У четвер, 23 квітня у Стрільниці, ДЮСШ “Сихів” імені Юрія Руфа провела подію в пам’ять про Героя України на честь якого названа школа. На заході друзі й рідні згадували історії з життя поета, захисника й людини переконань Юрія Дадака “Руфа» для того, щоб молодь несла його Ідею крізь життя й передавала наступним поколінням знання про нашу національну стійкість.
Захід розпочався з відео-нарізки архівних кадрів, у яких Юрій розповідає про зародження своєї Ідеї, з повномасштабного вторгнення, де говорить про початок війни та своє рішення стати на захист — і декламує власні вірші.
Юрій “Руф” Дадак до повномасштабного вторгнення писав прозу та поезію, волонтерив, викладав, був кандидатом технічних наук, ідеологом, націоналістом та засновником бренду одягу “Ґwear” та літературно-просвітницького проєкту “Дух нації”. У лютому 2022 року він обрав шлях борця та захищав Україну в складі 24-ої ОМБр імені короля Данила. Загинув Юрій Руф 1 квітня 2022 року у боях на Луганщині.
На вулиці Коломийській, 8, у червні 2024 року відкрили мурал пам’яті із його портретом. Також друзі та побратими Героя, поета-сихівчанина Юрія Дадака Руфа ініціювали освітній проєкт із вивчення його поезії та творчості у школах. Перші книги родина уже подарувала освітнім закладам, зокрема ліцею “Оріяна”.
Ігор Шолтис — учасник Революції Гідності, ветеран АТО та військовослужбовець “Натхтіґаль”.
Внесок Юри у формування мене, як особистості, як українського націоналіста, є мабуть, найфундаментальнішим з усіх внесків впродовж усього мого життя. Коли ми вперше познайомилися у 2016 році, я був після поранення. Юра задав мені дуже просте і базове питання. На той час я відстоював різні позиції в контексті мови. Для мене не було проблемою використання російської мови українськими військовослужбовцями, зокрема я нею послуговувався спокійно. Юра задав мені питання: “що відрізняє мене від них на полі бою, окрім однострою”. Встав, широко посміхнувся, розвернувся і залишив мене шукати відповіді самотужки.
З того часу я сформувався як особистість і, уподібнюючись Юрі, почав нести ідею україноцентричності, гордості за свою історичну спадщину в маси нашим нащадкам, нашій молоді. Для мене Юра величезний дороговказ не лише в період його життя, але й після загибелі. Щоразу, коли я приїжджаю провідати його, щоразу, коли я бачу дописи про нього або коли сам формую дописи, я запитую себе, чи я достатньо зробив для того, аби вся діяльність його життя не виявилася даремною. І щоразу мене це мотивує іти далі, і продовжувати ту справу, яку Юра робив, і якої навчив мене.
Користуючись нагодою, я ще раз дуже дякую Дадаку Юрію Романовичу, другу Руфу, за те, що продовжує бути моїм наставником і по сьогоднішній день, і продовжуватиме це робити завжди.
Однокласник Юрія, Тарас Кобза – кандидат медичних наук й фронтовий хірург поділився словми Руфа, де той говорить про свою мотивацію йти на захист України.
«Ти розумієш, я у своїх віршах чи лекціях закликаю молодь до рішучих дій та вчинків, не терпіти зло чи несправедливість, не боятися та не ховатися за спинами, сідати не лише у перший ряд в залі, але й ставати у першу лаву до боротьби. Я часто у своїх дискусіях із «ватанами» вже розбиваючи їхні недолугі аргументи стикаюся із підлою фразою: “А про шо з тобою говорити, якщо ти не воював?”. І цей удар нижче пояса вибиває опору з-під моїх ніг. Я повинен показати молоді, що треба бути готовим не лише патякати про вищі і правильні матерії, але й у разі смертельної загрози мати силу відстояти свої переконання зі зброєю в руках. Я дуже радий, що доля надала мені другий шанс і я його не втрачу»
Ольга Тесляк – однокласниця Юрія Руфа, волонтерка, власниця кондитерської “Крем&Джем”.
