Любов Гарасіка вже понад три десятиліття працює двірничкою, і за цей час її робота стала не просто професією, а справжньою частиною життя. І не дарма її звати Любов, вона дійсно любить свою роботу і все, що її оточує. В її житті була низка змін, але любов до своєї роботи залишилася незмінною. У цьому інтерв’ю Любов ділиться, як її робота стала невід’ємною частиною життя, а також розповідає про моменти радощі під час та після роботи.
Як ви почали працювати?
Була необхідність — потрібно було десь жити та щось робити. Я дізналася, що можна прийти до нас у ЖЕК на Скрипника. Тоді я була молода і, здається, трішки хвилювалася, але все одно вирішила спробувати. Я прийшла, почала працювати, і поступово втягнулася. І ось так я працюю до сьогодні вже 33 роки.
На початку було трохи важко, але потім все стало на свої місця. Зараз вже складно піти, бо я звикла до цієї роботи, до розпорядку, до людей. Якщо б мені зараз сказали змінити роботу, я б точно не пішла. Я вже настільки звикла, що навіть уявити себе на іншому місці не можу.
Ця робота дуже важлива і люди, на жаль, часто не цінують таку працю. Щоранку йдеш, і все те саме, що було вчора. Багато людей не хочуть так працювати і це проблема, бо не вистачає працівників, особливо коли залишаються одні пенсіонери.
Що найбільше вам подобається в роботі?
Я знаю, що повинна йти на роботу і виконувати свою справу. Це стало частиною мого життя. Але найбільше, напевно, я ціную спілкування з мешканцями. Є дуже приємні люди, з якими хочеться бачитися кожного ранку. Кожного дня йдеш на роботу, і завжди чуєш привітання — «Привіт, привіт». А є й такі, що просто проходять повз.
Це саме те, що робить роботу особливою: зустрічі з тими людьми, яких знаєш вже давно. Вже 33 роки — це велика частина життя, і за цей час діти мешканців, які колись були маленькими, виросли. Хочеться знати, як у всіх справи, як здоров’я, як діти, і просто поцікавитись за життя. Є з ким поділитись, є з ким поговорити. Вони стали для мене не просто сусідами, а майже рідними людьми.
Як виглядає ваш типовий робочий день?
Мій день починається рано, я знаю, що маю йти на роботу, і хоч бувають моменти, коли можна трохи поспати, наприклад, коли йде дощ, я все одно не можу довго залишатися в ліжку. Можна ще кілька хвилин полежати, але, врешті-решт, пробуджуюсь завжди в ту саму годину.
Далі йду на роботу: спочатку займаюся справами на вулиці, потім переходжу до під’їзду. І день йде за звичним розкладом: робиш те, що треба робити кожен день.
Які найбільші виклики на роботі?
Найбільший виклик — це, звичайно, зима. Особливо цьогорічна. Була така ситуація, що в четвертій годині ми йшли на роботу, темно, світла немає. Але, незважаючи на це, хочеться зробити все як слід, поки люди не йдуть на роботу, щоб все було чисто.
Що, на вашу думку, робить двір затишним і приємним для життя?
Затишним і приємним для життя двір стає, коли він чистий і доглянутий. Зранку, коли приходжу на роботу, все буває брудно. Але після того, як поприбираю, проходиш потім повз і відчуваєш таке задоволення, коли бачиш свою працю.
Найбільше радує, коли навколо чисто і гарно, коли все на своєму місці. Оце і є те, що робить двір приємним і затишним для людей. Це приносить відчуття комфорту і задоволення від зробленої роботи.
Як ви любите відпочити після роботи?
Після роботи я зазвичай вдома, живу сама і займаюся домашніми справами, роблю щось для себе. А от у суботу — це моє найбільше задоволення, бо я їду на дачу. Цілий тиждень я мрію про те, щоб побачити свої квіточки, які після зими вже починають розквітати. Я обожнюю квіти. Я виросла в селі, тому земля — це моє. Тепер маю дачу, і це для мене справжній відпочинок.
На дачі я відпочиваю душею. Я збираю речі, готуюся до поїздки, і як тільки приїжджаю, одразу починаю працювати на городі, доглядати за квітами. Це мені приносить велике задоволення.
Ще одне джерело радості для мене — мої онуки. У мене четверо онуків, двоє маленьких і двоє більш дорослих. Вони часто приїжджають до мене. Вони — моє життя зараз. Якщо б не було їх, не знаю, для кого жити. Вони дають мені радість, натхнення. Після того, як чоловік помер, а діти вже виросли, мої онуки стали тим, що дарує мені справжню радість.
Яким ви мрієте побачити свій двір в майбутньому?
Ми маємо ОСББ, і нещодавно голова скинув звіт про виконану роботу та плани на майбутнє. І ці плани справді великі! Якщо все вдасться зробити, то наш двір буде просто чудовим.
Серед основних планів — утеплення будинку, створення бруківки, посадка квіточок, я б дуже допомогла в цьому. Є й плани на ремонти. Якщо все це реалізуємо, наш двір стане не гіршим, ніж у новобудовах, і буде дуже гарним.
Звісно, все це буде відбуватися поступово, і зараз ми маємо те, що маємо, без бруківки, але все потрібно покращувати. Я вірю, що після перемоги, коли війна закінчиться, у нас з’явиться можливість все це здійснити.
Що б ви порадили молодим людям, які вагаються йти на таку роботу?
Ця робота справді потрібна, і хоч вона важлива, я не впевнена, чи багато молодих людей хочуть приєднатися до нас. Наприклад, до нас прийшла молода жінка, але вона це зробила не тому, що шукає роботу заради кар’єри, а тому, що має троє дітей і їй зручно поєднувати роботу з сім’єю — відвела дітей до школи і працює. Вона просто потребувала стабільної роботи, щоб бути на місці і мати можливість працювати.
Молоді люди часто не приходять до нас. Можливо, проблема в зарплаті та умовах праці. Якщо б ми могли покращити умови, додати відпочинок, можливо, зарплату, тоді молодші люди могли б зацікавитись. Але зараз, на жаль, я не бачу великого інтересу серед молоді до такої роботи.
Є у нас і жінка, якій 72 роки, і вона працює двірником. Вона каже, що не працює за гроші, а тому, що хоче бути в людях, не сидіти вдома. Молоді люди не приходять, бо часто шукають роботу з кращими умовами та перспективами.
Яка ваша найбільша мрія?
Моя найбільша мрія зараз — це мир. Ми всі хочемо миру. Зараз, під час війни, ми розуміємо, як важливо цінувати те, що раніше здавалося звичайним. До війни ми не усвідомлювали, наскільки важливі прості речі, як вода чи безпека. Я хочу відчути цей момент, коли ми знову будемо жити в мирі і зможемо оцінити всі ті блага, які тепер здаються настільки цінними.
А ще моя мрія — це квіти. Я дуже люблю троянди, багаторічні рослини. Моя внучка приносить мені різні квітучі рослини, і ми разом садимо їх. Я також маю багато різних троянд і орхідей вдома. На квіти не шкодую грошей, я не куплю собі щось, але завжди знайду гроші на новий кущ троянди.
До слова, у місті стартував конкурс «Найкращий двірник Львова». Переможці конкурсу отримають грошову винагороду та цінні подарунки. Відсьогодні й до 22 березня можна проголосувати за найкращу кандидатуру. Голосування триває за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1t4GRn5WrZGtGT35yxLd7YLMasp09jiIQX0aSe2d9k4M/viewform?edit_requested=true
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я просто люблю свою роботу»: інтерв’ю з двірничкою Житловик-С
