Фото: Дем’ян Сторонянський

Сихівське дитинство від зародження до сьогодні

20 Січня 2021 в 14:44

Кожному з нас дитячі роки асоціюються з вуличними іграми на майданчиках, особливими шкільними перервами, забороненою їжею, колекціонуванням цукеркових обгорток, наліпок чи марок. Проте, є й речі, що відрізняють дитинство 90-их і, наприклад, 2010-их. Сьогодні пропонуємо вам пригадати час, коли ви були малечею. Яке воно, сихівське дитинство у різних декадах?

70-80-і

Як відомо, зародження Сихівського району почалося 1972 року, коли Третя майстерня міста на чолі з головним архітектором проєкту забудови Сихова Євгенією Мінковою приїхали заміряти територію. А перший будинок з’явився тут уже 1981 року на вул. Ізоляторній, 2 і 10 (теперішня Сихівська). Новий еталонний район почали населяти робітниками заводів. Саме ці робітники й стали першими сихівчанами разом з будівельниками, військовослужбовцями й молодими сім’ями, дитинство чиїх дітей припало уже на 80-і.

То був час, коли до звичних дитячих забав було ще дуже далеко – наголос робили на зведення будинків, а вже потім дитячих майданчиків, які були дуже примітивними. Маленька гойдалка, пісочниця, «ракета» та дерев’яні фігури тварин, тоді вони були дуже популярними, а до сьогодні, на жаль, вже не збереглися. Лиш на вул. Сихівській, 2 і досі можна побачити стовп із дерева, що 40 років тому забезпечував дітям ігри надворі. А от повсюдне будівництво спонукало виникненню ще однієї дитячої забави – лазанню по бетону, цеглі тощо. Цим займалися вже трохи старші, і не одне десятиліття – популярність на «стройки» поширилась і на всі 90-і.

Час проводили здебільшого надворі, хоча й ходити в гості одне до одного було дуже поширеною практикою – заходити можна було будь-коли й без попередження. Телефонів ще не було, а домовлятися про прогулянки якось треба було. Тому під вікнами будинків стояли діти й гукали щось на зразок «Галю, виходь!» або «А Тарас вийде»?». Різноманітні ігри з м’ячем, резинки, класики й розвідки по малолюдному Сихову – ось що цікавило дітлахів 80-их.

 

 

Дитячі садки й школи вже існували. Туди ходили неохоче, але також придумували, як провести час краще. На перервах грали усім відомі лови чи хованки, кидалися речима, будували піраміди з парт і крісел та по-дитячому лупцювались. Виник обмін наліпками: купували альбоми, приносили їх до школи і там влаштовували переговори, де вирішували, як краще виміняти наклейку, яка подобається. Також майстрували саморобні анкети: робили питальник у зошитах та давали додому однокласникам, щоб ті відповідали. Ох же ж цікаво було останньому, який міг прочитати все про всіх! До речі, ходили лише в шкільній формі – вона була темно-коричневою і до неї додавався фартушок у дівчат. У будні – чорний, а також святковий білий «з фальбанками», який одягали на початок і кінець року на «шкільну лінійку» разом з великими кулькоподібними бантами на голову для дівчат.

Магазинів було небагато – зазвичай одногалузеві, як-от «Овочевий» чи «Тканини», де можна було купити речі першої необхідності. Оскільки більшість мешканців були вихідцями зі сіл, часто діти ходили у в’язаному одязі та не купували його в місті. Вже згодом виник базар на сучасній території стадіону «Україна», куди привозили речі з Польщі.

 

 

90-і

Ця декада стала для Сихівського району свого роду переломною, адже була початком існування багатьох локацій, занять та «винаходів».

Майданчики залишилися ті самі, проте зрідка міг приїздити луна-парк, що ставало захоплюючим кількаденним видовищем для всіх малюків. Також поширеною сихівською розвагою у 90-ті для дітей стало полювання на тритонів, які водилися прямо на залізничній колії. Виловлювали ящірок, збирали їх у банку й приносили додому. А часом вночі тритони вилазили й розповзалися по квартирі. Ото крику, мабуть, було! А от стежка до храму Різдва Пресвятої Богородиці, який тоді ще мав вигляд маленької каплички, була викладена плитами, а навколо нерідко можна було почути квакання жаб.

«Тоді часто були грабіжницькі напади серед білого дня – з жінок зривали прикраси, крали сумки. А ті починали кричати: «Тримай грабіжника!», після чого вся дітвора, яка була десь поблизу й чула цю фразу, починала його доганяти», – розповідає Ірина Явна, яка мешкає на Сихові з 1993 року.

