26 травня 2023 року під час евакуації побратима ворожий дрон обірвав життя першого редактора “Сихів.Медіа” Віктора Петрова. Цьогоріч, 19 вересня, йому мало б виповнитися 37 років, але Віктору назавжди 33.
Віктор Петров був членом команди ГО «Інститут Суспільних Ініціатив», першим редактором «Сихів Медіа», активним волонтером фонду «З янголом на плечі» та засновником креативної школи What If.
Віктор навчався у Ліцеї Оріяна, був хорошою людиною, завжди відгукувався, коли його щось просили, займався волонтерством та був членом громадських організацій, ініціатором численних проєктів. Знімав документальні фільми та відеокліпи. Активно здавав кров та тромбоцити для онкохворих дітей, за що отримав звання «Донор України».
“З Віктором ми сиділи за однією партою в школі. Разом будували багато спільних планів і проєктів. Він завжди був безвідмовним і мав серед колективу реноме людини-оркестру, бо таке враження, що вмів робити все”
згадує його однокласник, засновник “Сихів Медіа” Тарас Репицький.
На початку повномасштабної війни спробував приєднатися до сил оборони, його прийняли у жовтні 2022 року. Служив у Сіверську, Дружківці та Бахмуті, де у 2023 році виконував обов’язки командира роти.
Боровся з окупантами у лавах 54-ї окремої механізованої бригади імені Гетьмана Івана Мазепи на східному напрямку. Мав позивний Лелека.
«Віктор був надзвичайно цікавим та активним, мав багато захоплень і мріяв поїхати у навколосвітню подорож після перемоги. Із задоволенням навчався на факультеті міжнародних відносин Львівського університету. Саме тут він зустрів своє кохання. Віктор намагався проживати життя по максимуму»,
згадувала мама Віктора пані Ірина.
Загинув 26 травня 2023 року від влучання міни з дрону під час евакуації побратима у Часовому Яру. Похоронили Віктора на Личакові у Львові. 29 вересня 2023 року його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
19 вересня 2023 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка на факультеті міжнародних відносин відкрили меморіальну дошку в пам’ять про Віктора. Пам’ятну дошку встановили на стіні факультету, де навчався Віктор Петров, у його день народження.
На Сихові у сквері сакур біля Церкви Різдва Пресвятої Богородиці посадили дерево пам’яті на честь Героя.
Ґала Козютинська у 2023 році створила фільм “Лелеки завжди повертаються додому” присвячений Віктору Петрову, який загинув у боротьбі за Україну. Кінострічка доступна для перегляду на платформі Takflix. Режисерка поділилася процесом створення кінострічки.
Ґала та Віктор шукають свій Рай на землі. Навіть під час війни. Тому вони купують занедбаний будиночок в Карпатах та починають його відбудовувати. Це місце, де панує мир та спокій, де можна вирощувати свою їжу, мовчати, бути беззахисними та пити каву з видом на гори та гніздо лелек. Але настає зима, яблуня у дворі замерзає, а Війна сягає Раю.
Зі слів Ґали, вони з Вікторм придбали цю хатинку у Карпатах на початку повномасштабної війни. Десь за пів року до того, як Віктор пішов на військові навчання.
“За ці пів року ми прибирали цю стареньку хатку, намагалися її привезти трошки до ладу, всередині, на ділянці. Ми насправді не дуже багато там встигли зробити, але вирішили просто фільмувати те, що ми там робимо, щоб колись в майбутньому, можливо, зробити такий фільм про те, якою хатка була, та якою ми її зробили.”
розповідає Ґала Козютинська.
Переглянувши фільм, здається, що над його створенням працювала ціла команда операторів, проте насправді, вони робили це все самостійно.
“Насправді у нас була лише камера. Ми просто ставивли її на штатив і без ще якогось оператора знімали самі себе статичною картинкою. Фіксували те, які ми там зміни робимо в тій хатці. На показах мене бувало питали: “А хто це з вами там третій був, хто постійно знімав?” І коли я розповідаю, що ми знімали самі себе, то всі дуже сильно дивуються і говорять про те, що там же така класна композиція, картинка класно виставлена. І деколи люди не вірять, що ми просто знімали самі себе. І часто навіть не бачили, яким вийде результат.”
Режисерка, зазначила, що присутність оператора на зйомках, не дозволила б зробити фільм таким щирим та відвертим.
“Я думаю, якби там ще був якийсь оператор, це було би вже зовсім інше. І пропав би цей момент щирості, яка є між близькими людьми. То я думаю, що фільм би теж зовсім інший вийшов, ніж коли ми знімали. Коли ти вже забуваєш про те, що камера присутня, можеш собі дозволити помилятись, бути смішним, не ідеальним, якимось некрасивим, домашнім, будь-яким.”
Фільм був створений на Львівському міжнародному фестивалі короткометражних фільмів Wiz-Art, де режисери за тиждень створювали фільми вже з готового матеріалу. На цій кінорезиденці документальна стрічка стала найкращим національним фільмом за глядацьким голосуванням.
“Я згадала, що в мене був цей матеріал, який ми з Віктором, одним з головних героїв фільму, знімали. Там насправді було десь пів тижня на монтаж. І фільм вийшов досить довгий, 29 хвилин. Але дуже класно був прийнятий глядачами.”
На цьому ж фестивалі відбулася прем’єра фільму “Лелеки завжди повертаються додому”. Згодом фільм потрапив на платформу Takflix і взяв участь в проєкті “Любов варта всього”, який складається з добірки коротких метрів, що зняті сучасними українськими режисерами після 24 лютого 2022 року.
“Я старалася так тонко все передати, не показувати і не розкривати прям всі-всі деталі. А в такій людській історії мене цікавило саме що відбувається, як люди намагаються жити своїми життями під час цього хаосу. Хотілося саме це показати.”
“Ми з Віктором хотіли тут в майбутньому розвивати таку креативну резиденцію для різних людей, тому зараз я це роблю тут самостійно. Ми продовжуємо добудовувати тут хату, перебудовувати, робимо сад. Час від часу робимо будівельно-креативні резиденції, тому цей простір зараз живе далі.”
“Сихів Медіа” сумує за тобою, друже….