Я горда за те, що була знайома з таким великим персонажем, з таким Героєм, з такою людиною, і для мене це дуже цінно. Зараз ми з його друзями та рідними несемо його ідеї, його вірші, в мене є всі збірки, він мені подарував всі збірки своїх віршів. В мене дуже багато футболок “ҐWear”, і це справді про якість, яку він ніс і яку він декламував.
Юра всім розказував, що не пив алкоголь і не палив. Він справді цього не робив. Я кілька разів казала, давай до кави трішки коньяку. Він казав: “ні, категорично ні, якщо я сказав, що я не п’ю, то я не п’ю ні в закритому товаристві, ні на людях, ніде”. Тобто так, як він говорив, він так і жив по життю. Тому нам треба пам’ятати, цінувати і цю пам’ять про сьогоднішніх Героїв проносити надалі і передавати. Ви зараз діти, ви мусите передати про сучасних Героїв своїм дітям. Ми повинні їх знати, пам’ятати і цінувати. Це найбільша ціна, яку вони заплатили заради того, щоб ми тут жили.
Ярослав Мацишин – викладач Національного лісотехнічного університету, колега по роботі, товариш й кум Юрія Дадака.
Ми були колегами по роботі, ми були друзями позаробочий час. Я хрестив його молодшу дочку Катрусю і був дотичним до перших кроків на шляху до його пропаганди української національної ідеї, пропаганди всього українського.
Коли ми познайомилися, ми працювали в університеті. Коли я його бачив, він завжди був в костюмі. Мені здавалося, що він, напевно, є дуже строгим викладачем.
Одного разу нам довелося пересіктися по робочих моментах. Ми тільки познайомилися і я одразу отримав багато нового. Фактично всі друзі, все товариство, яке в нього було, вони стали моїми. Ми разом ходили в гори, ми разом ходили на більярд, просто гуляли Львовом.
Тоді ще, напевно, не було цієї національної ідеї чітко поставленої, але я виокремив його комунікативність. Коли ми з ним йшли по центрі через Площу Ринок, то перейти її займало більше, ніж пів години, тому що він зустрічав купу своїх знайомих, він з ними спілкувався, обіймався, і це були абсолютно різні люди. Це були і молоді люди, і старшого віку, хтось працював в міськраді, хтось був в фан-секторі Львівських Карпат.
Він з кожним міг комунікувати, і до кожної людини мав свій підхід. Коли він був в товаристві, тоді будь-яка компанія здавалося абсолютно різних людей, ставали одним цілим. Коли він почав писати вірші, він говорив, що цю ідею потрібно насамперед доносити до молоді.
Ігор Фльорко – один із п’яти “Янголів Інститутської”, Азовець, співзасновник мережі ветеранських кав’ярень “Кава Мілітарі”.
Колись мені подзвонив товариш, і каже що йде по Стрийському парку й в одному закладі лунає російська музика. Сказав, що зробив зауваження, але ніякої реакції немає. В товариша ще інвалідність, і ми зрозуміли, що треба швиденько туди бігти. Це ще час до повномасштабного вторгнення і таких моментів у Львові було дуже багато.
Я написав своєму другу, а він у ветеранський чат, який вже був сформований у Львові. Я в 20-му році тільки звільнився перший раз з полку «Азов», і ще нікого тут не знав.
Про Юрія Руфа, я тільки чув від товаришів. Ми прибігаємо у Стрийський парк, там багато людей і незрозуміла ситуація, до мене підбігає чоловік і питає “ти по яку сторону?”.
Я дивлюсь на нього, думаю: “класно, це взагалі я сюди всіх кликав, а зараз отримаю в бороду”. Він знову питає “ти за яку сторону?”. Я кажу, що за правильну. Потім мені сказали, що це Юра Руф, кажуть, про нього чув, тепер бачиш. Про що мова? Сила і інтелект. Він був сильним, ерудованим, і він міг відстоювати будь-яку несправедливість, яку зустрічав. Він ніколи не проходив повз, тим більше, якщо це стосувалось українського націоналістичного, україноцентричного питання, або захисту української мови й культури.