Район з кожним роком збільшувався, школи ставали переповненими(в одному класі зазвичай вчилися 30+ дітей), тож було дві зміни навчання, через що школи відкривали перед 8:00, а зачиняли після 8 вечора, бо нерідко останній урок міг закінчуватися о 20:00. Тоді ж розвинулося і шкільне та районне учнівське самоврядування. І саме в шкільних класах святкували свій випускний – робили солодкий стіл, трохи канапок і вмикали музику. Не те, що зараз, але на той час це було чудовою нагодою розважитися.

 

 

Масово з’являлися телевізори, а з ними й перші мультфільми, які спочатку показували лише по неділях – “Качині історії” та “Пригоди ведмедиків Гаммі”. А через кілька років «крутили» вже й зарубіжні мультсеріали – “Сейлор Мун”, “Гонщик Спіді”, “Покемони” тощо. Також з’явилися перші відеомагнітофони, на які можна було записати мультики чи сімейні фільми. Часто одну і ту ж касету дивилися велику кількість разів. Тоді ж випустили й перші ігрові приставки Dandy, на які був шалений попит.

Магазинів досі було не дуже багато, але саме в 90-их виникають звичні для сихівчан «Санта-Барбара» і «Шувар», а «Іскра» розвивається ще більше. Разом з тим почалося і дитяче полювання на жувальні гумки й батончики, які коштували копійки, та батьки рідко хотіли їх купувати. Солодощі й наліпки продавали в «Озоні» на куті між вул. Сихівською, 3 та вул. Полуботка, 2. Проте, ціни були в доларах, тож часто під вітриною «Озону» збиралося з десяток дітлахів, які цікаво розглядали товар, але не могли нічого купити. Асоціація з тодішніми крамницями – продавці в однакових фартухах у горошок. Шкільна форма теж змінилася. Школи почали запроваджувати вишневу або синю шкільну форми, деякі школи почали придумувати обов’язкові елементи дрескоду. З’явилися зошити з кольоровими обгортками, яких було досі обмаль. На противагу скромним безликим радянським з найпростішого паперу, нові зошити радували своїм розмаїттям. Зокрема, багато з принтами улюблених серіалів чи мультфільмів. А також різні закордонні канцтовари, які були кольоровими, яскравими. Шкільний ранець та його вміст замайорів усіма кольорами веселки.

Іграшковий магазин був на місці теперішньої «Фотохати» на вул. Сихівській, 11. А от різні браслетики, сережки та інші дівочі прикраси можна було придбати в крамниці на прохідній лампового заводу «Іскра», але туди впускали лише по спеціальних пропусках.

Ласували морозивом в «Екрані», а тортиками – у «Росі».

Малюки 90-их першими почали ходити в кінотеатр ім. О. Довженка, який збудовано 1987 року. Це було єдине місце, де можна було подивитися фільм, побувати на концерті чи відвідати місцеву дискотеку «Зебра» на 2 поверсі кінопалацу. А площа перед центром була єдиним місцем, де влаштовували якісь атракції на день міста чи незалежності.

 

 

2000-і

Декада, яка розпочала нове тисячоліття, починалась, як і дві попередні – малюки часто гралися надворі у лови, «Вище землі», «Яблучко», «Циклопи» чи всіма обожнюваний футбол.

Телевізори вже стали звичними атрибутами кожного дому, там показували локальні та всесвітні матчі, а хлопчаки, беручи приклад з відомих футболістів, створювали свої команди та влаштовували турніри – такі собі сихівські «Реал» і «Барселона». Популярними були ігри «Тисячка»(почергове забивання голів воротареві на очки), «Американка»(забивання голів з повітря, і м’яч не повинен впасти), «Цик-цик»(футбол на чотирьох), «Мінус 5»(відбивання м’яча об стінку на очки), «Борщ кипить»(суміш «Вище землі» та «Сліпого кота»), «Кантачки» (кидання саморобними м’ячиками з паперу). Будинок проти будинку, двір проти двора, і навіть вулиця проти вулиці – змагалися всіма можливими способами, щоб, як то кажуть, відстояти свою честь.

Також Сихів 2000-их можна ділити на мікрорайони за іграми, у які грали дітлахи в них. До прикладу, на проспекті Червоної Калини постійно бавились у футбол, чого не робили біля школи №1 на вул. Трильовського – там завжди грали у «Снайпера».

 

 

У школах поступово почали зникати вимоги до носіння форми, але обмін наліпками набув нових способів. Магазини канцтоварів завозили їх великою кількістю, тож чи не кожен школяр мав цілий альбом, який щодня носив на навчання. А згодом виникли і тематичні друковані альбоми, де потрібно були збирати наклейки по номерах, які попадалися в жувальних гумках. Була навіть спеціальна гра – кілька наліпок ставили малюнком вверх, тоді збивали рукою так, щоб вони перевернулися на протилежний бік. Перемагав той, у кого вийшло перевернути більше наклейок, після чого він всі забирав собі. Ще одним заняттям на перервах було впускання «літучок» або «льоліків» – саморобних літачків з вершечка пачки сигарет, а також кидання м’ячиків-стрибунців чи йо-йо.

