Волонтери з Великобританії передали чотири автомобілі, які підготують для роботи на фронті. З початку повномасштабної війни волонтери спільно з організацією Driving Ukraine передали 157 автівок на фронт. Журналістка Сихів Медіа поспілкувалася з волонтерами та дізналася, що стоїть за такою підтримкою та мотивує їх приїжджати в країну, яка воює.
“Driving Ukraine” — англійська волонтерська організація, яка займається збором коштів, придбанням та доставкою транспортних засобів і медичних матеріалів в Україну. Волонтери вже зібрали понад 900 тисяч фунтів стерлінгів, доставили понад 150 автомобілів та організували 35 конвоїв з Великої Британії до України.
“Дуже важливо зазначити, що ця історія не просто про волонтерство, а про те, що воно може бути трішки інакше, ніж ми звикли собі думати, воно може бути про культурну дипломатію, воно може бути про дружбу між двома націями. Окрім того, що ми привозимо машини, як кешбек нашим волонтерам, ми намагаємося показати Україну, розповісти про неї для того, щоб після війни або навіть під час війни ми могли співпрацювати і допомагати один одному.”
Максим Сослюк, координатор Driving Ukraine.
Проміжним пунктом між Великою Британією та фронтом є сихівська ветеранська майстерня “СТО не 200”, яка знаходиться на вул. Дністерська, 16Б, де безкоштовно ремонтують машини для ЗСУ та камуфляжують їх.
З нами поділилися своїми історіями волонтерства іноземці, які допомагають сьогодні Україні протистояти у війні з Росією.
“Яка моя мотивація привозити автомобілі в Україну? Думаю, я дивився на війну, доки вона не знищила мене в Інтернеті, у Твіттері, і, знаєте, мені було дуже боляче бачити, що відбувається. Думаю, у мене є природна культурна симпатія до України, як у звіра. Я співчуваю країні, що живе поруч із великою державою, яка не поважає її культуру та незалежність.”
розповів Фінлі, археолог та благодійник зі Шотландії.
Також він додав, що для нього важливо, щоб демократичне право на самовизначення було в кожної країни.
“Я хотів би одного дня побачити вільну та незалежну від Росії Україну в європейській спільноті, яка співпрацює з незалежною Шотландією, а також зі Сполученим Королівством.”
Про мотивацію приїжджати сюди розповів англієць Робін, який вже вдруге відвідав Україну спільно з організацією Driving Ukraine.
“Після першого візиту в Україну я відчув, що це змінило мене як особистість. Я був дуже радий, як сказав Фінлі, відчувати, що роблю щось значуще. Перший раз, коли я приїхав в Україну, це було під час православного Великодня. Тоді була прекрасна погода і дуже гарний час у Львові. Був великий фестиваль, і я відчув, що це було настільки легко і безпечно, що я захотів зробити це ще раз. І цього разу, можливо, відчути трохи більше труднощів і викликів.”
поділився благодійник Робін, що працює в Microsoft у Лондоні.
Джейкоб, менеджер з логістики, розповів нам про підтримку України та про свою співпрацю з “СТО не 200” і “Driving Ukraine”:
“Я відчуваю дуже тісний зв’язок із цією країною. З початку війни я займався волонтерством у Великій Британії разом з невеликою спільнотою людей, яка з часом ставала дедалі більшою, щоб підтримувати Україну. Зараз ми доставляємо пікапи для ЗСУ, надаємо гуманітарну допомогу багатьом людям по всій Україні та прагнемо продовжувати цю підтримку десятиліттями у різний спосіб.Зараз я дуже тісно співпрацюю з автосервісом тут, у Львові, щоб підготувати автомобілі для фронту, але в майбутньому ми хочемо зберегти постійний зв’язок між Британією та Україною.”
Джейкоб поділився з нами історією любові до України, зокрема Львова:
“Я вивчав історію, зокрема російську історію, тому багато знав про це, але ніколи не мав можливості подорожувати Україною. Тому мати змогу віддячити цьому краю, цій країні, цьому регіону, який я так люблю, для мене дуже важливо. Я запам’ятаю це на все життя. Львів для мене — як другий дім.”
Крім автомобілів, благодійники цього разу привезли до Львова перекладені українські книги, які тепер зберігатимуться в університеті імені Івана Франка.
“У Лондоні жила поетеса Віра Річ, вона народилась як Фейт, але потім взяла слов’янське ім’я Віра. Вона поетеса і перекладала поезію, вірші з української і білоруської мов на англійську. Пропагувала, в добрих сенсах цього слова, українську та білоруську літературу: Шевченка безумовно, Колос, Купала тощо. Дякуючи їй люди і знають про Україну та Білорусь. Вона часто приїжджала в Україну і співпрацювала з львівським університетом Івана Франка.”
ділиться волонтер Василь Євдокимов, білорус, що вже 30 років живе у Лондоні .
Анна Баранчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Зараз головне — доставляти автомобілі та рятувати життя”: благодійники з Великобританії передали автомобілі для захисників