Дуже важливо бути як і ерудованим, так і сильним українцем. Своє потрібно вміти захищати. Він справді вмів дружити, підтримувати. Це для мене було дуже цінно. Шкодую, що так пізно з ним познайомився. Шкодую, що не поїхав в Холодний Яр тоді, коли він кликав. Але водночас дуже радий, що хоч ненадовго, але зустрів близьку людину, однодумця, друга, побратима, якого тепер буду пам’ятати все життя.
Зоряна Ханькова – співголова навчально-виховного центру “Гайдамацька Січ”.
Юрій Руф – постать, що вписав великими літерами своє життя, як борця за волю України, я справжнього гідного громадянина. Ми маємо велику честь, що Юрко був нашим другом й один із провідних інструкторів.
Він почав приїжджати на наші табори-вишколи ще у 2017 році. В наметові біля матри збирав дітей й багато про що з ними говорив. А вже з 2019 року приїжджав сюди із лекціями, й усі заняття та розмови викликали що у хлопців що у дівчат подив і захоплення від Юрія. Хлопці після цих розмов говорили, що знають ким треба бути, таким як Руф. А дівчата подейкували, що добре було б мати такого чоловіка.
Юрій Руф був багатогранною особистістю і чудовою людиною, хорошим батьком, патріотом, сином і другом. І за його харизмою, сильним тембром голосу, його фізичною підготовкою, його поглядом сміливим і впевненим, ховалася щира, тепла, добра, чуйна й правильна людина.
По сьогодні на наших таборах-вишколах про Юрка ми говоримо дуже багато. Наші вихованці називають свої рої іменем Юрія Руфа. Ми готуємо презентації про його життя, про творчий шлях, про його громадську діяльність. Він посеред нас, щоразу, і нам досі не віриться, що він зараз у небесному війську. Юрко є, Руф присутній. Я звертаюся до молоді, до дітей: він взірець, досліджуйте його життя, цікавтеся, намагайтеся стати такими як Юрій Руф. Тоді наша Україна буде справді найкраща й найсильніша країна у світі.
Роман Дадак – батько Юрія Руфа, директор Технологічного фахового коледжу НЛТУ, голова Ради директорів закладів фахової передвищої освіти Львівської області.
Колись вдома можна було говорити одне, але назагал на жаль інше. Слава Богу, що ви цього не знаєте. І коли Святий Миколай прийшов до Юрка, він хотів похвалитися у школі, що той йому приніс. Бо завжди, коли приходиш у школу, кожен говорить, що приніс Святий Миколай.
Він сказав, що до нього приходив Миколай, який працює Дідом Морозом. Бо на той час був Дід Мороз. А він є московським, у нас є свій Святий Миколай. Іншого разу, у школі на уроці вони читали про космонавта Юрія Гагаріна. Юра приходить додому з читання, а оцінка нижча. Я запитав що сталося, а він говорить: ”а чого мене заставляли читати про того москаля, я не читав”. Хоча до того часу він прочитав не одну книжку і читав дуже добре. Його ідеї почали формуватися ще тоді, у дитинстві…
Ви повинні не допустити тих помилок які зробили ми. Ми забрали ваше дитинство і тепер вам доводиться жити під ракетами та тривогами. Тому треба це змінити і знати свою історію.
Олександр Козенков – волонтер, колишній бойовий медик, директор ДЮСШ “Сихів” імені Юрія Руфа.
Сьогодні ми почули багато історій: різних, живих, сильних. Всі вони про одне – ідея, не народжується сама, її формує шлях. Юрій Руф цей шлях пройшов і залишив його нам – як відповідальність. Тепер питання не в тому, ким він був, а в тому – що ми зробимо з тим, що він залишив. Його шлях не завершився, він продовжується в кожному, хто пам’ятає. В кожному, хто діє і в кожному, хто не зраджує ідеї. Дякую за пам’ять.
Анна Баранчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Війна на знищення»: біля Церкви Різдва Пресвятої Богородиці встановили інсталяцію
