Щодня ми проходимо безліч маршрутів, з дому на роботу, з роботи в магазин і знову додому. Та чи задумувались ви хоч раз в честь кого названі вулиці, та чому той чи інший діяч заслужив таке почесне право? Ми підготували для вас 10 цікавих фактів про людей, на честь яких названо вулиці Сихівського району.
- Василь Стус – поет-шістдесятник, літературознавець та правозахисник. Був вчителем української мови та літератури в Донецькому місті Горлівка. Одного разу, прийшовши пообідати в їдальню на території шахти, він зіткнувся з утиском української мови. Після замовлення обіду українською, його колега почув наступну фразу: “– Ти што, падло, по-нашому говоріть нє умєєш? Ти почєму говоріш “на перше”? Ти што, нє можеш по-чєловєчєскі сказать: “Дайтє нам на пєрвоє?” А ти говоріш “на пєрше, на другє”. Поет не зміг промовчати й зробив зауваження, після чого розпочалась бійка. Так, ще 60 років тому, Стус порушував “мовне” питання, яке й сьогодні на часі.
- Олександр Довженко – кінорежисер, кінодраматург та художник. Його фільм “Земля”, який вийшов у 1930 році став справжнім шедевром у світі кіно, незважаючи на те, що радянська влада заборонила його через 9 днів після прем’єри. Сюжет розкривав період колективізації в УРСР та показував зв’язок людини з рідно землею. А ще фільм оцінили такі визначні особистості 20 століття, як Герберт Веллс (англійський письменник-фантаст) та Альберт Ейнштейн (фізик-теоретик). Режисер тоді й не підозрював, що майже через століття, у 2015 року ЮНЕСКО назве «Землю» однією з п’яти головних стрічок у світовій історії.
- Іван Кавалерідзе – скульптор, сценарист, кінорежисер, драматург та художник кіно. “Український Мікеланджело”, як називали Івана, жив мистецтвом. Народився в селянській сім’ї нащадків грузинського князівського роду, чиї предки після завоювання Росією Кавказу були привезені в Україну. Саме Кавалерідзе виготовив пам’ятник Григорію Сковороді, який стоїть на Контрактовій площі в Києві. За 5 років він переробляв його аж 6 разів. Генеральний директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе Олександр Юнін згадує: «За часів Григорія Сковороди простий люд ходив босоніж. Тому Кавалерідзе зробив фігуру філософа без взуття. Цей проект вважався остаточним, проте секретар Центрального комітету Компартії України з ідеології Валентин Маланчук зажадав взути Сковороду: не годиться, мовляв, щоб народний філософ був босим. Через це майстри, які робили бронзову фігуру в натуральну величину, допустили помилку: тулуб вийшов коротким. Довелося відкласти відкриття пам’ятника і зайнятися його доопрацюванням: тулуб подовжили в талії».
- Віктор Чукарін – гімнаст, заслужений майстер спорту СРСР, заслужений тренер УРСР та чемпіон Олімпійських ігор. Саме його у 1952 році німецький журнал “Der beste Turner der Welt”першим визнав найкращим гімнастом світу. Проте, окрім неймовірних досягнень, Віктор пережив і полон, і допити, і концентраційні табори. Після початку німецько-радянської війни пішов на фронт добровольцем, внаслідок чого потрапив у полон біля Полтави, пройшов через 17 концентраційних таборів, у тому числі Бухенвальд. Наприкінці війни полонених разом із Віктором зігнали на заміновану баржу і відправили в море. Завдяки тому, що їх помітили та вчасно врятували англійці , вдалось вижити до того як плавуча в’язниця вибухнула.
- Антін Монастирський – художник, іконописець та графік. Саме виховання в атмосфері духовності та любові до рідного краю вплинуло на створення полотен, на яких відображалась народно-пісенна творчість. У його картинах можна простежити, що основним джерелом натхнення ставали пісні та поезія. Також у творчій спадщині художника є низка картин, назвами яких стали рядки народних пісень. Наприклад: «Ой під гаєм, гаєм», «Засвіт встали козаченьки»,«Ой там, під горою», «На могилі» та інші.
- Борис Антоненко-Давидович – письменник, перекладач та член літературної організації Ланка-МАРС. Письменник дуже любив подорожувати та став учасником “велосипедного турне”. У листі від 12 травня 1976 р. пише: «З Києва до Полтави – через Батурин, Глухів, Гадяч, Охтирку й Диканьку я зробив подорож на велосипеді 1933 р. із покійним Підмогильним, Тенетою та Іваном Лозов’ягою. Це була надзвичайно цікава, насичена багатьма враженнями мандрівка, що у всіх подробицях залишилася у пам’яті на все життя…» . Він не раз влаштовував подібні екскурсії Україною.
- Павло Полуботок – військовий і політичний діяча, наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України. Існує легенда про “Золото Полуботка”, згідно з якою гетьман у 1723 роцізалишив велику кількість золота на зберігання під відсотки в одному з англійських банків. Про цю історію згадали у часи розпаду Радянського союзу та під час візиту до Києва в червні 1990 року прем’єр-міністерки Великої Британії Маргарет Тетчер. Тоді поет Володимир Цибулько оголосив, що якщо золото буде повернуто, то кожному громадянинові незалежної України припаде по 38 кг.
- Кирило Трильовський – адвокат, політичний та культурний діяч, журналіст, видавець, основоположник і один із засновників Української радикальної партії та Селянсько-радикальної партії Східної Галичини, депутат віденського парламенту, посол Галицького сейму. Кирило був людиною дії, займався різноманітною діяльністю та брав участь у багатьох заходах. Проте справа завдяки якій він став відомим – це організація січового руху Галичини й Буковини. 5 травня 1900 року у селі Завалля (зараз Івано-Франківська область) він заснував перше українське пожежно-руханкове (спортивне) товариство під назвою “Січ”. Саме через те, що офіційно “Січі” вважалися протипожежними організаціями місцевих мешканців, вони й моглилегально діяти в Австро-Угорській імперії. Насправді ж вони займалися спортивною підготовкою молоді, поширенням українських патріотичних ідей, освітою селянства, співпрацювали з українськими організаціями та вели пропаганду здорового способу життя.
- Гнат Хоткевич – композитор, бандурист, інженер, педагог, письменник, сценарист та драматург. Незважаючи на те, що Хоткевич був творчою особистістю, освіту мав технічну. Він закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту. Саме Гнат Хоткевич у 1901 році розробив власний проєкт дизельного поїзда на 30 років раніше від американського аналогу.
- Василь Пимоненко – художник-живописець. Пимоненко, хоч і народився і проживав у місті, завжди відчував особливу любов до неповторної краси села. Її він і відоображав у своїйтворчості. Василь був не лише художником, але й спостерігачем, який змальовував лише те, що бачив на власні очі. Ще з дитинства він завжди носив з собою альбом з олівцями, фіксуючи кожну деталь. Його творча спадщина вражає – понад тисяча картин, що зберігаються у визначних музеях України та за кордоном, зоображаючи життя українського народу кінця XIX – початку XX століття.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Шлях відновлення”: проєкт для членів родин загиблих Захисників та Захисниць України
