Півжиття на Сихові. Що думають про район його літні мешканки

Чер 30, 2018 | Сихів

Ніна Дмитрівна та Любов Олесандрівна були одними з перших, хто поселився на Сихові, коли його тільки почали забудовувати у 80-х роках минулого століття. Вони провели більше половини свого життя тут і кажуть: краще Сихова місця для життя немає.

Що саме подобається панянкам у цьому місці, а що вони би хотіли змінити — у матеріалі «Сихів Медіа».

Райський район

Ніна Дмитрівна сама родом з Луганська. До Львова вона потрапила ще 65 років тому — прислали на розподілення. Жінка пригадує, що тоді присилали ніби на деякий час, але більшість людей залишалася жити вже на новому місці. Тоді Ніна Олександрівна працювала на львівській ТЕЦ машиністкою вентиляторів, а її чоловік служив у Львові.

«Моя сестра була у Львові з 1945 року. Ще війна не скінчилася як їх прислали сюди. До 1954 не було спокою у місті, але потім потрошки-потрошки все ставало на свої місця, налагоджувалося. Утім тоді дуже мало людей було, центр взагалі порожній був і люди говорили російською. Я ще дуже здивувалася, чому так: я приїхала з Донбасу і говорила літературною українською, гарно так, а тут, на Західній Україні всі спілкувалися російською», — пригадує Ніна Дмитрівна.

Спочатку вони з чоловіком оселилися в центрі — на місці, де сьогодні розташовується готель «Львів». Ніна Дмирівна з чоловіком мешкали в одній маленькій квартирці разом ще з однією сім’єю.

«Одна кімнатка була на всіх і кухня — 4 метри, навіть туалет ділили на дві сім’ї — словом, трущоби були», — каже вона.

Однак навіть тоді жінка пишалася тим, що живе у такому гарному місті як Львів, і розповідала всім, який він красивий. Пізніше сім’я стала у чергу на квартиру, однак отримала її лишень через 30 років. Ніна Дмитрівна переконана: сталося це завдяки тому, що демократія прийшла і ті, хто розподіляв житло злякалися покарання.

«Як усе працювало: люди платили і опинялися у черзі раніше за інших. А потім прийшла демократія і так вже не працювала. А ми отримали нову квартиру, яку вже на продаж мали виставити», — пригадує жінка.

Нове житло сім’я отримала на Сихові — по вулиці Антоненка-Давидовича. Ніна Дмитрівна і по сьогодні лише позитивно відгукується про район.

«Мій син дуже хотів на Сихів, коли тільки побував тут. Я ще казала: «Вовка, на Сихів потрапити — це мати велике щастя. Зрештою, це найкращий район Львова. Але ми таки попали сюди, поміг Бог, — зазначає Ніна Дмитрівна. —Цей квартал одразу побудували, звели школу, садок, дивіться скільки дерев — скільки всього! Звідси ж можна дістатися у будь-який район міста. Скільки живу тут, кожного дня виходжу на вулицю і кожного дня кажу: «Все одно наш мікрорайон найкращий, найкрасивіший, найбільш спокійний».

Дивлячись на старий і обгорілий пень біля свіжопофарбованої лавки, Ніна Дмитрівна пригадує, як колись тут ріс величезний дуб і біля нього завжди збиралися люди — посидіти на лавочках за столиком, погомоніти про життя. Але якось у нього вдарила блискавка і дерево розвалилося навпіл, а потім — це сталося ще раз і гроза остаточно зруйнувала дерево.

«А гарно було, дуже гарно», — з приємністю констатує Ніна Дмитрівна.

Зараз же жінка радіє з того, як Сихів розбудовується. Каже: читає газети, переглядає візуалізації проектів і тішиться цьому.

«Я живу тут, наче у раю. Подивіться, все під рукою, нащо щось змінювати? Хочеш — йдеш у магазин, якщо необхідно — віддаєш дитину у школу поруч, банки є, ринок. Це район для комфортного життя», — переконана Ніна Дмитрівна.

Більше дискотек і парків

Любові Олександрівні зараз 77 років, на Сихові вона живе з 1982 року.

«Ставлюся порядно до людей, добродушна, чемна, ввічлива», — каже Любов Олександрівна про себе.

«Були великі руїни, а зараз оформився, став гарний, ошатний і зручний», — каже вона про Сихів.

Жінка також отримала свого часу квартиру тут. Однак пригадує: коли отримала ключі, відкрила двері свого нового житла, побачила, що квартиру пограбували: винесли лінолеум, умивальники та інше.

«Але я все ж облаштувалася. І сам район облаштувався. І якщо спочатку тут були суцільні недобудови, то з часом все дуже змінилося. На вулицях з’явилися гарні й нові будинки, висадили дерева, стали відкривати кафе, магазини — потроху це з’явилося на кожному кроці!», — пригадує Любов Олександрівна.

Тепер же вона радіє трамваю, який пустили на Сихів.

«Трамваї, тролейбуси — можна користуватися будь чим і їздити безкоштовно і куди завгодно, якщо є така потреба. А якщо ні, то можна і тут все знайти, адже на Сихові все під рукою: і церква, і ринок, і магазини», — зазначає вона.

А ще Любов Олександрівна згадує, як колись танцювала неподалік «Фуршету». З ресторну лунала гучна музика і вона подумала: «А чому б не станцювати? Чому всі просто сидять і п’ють каву?», тож вирішила змінити це.

«Я танцювала під усі пісні, люди підходили і дякували мені, питалися, чи не хочу я морозива або чаю чи лимонаду, — посміхаючись ділиться спогадами Любов Олександрівна. — І це важливо. Не вистачає нам тут дискотеки, куди так я к я могли би ходити. Адже у хаті тяжко, нудно, тоскно».

А ще Любов Олександрівна виступає за те, щоби на Сихові було більше парків із лавочками, де можна було би посидіти, подумати про життя чи просто почитати книгу або газету.

«Сихів багатолюдний, тут чимало матусь з колясками, дітей, вони бігають, веселяться, кричать — і це добре. Це нормально і правильно. Але ж іноді хочеться вийти  подихати повітрям у тиші й затінку», — мрійливо каже пані.

Загалом же Любов Олександрівна каже: Сихів — найкращий район, до якого вона звикла, і не проміняла би його на жодний інший район.

Ганна Беловольченко

Фото: Віктор Петров