“Все написане в соцмережах має здатність зникати безслідно, а книга, навіть через багато-багато років, може змінити чиєсь життя. ”
Юрій Руф – випускник 93 школи, нині батько двох доньок, не уявляє свого життя без спорту, книжок, подорожей та рок-музики. Чому автор поезії порівнює себе із сапером? Читайте інтерв’ю з поетом.
Сихівчанин Юрій Руф має збірки віршів, проте поетом себе не вважає, каже, що просто створює “римовану пропаганду”. Чому він обрав патріотичну тематику віршів, як почав свій творчий шлях та як підтримує воїнів, – читайте у матеріалі.
Це може здатись досить дивним, проте громадський діяч, який пише на патріотичну тематику та підтримує ветеранів, перший свій вірш написав російською.
“Коли я починав писати вірші, я перебував у дещо іншому інформаційному полі, ніж є зараз. Це було наслідком тих стереотипів, які створювались навіть тут, у Львові, в середовищі мови. На фоні журливої української літератури, де все було дуже нецікаво, був “русский” рок, де пропонували альтернативну поезію, протиставлення цій зажурі, яка була в шкільній програмі і, на жаль, ми, тодішні підлітки, на це велися. Фактично мій літературний старт відбувся саме завдяки любові до “русского” року, який я зараз не слухаю, як й іншу російськомовну музику. На ту мить я був у полоні стереотипів, що українською можна римувати тільки “калину”, “хатину”, “дівчину” і все”.
Що чи можливо хто вас надихнув написати перший вірш?
Перший вірш, який був знаковим для мене, з’явився, коли я працював в університеті. Ситуація була така, що моя знайома запитала у мене:
-Юра, ти непогано пишеш, але чому ти пишеш російською?”
-Римувати українською нормально не можу.
– Чому?
А я не знав чому… в мене просто вселився такий стереотип в голові. В той момент в мене відбулась така переоцінка… Ми з моїм науковим керівником тоді робили ремонт в його лабораторії, виносили мотлох і реорганізовували лабораторію під експериментальну. Там лежали старі дисертації, якісь альбоми, все старе, архаїчне. Десь серед всього цього мотлоху лежали 2 книжки, одна була Ніцше, а друга була Павла Мірчука “Українська повстанська армія. Документи і матеріали 1942-1952 рр.” І мій науковий керівник дав мені почитати другу книгу. Ця книжка повністю змінила моє життя і переформатувала. Тому що весь мій світогляд змінився, коли я зрозумів, що в нас була своя альтернативна історія, тобто, що в нас була своя визвольна боротьба. На фоні того, що я прочитав цю книжку і дуже зацікавився історією УПА, на фоні того, що моя подруга запитала мене: “А ти зможеш написати вірш українською?” і воно якось все склалось. Перший вірш знаковий який я написав був “Камінний хрест”, який увійшов в збірку “Багряна лірика”.
Про що був цей вірш?
Цей вірш про ще одну маркерну подію в моєму житті. Колись будучи дитиною, я сам з Бережан Тернопільської області, я спостерігав як вздовж річки рухається колона людей і там дуже багато синьо-жовтих прапорів. Я питаюсь в своєї бабусі:
– Хто це такі?
– Це націоналісти.
– А що вони хочуть
– Вони йдуть на мітинг.
– А що за мітинг?
Це були 1990-ті роки. В полі недалеко за тою хатою, де ми жили, знайшли могилу боївки УПА, яка була знищена під час облави НКВД. Цей курган досі стоїть в полі. От це я побачив цих людей з прапорами, думаю: “Що це за націоналісти, куди вони йдуть? “. Через багато років, коли я прийшов в то поле і побачив ту насипану могилу, я прочитав і згадав, що ці люди йшли до цієї могили. І через багато-багато років я згадав про цю подію і написав вірш “Камінний хрест”. Я вважаю, що це був знаковий вірш, який визначив вектор моєї творчості. В тому ж 2010 видаю перше видання своєї збірки і воно так називалась “Багряна лірика”, вона була повністю присвячена УПА. Трішки там було лірики, трішки інших різних моментів. Я повністю відмовився від продукування російськомовного контенту і перейшов на україноцентризм, тобто не проукраїнськість. Хтось вважає, що українці можуть бути проукраїнськими. Ні, не можуть. Ось іноземець, якийсь поляк, який лояльно ставиться до України, от він проукраїнська людина. А українець, який лояльно ставиться до України, це як? Як ти можеш інакше ставитись?
