Фото: візуалізація проєкту
Чи український орнамент придатний для оздоблення алеї? Мешканці однієї із сихівських вулиць не можуть дійти згоди.
Понад 20 років частина мешканців Сихівського району долала дорогу до дому сірим потрісканим асфальтом, і от прийшла звістка про те, що 1,5 кілометрова доріжка від перехрестя Стрийська-Наукова до автовокзалу «Львів» може бути полагоджена. І неабияк, а викладена українським орнаментом на зразок вишиванки.
Щоб пересування було хоч трохи комфортнішим та безпечнішим, мешканці йдуть не порепаним асфальтом, а долають вказаний маршрут велодоріжкою, яка знаходиться поруч. Таке собі свідоме порушення правил дорожнього руху та створення незручностей велосипедистам й тим, хто пересувається на самокатах чи роликових ковзанах. А що робити, якщо пішохідна зона геть зруйнована? Хоч громада неодноразово прохала відремонтувати цю ділянку дороги, проте, лише цього року в бюджеті нашого міста вдалось віднайти необхідні кошти на її реконструкцію. Ремонт дороги на відрізку від будинку № 63, по вул. Стрийській до автовокзалу, обіцяють розпочати уже в кінці листопада цього року, а решту робіт продовжать наступного.
У цій історії можна було б ставити крапку і написати «хепі енд», але на фоні проблеми виникла ще одна дискусія. Ініціатива депутата Львівської міської ради Володимира Гоя спричинила неоднозначну реакцію сихівчан, адже обранець запропонував відремонтувати не лише дорогу, а створити тут алею – вишиванку з місцем для мистецького простору та зручними вуличними меблями для відпочинку громади.
Депутат запевнив, що активні мешканці мікрорайону просили зробити її не сірою, а кольоровою, щоб це було привабливо, з орнаментом вишиванки. Хтось сприйняв, хтось заперечив, але і для одних, і для інших розмови довкола задуму – це можливість по-новому глянути на околиці дому, відчути себе відповідальним за прийняття-неприйняття рішення. Серед найпоширеніших думок тих, хто заперечує цю ідею, звучить думка про знецінення національного символу – вишиванки, яку треба бережливо носити, а не топтатись по ній.
Петро Габур, мешканець мікрорайону:
«Я живу у цьому районі вже багато років. Мої вікна виходять на цю стежку, яка справді занедбана і її треба негайно ремонтувати. А ще я є платником податків і мені не байдуже, коли зайві кошти потратять на кольорову бруківку. Хоч й справді є така практика використовувати національні орнаменти для прикрашення, нічого не маю проти, але ж не дороги.
Може б ми шанобливо ставилися до коду нашої нації – вишиванки ?! Одна справа коли прикрашають будинок чи інший об’єкт, але ж не дорогу по якій ходимо ногами, де роблять «свої справи» домашні улюбленці? Я за те, щоб бруківка була якісно встелена, щоб було освітлення та лавки. Нехай краще алею адаптують для людей з вадами зору чи інвалідністю. Для чого нам в мікрорайоні ця шароварщина? До чого вона пасуватиме?»
Журналісти Сихів.Медіа звернулися до Ірини Кметь – філолога, поетки та мисткині, яка поділилася з нами своїми знаннями у галузі етнографії.
«Ідея з облаштуванням орнаментованої алеї мені подобається. Така думка може бути гідно реалізована за умови створення цілісного фахового модерного проєкту оновленого мікрорайону (не лише алеї, але й довколишніх об’єктів – будинків, насаджень, майданчиків тощо. Важливо, аби алея не була виявом несмаку, шароварним поясом міської вулиці чи липкою стрічкою для збирання негативу), а також стильно дібраної схеми для орнаментування доріжки якісним камінням.
Щодо органічності вишиванкових орнаментів у місті – ставлюся ДО ІДЕЇ позитивно. Маркування влучними, змістовними, стильними етнознаками простір може бути виявом нашої впевненості, зрілості, природної потреби бачити довкола те, що є для більшості рідним. Алея, орнаментована кольоровим камінням не є вишиванкою (вишитою сорочкою), про що засвідчують словники української мови, відтак зображені візерунки варто сприймати як стилізацію до ліній чи форм, ментально близьких українцям, візуально закарбованих у різних проявах української культури (у вишитті, у різьбі, на писанках, на кераміці, на тканих виробах, серед яких, до речі, було і чимало ліжників, килимів тощо).
Ходіння по землі – природня потреба людини, явище, зумовлене силою тяжіння й аж ніяк не є ознакою осквернення позначеної слідами людини поверхні. Долівка у багатьох храмах теж орнаментована плитковими схемами вишиття і в такий спосіб доповнює цілісний образ Божого дому. Врешті, для релігійної людини храмом є не лише споруда, яку називаємо церквою, а й світ довкола, що є відображенням внутрішнього світу. Маємо всі прагнути дотримуватися чистоти і порядку там, де живемо.
Світлини на яких плитка для підлоги поч. ХХ ст. з Львівської фабрики кераміки Івана Левинського.
Вважаю, що не всі втілення вишитих взорів на великих спорудах рідного Львова упродовж останніх років були вдалими. Наприклад, колони Львівської обласної ради, “обгорнуті” вишиванковими полотнами, що викликали асоціації або з однойменними пакетами, або зі серветками, є яскравим свідченням стереотипного мислення і поверхового трактування українського взору в екстер’єрі Львова.
А от “вишиті” манжети кам’яних вазонів для паркових насаджень (парк Івана Франка поблизу Університету) не відштовхують, привертають увагу, викликають приємні враження у львів’ян та в гостей нашого міста.
А як ви ставитесь до оздоблення міста національною символікою і який саме простір хотіли б бачити у вишиваному орнаменті?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Курси для сихівчанок, “Формула кохання” та храмовий празник – в новому дайджесті.
