Останнім часом у Львові все частіше говорять про те, як би було чудово підняти на поверхню нині підземну Полтву, а місцеві дигери навіть проводять екскурсії для мешканців і гостей міста. А як щодо сихівської Зубри? Чи цікаво було б перетворити цю водойму, піднявши її на поверхню? Але спочатку подивімось, як виглядає вона під землею. Отже, ми спускаємось із дигерами Ванею та Костею і вивчаємо закриті для людей об’єкти.
Отож, Зубра бере свій початок із джерела, що неподалік Церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові. Частина ріки захована в колектор, а потрапити туди можна за допомогою каналізаційного люка. Хлопці розповідають, що й самі достеменно не знають усіх люків, які ведуть до Зубри, тому ми заходимо через перевірений – неподалік вулиці Чукаріна.
На вулиці доволі вогко і холодно, зранку дощило. Високий хлопчина – Ваня, витягує з рюкзака спорядження. Це високі гумові чоботи і яскрава жилетка – вона не виконує жодної стратегічної функції і слугує лише, аби не забруднитися і бути помітним, якщо спуск здійснює більше однієї особи. Також заздалегідь мене попросили принести будівельні рукавиці і ліхтарик.
Я ледве рухаюсь у своєму новому гумовому взутті, яке більше, здається, на 4 розміри і знімаю куртку. Попри те, що на вулиці “мінусова” температура повітря, мене попереджають про те, що верхній одяг краще зняти, бо “всередині” доволі спекотно. За мить, дигери підіймають кришку люка і ми заходимо під землю. І я вже чую, як знизу лунає шум води.
Я обережно спускаюся іржавою драбиною і роблю перший крок у воду. Всередині тепло, трохи вогко і відчувається запах гнилі та трохи іржі. Переді мною – великий круглий колектор, а під ногами течія. Ми рушаємо.
Хлопці розповідають, що Зубра зараз набагато чистіша, аніж була кілька місяців тому. Зокрема, я помічаю, що сміття тут зовсім немає, стіни голі і не розмальовані, як то часто буває, графіті і різними написами. Видно, що тут не буває людей із усіма «випливаючими» наслідками…
В мене виникає зустрічне питання – чи може будь-хто охочий погуляти рікою?
І чи законно ми з дигерами досліджуємо підземну Зубру. Із цим запитанням я звернулася до директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Олександра Одинця.
“Зубра це дощова каналізація. Львіводоканал у нас із дощовою каналізацією не оперує, за це відповідають районні адміністрації. Але це суті не міняє, яка різниця, хто є власник мережі, якщо це мережа, яка виконує функцію відведення води, туди стороннім особам не можна потрапляти. Потрапити туди може регламентно лише персонал.” – коментує чоловік.
Друг Вані – Костя стверджує, що важливо також і слідкувати за рівнем води у колекторі. Тобто раптовий дощ може спровокувати колекторну хвилю, а це небезпечно для життя людини, бо вона може просто не встигнути вибратись.
Бовтаючи ногами воду, йдемо ще кілька метрів. Справа від себе помічаємо тонкий водоспад. Мої компаньйони пояснюють, що це – автомийка зливає свої відходи і навіть вода, яка тут стікає, пахне милом. Зубра має забруднення – побутова каналізація, сміття, автомийки та паливно-мастильні матеріали з сихівських доріг. Нещодавно ж взагалі виявилось, що комунальники виявили 19 сихівських будинків, які зливали свої каналізаційні відходи до Зубри, які точково засмічували річку. Проблему вже вирішили, але час від часу впродовж нашої мандрівки в повітрі все одно з’являється їдкий запах каналізації.
Завершуємо нашу подорож на вулиці Манастирського. Посеред вулиці вилазимо із хлопцями з люка, чим викликаємо подив у кількох людей навколо.
Отож, прогулянка видалась доволі цікавою, хоча чесно кажучи, після 20 хвилин нашої мандрівки, я зрозуміла, що багато тут не побачиш. Довкола лише колектор, павуки і бруд. Звісно, ми не обійшли всі 40 км Зубри, подолали приблизно лиш кілометр, але мені вистачило і цього. Ріка стрімка і неглибока, близько 0,5—1 м. Гадаю, було б непогано, якби сихівчани мали б можливість збиратися біля Зубри, яка протікає на поверхні, у спекотний літній день чи теплий осінній вечір. Наразі це лише мрії багатьох сихівчан, Але хто зна, кажуть, мрії мають властивість ставати реальністю.
Ірина Запотічна
