Покласти часника під язик, аби побачити відьму, вмитися водою після великоднього сніданку для гарного зору, пекти паску, не присідаючи ні на хвилину – такі й ще багато інших традицій притаманні українській культурі на час Великодніх свят. Етнолог Юрій Пуківський розповів, як у нас переплетені дохристиянські і християнські ритуали.
Освячення галузок на Вербну неділю
Освячення верби у неділю – одна з основних традицій українців. З християнської точки зору, вербу використовують замість пальмових гілок, якими вітали Ісуса Христа при вході в Єрусалим. А от обрядове тлумачення цього обряду пов`язане з тим, що освячені гілки мають неабияку силу. Їх використовували для лікування, у якості оберегів, у Карпатах, наприклад, прийнято класти вербну гілку у труну небіжчику тощо.
Випікання паски і їх оздоблення
В українців заведено пекти паску у четвер, адже, згідно з повір`ям, робити це у п`ятницю – гріх. Кажуть, що якщо стати до випікання у п`ятницю, то паска не вдасться, а це матиме негативні наслідки: протягом року у родині будуть негаразди, ймовірно, помруть родичі. Аби паска вийшла вдалою, потрібно було дотримуватися кількох установ:
- не сідати у хаті, коли вона готується
- жінка лишалася у хаті сама
- промовляти різні словесні формули, на кшталт: «Іди, Сатано, з хати, бо буду паску саджати»
- перехрестити паску
Найкращою вважалася та паска, яка виходила великою, не мала тріщин тощо.
При цьому, оздоблення пасок зверху білком і присипкою, які ми вважаємо традиційними, побутувало не всюди. Більшою мірою це було притаманно Слобожанщині, Середньому Подніпров`ю, Волині. А у Карпатах, Покутті, Галичині більш поширеними були паски з оздобленням тістом зверху – спеціальними хрестоподібними закрутками, шишками, зірками та ін.
Також паска не обов`язково мала бути циліндричної форми. Її випікали й у формі хліба, і трикутну.
Традиційний великодній кошик
Обов`язковими атрибутами великоднього набору, який несли освячувати до церкви, були крашанки, писанки і паска. Утім на деяких територіях України додавали також м`ясні і молочні продукти. При цьому, кожен регіон має свої особливості того, що варто було нести до церкви і як це викласти. Наприклад, на Галичині використовували зелень для прикрашання кошиків, а самі набори ставили на рушники. А от на Волині рушники прийнято тримати у руках. До речі, освяченими рушниками потім лікували різні хвороби.
Загалом до великоднього кошика могли класти й ключі, й колодки, і навіть гроші. Дехто освячував ножа, аби потім ним різати паску і оберігатися від мерців, які турбують живих родичів.
Церковна служба
Існує повір`я, що на великоднє служіння у церкві можна побачити відьму. Дехто вважав, що це може тільки священик, а дехто – що й інші люди, утім для цього потрібно було покласти часника під язик і стати в певному місці у церкві. Вважалося, що відьмами є ті, у кого на голові є відро з молоком, адже саме відьми нібито крали його у корів.
Також існує легенда про те, що диявол сидить на ланцюгу протягом року і потрохи його згризає. Але коли священик вперше промовляє «Христос Воскрес», ланцюг відновлюється.
Великодній сніданок
На сам Великдень прийнято було збиратися родиною за столом. Інколи у церкві освячували спеціальне великоднє печиво – трійцю. Якщо це робили, то його і вживали першим за великоднім столом – ділили на три частини і щодня куштували по одній.
У ці дні не прийнято було вечеряти після заходу сонця. Їжу, що лишилася підся сніданку й обіду, лишали на столі.
Після великоднього сніданку треба було піти подивитися на жито, аби бути здорови, або до річки й вмитися, щоби мати добрий зір.
Крім того, наприклад, у Карпатах був поширений звичай опускати шкаралупу від освячених яєць на воду. Згідно з віруваннями, вона мала доплисти рахманів, які живуть у потойбічному світі. За три з половиною тижні, поки вона пливтиме, у них настане Великдень і шкаралупа до того часу стане яйцем.
