Фото: KINOafisha.ua

Ламай мене повністю: «22 милі»

10 Вересня 2018 в 16:58

Новий кіноогляд від Артура Сумарокова на «Сихів Медіа» розповідає про фільм «22 милі». Більше рецензій можна знайти у нашому архіві.

Джеймс Сілва — спецагент секретного загону американської розвідки під назвою «Привиди», яким доручають найнебезпечніші і важливі для збереження державної безпеки завдання. Перебуваючи в Індонезії, загону в цілому і Сілві зокрема дається одне з таких завдань: вивести з країни індонезійського поліцейського, який володіє держтаємницею. Однак подолати ці 22 милі виявиться не так вже й просто.

Американський режисер Пітер Берг і актор Марк Уолберг з 2013 року складають досить міцний творчий тандем. За п’ять років спільного співробітництва Берг і Уолберг встигли звернутися до самих різних кіножанрів: військової драми ( «Вцілілий»), фільму-катастрофи ( «Глибоководний горизонт»), біографічного трилеру ( «День патріота») і бойовика ( «22 милі»). Причому не можна сказати, що в кожному з цих фільмів Пітер Берг намагався винайти велосипед; іноді досить знімати жанрове кіно без претензій, яке буде ідеальним доповненням будь-якого приємного осіннього вечора в колі друзів, сім’ї або поодинці. Тим більше, що після успіху «Уцілілого» (в плані касових зборів хоча б) Берг став знімати всі наступні стрічки з Марком Уолбергом, максимально дотримуючись єдиної системи своєї кіномови. Це призвело до того, що «22 милі» виглядають набором множинних жанрових штампів, які подаються зі свинцевою серйозністю.

Картина «22 милі», звичайно, здається спізнилася з виходом принаймні років на п’ятнадцять, з огляду на те що стрічка Берга не страждає особливою ​​сюжетною заплутаністю. Якщо завгодно, це такий собі фільм-квест: доставити за призначенням з пункту А в пункт Z людину, від якої залежить багато в існуванні зі статусом-кво держави. Втім, такий олдскульний фільм-квест має право бути, і при всій своїй простоті картина не є вимученою. Стрімкий, гарячковий монтаж не дозволяє і глядачеві чітко сфокусуватися на героях, глядача максимально занурюють в хаос навколишньої небезпечної дійсності, якій Джеймс Сілва (Марк Уолберг) і Лі Зур (той самий коп, якого грає Іко Ювайс) намагаються протистояти. У міру власних моральних сил і фізичних можливостей.

Слід сказати, що левову частку чарівності фільму додає саме переконлива акторська гра, хоча ніхто, само собою, не бере планку «Золотого Глобуса» або «Оскара». Уолберг малює образ Джеймса Сілви як хорошого хлопця на межі нервового зриву, тому так багато у вчинках його героя імпульсивності. Втім, саме така лінія поведінки характерна для більшості персонажів Марка Уолберга. У тих же «Відступниках» або «Ярдах» його герої хоч і є частиною правоохоронної системи, але в той же самий час вони їй противостоять. В одному з інтерв’ю актор зізнавався: «Я і військових не дуже жалую, не дивлячись на те, що мій татусь був одним з них. Перш за все, я вважаю, що кожен повинен мати право вибору. А в армії такого права не спостерігається і близько. Там ти ніхто. Робот. Солдат. Так, мій батько служив, але єдині його слова, глибоко засіли в мою пам’ять, були: “Не треба йти в армію”».

Але набагато приємніше спостерігати в цьому фільмі не за Іко Ювайсом, герой якого нібито спеціально не має ніякого другого дна, а за Джоном Малковичем, який в свою суто другорядну роль додає стільки драматургічних нюансів, що мимоволі хочеться побачити фільм вже про нього і нікого більше . «22 милі» — це кіно, може бути, і не саме обов’язкове для перегляду, але в якості розваги цей міцно скроєний екшен, з вельми недвозначним і навіть антиамериканським фіналом, цілком зійде, ілюструючи зрештою донезмоги просту істину про те, що в русі — життя.

Коментарі