Також з 2001 року храм Різдва Пресвятої Богородиці почав щорічно проводити «Веселі канікули» – двотижневий літній табір для дітей, тож більшість сихівських дітлахів пов’язують своє дитинство саме з цим.

 

 

Це десятиліття започаткувало любов до шкідливої їжі. 2004 року виникла ТМ «Флінт» і всі сихівські кіоски заполонили сухарики, які дуже швидко стали улюбленою «хімією» всіх школярів. Після уроків першим ділом всі бігли за пачкою сухарів, круп’яними паличками «Салют» чи «Файною бульбою», приховуючи це від батьків. Соромно було признатися, що ти це їси. Була й солодка «Мівіна» (зовсім не та «Фруктель», що торік була в магазинах) з кокосовою стружкою, смак якої тодішні дітлахи пригадують досі.

Продовжували ходити одне до одного в гості, але тепер все залежало від того, у кого вдома був комп’ютер. Популярними також стали комп’ютерні клуби, які відвідували ще з дитячого віку, щоб пограти ігри.

«Ми називали його «Теха». Там був перший поверх і на декілька сходинок вище другий – ми думали, то Vip Lоunge Zone, бо там треба було більше заплатити. Мені здається, ми малими навіть не підозрювали, але, може, там і якісь «темні справи» проводилися, цілком може бути. А ми приходили, щоб пограти Counter-Strike, 5 гривень за годину. То був десь 2008 рік, тепер цього клубу вже не існує», – розказує Дем’ян Сторонянський, якому на той час було 10.

Окрім таких клубів, були й приватні маленькі кабінетики з двома-трьома моніторами, де можна було пограти в приставку. Один з них був на території сучасного базару на «Іскрі».

Цікаво й те, що сихівські перукарні 2000-их, набираючи практикантів, безкоштовно робили зачіски всім охочим. Це, звичайно, не розголошувалося на загал, але мешканці кількох довколишніх будинків радо відправляли своїх дітей на стрижки.

Діти 2000-их стали першими, хто почав використовувати соціальні мережі. В основному, це була всім відома мережа «ВКонтакті», яку теперішні дітлахи вже не застали.

 

 

2010-і

Діти цієї декади ще досі, по суті, є дітьми, тож їхнє дитинство якраз розвивається. Свого роду це нове покоління, яке ще з пелюшок почало знайомитися з гаджетами та технологіями, а тепер не уявляє без них і дня.

У той час, як дітлахи попереднього десятиліття отримували свої перші телефони вже у шкільному віці, а про планшети чи електронні книги починали мріяти вже на старшій школі, ці малята ще з дитсадка знають, яка гра на маминому телефоні найцікавіша, які відео мають найбільше переглядів у YouTube та як у кілька «кліків» знайти улюблений мультик в інтернеті. І все це можна зробити не лише вдома через кабельну мережу, а з будь-якого місця розташування.

З одного боку, їхнє дитинство насичене безліччю всього, що виникло і продовжує виникати. Нові багатофункціональні майданчики, де є не тільки гірка й пісочниця, а різні лабіринти, інклюзивні качелі тощо. Ба більше, масово почали виникати дитячі центри розваг з батутами, лазанками, іграми на автоматах та десятками аніматорів. Велике різноманіття магазинів з іграшками на всі смаки – і з кожним роком їхня кількість тільки збільшується.

 

 

Вони перейняли від дітлахів нульових любов до «хімії», якої теж стало значно більше. І якщо раніше приводом піти в піцерію було перше вересня, останній дзвоник чи чийсь день народження, то тепер її можна чи не щодня брати в «Сільпо».

Попри це вони досі граються в ті ігри, що були популярними з 80-их. Звичайно, далеко не всі, але нерідко надворі можна зустріти компанії, які ганяють м’яча, на перегони з’їжджають на санках чи ховаються одне від одного. Їздять на велосипедах, самокатах, скейтах та пеннібордах. А що, як це останнє покоління, яке пам’ятає, що таке мати компанію зі свого двору, кликати гуляти друзів через вікно чи домофон, робити салати з квітів і платити за них листям?

Цікаво, що можна буде написати про малюків 2020-их. Вони народилися в непростий час і хтозна, чи не започаткують своє, до того небачене сихівське дитинство, яке не буде схожим на жодну з декад. Через 10 років перевіримо?

Юлія Бойчук

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 80-ті на Сихові: ковзани на озері, варені джинси і фігури тварин