Ще одна знакова подія сталась в 2010 році. Я познайомився з зв’язковою Романа Шухевича, Ольгою Ільків. “Будьте достойні, творіть інтелектуально-інформаційну боротьбу”, – це вона сказала, це її цитата. Я цю фразу взяв в преамбулу своєї книжки. Про таке поняття як “інформаційний фронт” тоді ніхто не говорив, ніхто не говорив про важливість інформації. “Нам потрібна нова УПА, УПА інформаційна” – це повністю переформатувало моє розуміння, роль та місце поезії.
Коли і за яких обставин ви вирішили що хочете видати першу збірку віршів?
Поетом я себе не вважав і не вважаю до цієї миті. Я вважаю, що мої вірші – це римована пропаганда. Тобто я намагався створити альтернативний контент до російськомовного, який буде не менш якісним і не менш затребуваним в молодіжних середовищах. І в молодіжно-патріотичному середовищі це зайшло, вилилось в проект “Голос крові” (2013 рік). В 2013 році я познайомився з багатьма людьми з патріотичного середовища. Якось виникла ідея в спільній синергії видати збірку, так пафосно звучить, “Всеукраїнська збірка націоналістичної поезії”. Що найцікавіше, що автори з Чернівців, з Києва, з Криму і Луганська, з Кривого рогу і зі Львова. 50 останніх примірників цієї збірки згоріли в профспілках під час Революції “Гідності”. Тому це досить така історична книжка.
Після того як почалась революція, як почалась війна, сам проєкт “Голос крові” – він для мене вичерпався, так збіглись обставини. І я запустив проєкт “Дух нації” і в межах цього проєкту видав в 2014 році книжку, яка називається “Час революції”. Вона майже уся присвячена подіям революції, подіям майдану і початку війни з Росією. Паралельно, в тих всіх процесах, ми ще видали книжку “Голос барикад і бліндажів”, це була збірка різних авторів. Ця книжка – вона така маленька, кишенькова, вона розглядалась як pocketbook для військових, щоб носити в кишені. Ця поезія теж патріотична. Потім пішли збірки “Відлуння свинцевих громовиць”, це вже в межах проєкт “Дух нації”, потім моя авторська збірка “На зламі епох”, далі “Вектор протидії”, “Вектор протидії на зламі епох” і цього року вийшла книжка “Ваніль чи сталь”. Вона має трішки інший формат, це вже більш світоглядова література. А між тим ще була дитяча книжка, яка називається “Казковик”. Це найуспішніший комерційний проєкт зі всіх.
Чи мотивували вас події майдану та війни писати?
Майдан повністю в книзі “Час революції”. Оформлення теж відповідне, “мусорський” щит пробитий. По-суті ,ця книга – це хронологія майдану.
Юро, чи бувало таке, що під час того, як ви писали вірші, у вас з’являлось багато сумних емоцій? Тобто чи ви могли плакати, чи кричати, чи розкидувати аркуші?
Я не з тих людей, які плачуть, проте було два рази. Один раз, коли загинув Андрій Козюбчик (Орест). В нього, до речі, була підписана моя книга. Його мама, коли ми приїхали в Кривий ріг, показувала цю підписану книжку, в його рюкзаку з фронту. Ще до війни він був один з перших, хто підтримував нашу ініціативу з просвітницькою такою роботою. А другий раз я плакав, коли загинув Мирослав Мисла. І Мирославу Мислі і Андрію Козюбчику є вірші присвячені в збірках. Причому пісню, присвячену Андрію Козюбчику, зіграв гурт “Залізний хрест” пісня називається “Доброволець”. Пісня присвячена Мирославу Мислі зіграв гурт “Гайдамаки”. Це був перший текст, на який я офіційно уклав угоду з музичним гуртом.
