерзла. Ноги були аж дерев’яні. Це вірування й до сьогодні можна зафіксувати, але люди не дуже на нього зважають. Більшість собі після освячення паски гуляє та фотографується.
Збергіють звичай відвідувати цвинтарі. Хтось це робить на Великдень, а хтось вже через тиждень, на Провідну неділю. Часто відносять на могили крашанки, писанки, паски, бо це частина культу шанування предків. Наприклад, ще можуть на Вербну неділю приходити на цвинтар і залишати там лозу.
Чи є у вас якийсь дитячий спогад, повʼязаний з Великоднем, який запамʼятався вам найбільше?
Я була ще мала й на Великдень приїхала в село. Стояла в церкві й дуже хотіла спати. Якась жіночка запропонувала мені стати біля стіни і подрімати. Але довго я не постояла, бо забігла інша жінка в церкву й почала мене бити по лиці, бо думала, що я млію. Я вже боялася заплющити очі до кінця служби. Ось так я «дістала» в церкві на Великдень.
Звісно, я пам’ятаю Обливаний понеділок, коли хлопці так завзято залицялися до дівчат, що ті опинялися в ріці.
Коли паски пекли, то вдома всі тряслися, щоб вони виросли. До речі, щодо форми пасок. Є багато різних суперечок. Сьогодні часто можна натрапити на пояснення, що висока паска має фалічну форму і це свідчить про її давнє походження, але цей хліб набув такої форми у 19 чи 20 столітті. Високі паски з’явилися в Європі вже після появи дріжджів, які давали тісту змогу добре рости і тримати форму. Якщо глянути фото 20 століття, то можна побачити, що паски були широкі й великі, але не дуже високі.
Переважно високі паски у ромів. Вона у них, як свічка. З дитинства я ще пам’ятаю старі форми для випікання з вужчим низом і ширшим верхом. Чимось схожі на форми для кексів. Їх висота була не більшою за 10 сантиметрів.
Зараз багато хто любить солодку паску, але цукор з цукрового буряка почали використовувати десь у 19 столітті. Використовувати багато цукру раніше могли собі лише заміжні сім’ї, оскільки він був дуже дорогий.
Минулого року я слухала подкаст про те, що у 19 столітті мішок тростинного цукру коштував як маєток. Тому далеко не всі підсолоджували паску.
Що, на вашу думку, потрібно робити, щоб зберегти ці традиції для майбутніх поколінь?
Моя мама завжди каже, що не потрібно нічого спеціально вчити. Ти робиш, а дитина — наслідує. Немає міністерства, яке б навчило дитину, до прикладу, вишивати. А от прямим його обов’язком є підтримка науки, зокрема й у галузі дослідження традиці, бо традиції видозмінюються, а фіксувати й осмислювати їх потрібно, оскільки це наше культурне надбання.
Іноді збереження традицій відбувається органічно. Діти переймають їх від батьків, вчителів. Водночас збереження традицій може каталізуватися під час лихоліть, зокрема й воєнних. Можна порівняти з імунною системою: коли людина хворіє, то система працює інтенсивніше. Наприклад, у 2022 році під час Великодня почали з’являтися різні меми на кшталт “Не я б’ю, байрактар б’є!”. Зараз саме чергова хвиля такого сплеску. З’явилося дуже багато різних майстер-класів з розпису яєць чи виготовлення “шутки” для дітей та дорослих.
Соломія Добрянська
Зазначимо, що повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розклад богослужінь на великодні свята у храмах Сихівського району
