Фото: BBC
Сьогодні, 27 липня, Україна вшановує пам’ять загиблих у Скнилівській авіакатастрофі, яка відбулась 19 років тому. Жахливе трапилася під час святкування 60-ї річниці 14 авіаційного корпусу Військово-Повітряних сил України. Того дня загинуло 77 відвідувачів аеродрому. Команда Сихів.Медіа поспілкувалась з львів’янами про той страшний день.
Щоб подивитися на вищий пілотаж ескадрильї «Українські соколи», на Скнилівському аеродромі під Львовом, зібралося близько 10 000 людей. Для польоту підготували літак МіГ-29УБ, який через погодні умови не зміг вилетіти до аеродрому. Повітряне судно одразу замінили на інше. О 12:52 літак раптово почав падати в натовп глядачів, а потім вибухнув і загорівся. Близько 300 людей отримали поранення, а 77 людей загинуло. Серед них – 28 дітей. Пілоти, які керували машиною були Володимир Топлнар і Юрій Єгоров. Вони встигли катапультуватися і отримали незначні пошкодження.
Відтоді 27 липня закарбовано в історію України, як день Скнилівської трагедії. Наталія Кирик, яка того дня була на аеродромі, поділилась з нами спогадами трагедії:
“Тато мій високого зросту, а мені було 5 чи 6 років. Так як я живу в районі летовища, і з дитинства звикла чути просто шалений гул винищувачів (останні роки, до речі, вже не чутно їх). Я стою біля тата, чую наростаючий гул. Бачу — літак летить, і так низько, і близько до нас, що я перелякалась аж. Я втискуюсь татові між ноги, так щоб затулити вуха, починаю кричати – “Тато, тато, він же падає!!!”.
А тато сміється з мене, і каже, щось типу: “Та ти мале дурненьке, не розумієшся, то він не падає, то так має бути, він трюки показує”. Далі удар, вибух, в повітрі хмара пилу, нічого не видно, тато хапає мене на руки і десь біжить. Я не дуже розуміла, що коїться, тому не плакала, не кричала, просто сиділа тихо.
Ще такий спогад: тато несе мене, я дивлюсь на свої руки, на якісь частини тіла, не прикриті одягом — а вони всі в бруді, пилі, якихось частинках металу і ніби в олії. Тато каже, що ми бігли звідти, а нам назустріч навпаки, бігли інші люди, дивитись, що сталось. Ми відійшли десь в сторону, тато посадив мене на плечі, каже: “ану подивись, що там робиться”. Я заглядаю, а там вогонь, пожежа, люди кричать.”
В команді Сихів.Медіа також є людина для якої Скнилівська трагедія є особистим яскравим спогадом. Ігор Шолтис поділився думками про день трагедії та про те, що слідувало після неї.
“Я пам’ятаю, що тоді я був дуже малим і ми з батьками традиційно щороку їздили на Скнилів, аби побачити всі перфоменси, які там відбувалися. Але тоді, в 2002-му, ми поїхали в цей час на море і звістку про трагедію отримали за багато кілометрів від дому. Ми були шоковані, я був надто малим, аби зрозуміти що трапилось, розуміння прийшло лише з часом.
Батьки були дуже стривожені, почались дзвінки друзям та знайомим, які завжди ходили з нами на аеродром. А коли ми повернулись з поїздки та спілкувались зі звичним оточенням, то розмови завжди були про те, що трапилось, завжди був траурний настрій,” — розповів Ігор Шолтис, ветеран російсько-української війни, депутат ЛМР.
Додамо, щорічно сім’ї загиблих в авіакатастрофі отримують матеріальну допомогу від міста. Цьогоріч по 2 тис. грн отримали 56 людей. Також цього року мерія запровадила пільги 50% на усі житлово-комунальні послуги на кожну особу та доплати до пенсії непрацездатним членам сімей у розмірі двох прожиткових мінімумів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи запрацювали камери фіксації порушень на дорогах в Сихівському районі?