Фото: Книга пам’яті 
Фото: Книга пам’яті
Що ви відчуваєте, коли пишете вірші на патріотичну тематику?
Я вважаю, що літературна діяльність це перегорнута сторінка моєї біографії. В один момент мені перестало писатись. Механічно я можу зримувати будь-що, але з 2020 року я вже не пишу. Гордість? В мене було таке відчуття, що це не я пишу. Ці речі якось писалось паралельно реальності. Тобто таке враження було, що хтось це надиктовує. Зараз такого відчуття немає, тому я перестав писати. Можливо це було на піку емоцій, коли ти відчував, що ти причетний до чогось великого, коли розумів, що ми зараз є учасниками і сучасниками величезних процесів трансформації нації, країни. А потім ці процеси відбулись і вони зараз перейшли в таку фазу впорядкування. Навіть війна перейшла в іншу фазу, порівняно з 2014 роком, вона якось заморозилась в емоції. Таке враження, що суспільство чогось вичікує, або нам дали можливість перепочити перед ще складнішими подіями.
Ваші вірші можуть навчити молодь бути більш патріотичними?
Якщо розглядати вірші як вірші, то не знаю. Але якщо розглядати ті сенси, які закладені в тексти, для того вони і писались. Я намагався в коротких римованих фразах, передати великі світоглядові сенси. Що це значить? Умовно Тарас Шевченко написав багато віршів. І навіть поціновувачі його творчості, якщо й читали ці вірші, то не зможуть їх всі зацитувати. Але разом з тим “І вражою злою кров’ю волю окропіте”, “І повіє огонь новий з Холодного Яру” – це фрази, що стали ключовими в багатьох етапах визвольної боротьби, зокрема сучасної війни. Тому що одна фраза “І повіє огонь новий з Холодного Яру” і на фронті зараз звучить, і 93-тя бригада імені “Холодного Яру” і ОУНівці вони на це орієнтувались. Якщо хтось серед всього масиву моїх віршів зможе знайти хоча б одну фразу, яка для нього стане ключовою в його житті, так як для мене стала ключовою одна єдина фраза Ольги Ільків: “Будьте достойні, творіть інтелектуально-інформаційну боротьбу. Нам потрібна нова УПА, УПА інформаційна”, я буду вважати, що це все було недаремно.
Чи залишилось ще місце у вашому житті для творчості у майбутньому?
Насправді в мене немає творчих планів на майбутнє, тому що моя творчість перемістилась в інший план. Я зараз розриваю бренд концептуального одягу “ҐWear” і намагаюсь реалізувати там речі, які може в такому форматі будуть актуальніші, ніж якийсь римований текст. Проте в мене є мрія, я хочу зібрати себе докупи і написати прозову книгу. Чесно кажучи, я не знаю, на скільки зараз є актуальним написання книжки, тому що толку буде більше з допису в Фейсбук чи Твіттері. Але мій досвід говорить про те, що все написано в соц. мережах має здатність зникати безслідно, а книга, навіть через багато-багато років може змінити чиєсь життя.
Взагалі, книги, якщо пофілософствувати на вільну тему, можна порівняти з військовими діями. От є снайпер, він бачить ворога і стріляє, він або вразив ціль, або не вразив, він це бачить одразу. А є сапер, який закладає міни і йде. І він не знає, хто на цій міні підірветься, коли підірветься, чи вибухне ця міна через хвилину чи через 100 років, на ній підірветься випадкова людина чи ні. Так само з книгою. Ти закладаєш міни і заклавши цю міну ти не знаєш чи вона спрацює чи ні. Можна видати тираж 1000 примірників і жодна з них не попаде в ціль, а можна видати тираж 100 примірників і знайдеться та людина, яка знайде там якийсь сенс для себе.
Голуб Марія
