«Я ніколи не бачила таких довгих вулиць» — перші враження італійської волонтерки від Львова
Коли я вперше побачила Франческу, то для мене нічого не виказувало в ній іноземку, допоки вона не заговорила. Дуже мила худорлява дівчина, з довгим русявим волоссям, великими карими очима, а також бажанням зробити щось корисне для світу, приїхала до Львова з Італії.
Франческа Россі – волонтерка програми «EqUalize 2.0», що фінансується Європейським корпусом солідарності і реалізується в Україні у співпраці з Інститутом Суспільних Ініціатив. Основним питанням, яке цікавить волонтерку – це захист прав людини, а також розвиток обізнаності молоді у цій темі. На разі дівчина перебуває у Львові всього декілька тижнів, живе на Сихові, а тому нам було цікаво розпитати її про перші враження від України.
Почнемо з простого запитання – Чому саме Україна?
Я розглядала багато проектів для яких були необхідні волонтери. І мені не дуже подобалася ідея надовго залишити свою домівку, а в основному проекти розраховані на рік. Але коли я побачила проєкт пов’язаний з Україною, то зрозуміла, що хочу обрати саме цю країну. Адже Україна не схожа на Францію, чи Іспанію, які можна вважати багатими європейськими країнами. І я хотіла зробити щось для країни, яка не є дуже успішною. І мені сподобалось, що проєкт пов’язаний з правами людини. Ще у школі мені дуже подобалася власне ця тема.
Що ти чула про Україну до того, як приїхала сюди?
В основному те, що в Україні досить погана політична ситуація. Також, що тут недотримуються прав жінок чи складна ситуація з міграцією. І що країна достатньо бідна. Ще багато людей думають, що по всій території України йде війна, але тут у Львові я бачу, що на ситуація значно краща, ніж я собі уявляла.
Що сказали тобі батьки, коли ти повідомила їм, що хочеш їхати в Україну?
(Сміється) Вони сказали, що це дуже холодна країна. Проте, вони були щасливі, тому що знають, що я не дуже люблю вчитися. Вони знали, що я не оберу навчання в університеті. І ще з дитинства я спостерігала за тим, як моя сім’я займається волонтерством. Тому вони знали, що колись я поїду в якусь іншу частину світу для цього також, щоб робити щось корисне. Звісно, вони не були впевнені у тому, наскільки хорошою є ситуація зараз в Україні, але погодились з моєю їдеєю.
Чи змінилась твоя думка про Україну після того, як ти приїхала сюди і пробула тут певний час?
Так. Особливо через те, що я бачу на вулицях. Я знала, що країна має економічні проблеми, та я не сподівалася, що побачу старих жінок, які продають їжу чи речі просто на вулиці, а також людей, які порпаються у смітниках. Я думала, що може побачу щось на зразок того, як поліція порушує права людини чи поводить себе агресивно – але я помилялась з цього приводу. А ще я думала, що країна дуже бідна, але коли я їду в центр міста, то бачу, що це не зовсім так.
“Тут можна побачити старшу жінку у дуже дорогому одязі, яка гуляє з собачкою. І поруч на цій ж вулиці бідна старша жінка порпається у смітті. Ця різниця між добробутом вражає“
Що на твою думку ми маємо робити, щоб виправити цю ситуацію?
Це гарне запитання. Я знаю, що у вас зарплатня дуже мала і потрібно, щоб уряд виправляв цю ситуацію. Також ми з іншими волонтерами розмовляли про сміття і хочемо створити якийсь проєкт, який би покращив ситуацію зі сміттям хоча б у цьому районі (Сихів – авт.). Щоб сміття не валялось біля урн, але для цього кожна людина повинна відповідально ставитися і облагороджувати територію хоча би біля свого будинку.
Ти куштувала українські страви?
Так, звісно. Я їла борщ. А також жінка у якої я жила на квартирі пригощала мене їжею. Мені подобаються українські страви і в мене попереду ще багато часу тут, щоб їх усіх спробувати.
Коли ти повернешся додому чи будеш розказувати друзям і рідним про Україну? Чи порекомендуєш їм приїхати сюди?
Безперечно. Я думаю, туризм для Львова дуже важливий. Туристи привозять сюди гроші і це піднімає економіку. І ці гроші можна використати для покращення добробуту місцевого населення. А також я пораджу їм їхати сюди у якості волонтерів, тому що така робота дуже важлива. І хай би їхали не лише в центр Львова, адже Сихів теж чудовий район. Тут багато магазинів і багато інших цікавих речей.
“В Італії люди люблять багато говорити. Вони можуть годинами говорити про Україну, при цьому жодного разу там не побувавши”
Ти проводиш багато часу саме на Сихові. А у центрі часто буваєш? Для багатьох туристів Львів – це Площа ринок і все, що поруч.
Загалом, дійсно я більше часу в цьому районі (Сихів). Але коли їду в центр, то намагаюся гуляти не там, де найбільше скупчення людей. Мені цікаво подивитися місто на тих вулицях, де не ходить багато туристів. Я використовую гугл карти, щоб розуміти де я знаходжусь. (Сміється) Деколи буває трохи лячно, бо не розумію де я.
(Сміємося разом) Ти боїшся заблукати?
Ну звісно, але у мене є ментор у волонтерській програмі. І я можу зателефонувати і сказати: «Привіт! Я десь тут, біля такого гарного будинку…» і сподіваюсь, що вона пояснить мені, як дістатися до трамвайної зупинки.
Ти би хотіла відвідати інші українські міста?
Так, безперечно. Бо я не маю уявлення, як там. І буде це схоже на Львів чи ні. Також я б хотіла поїхати у ваші гори. Це теж було б чудово.
Як волонтер, чи будеш ти по-іншому ставитись до «українського питання» після повернення в Італію?
Коли хтось буде говорити про Україну, я зможу сказати чи правду він говорить, чи ні. Тому, що в Італії люди люблять багато говорити. Вони можуть годинами говорити про Україну, при цьому жодного разу там не побувавши. Лише орієнтуючись на новини з газет чи телебачення, які не завжди є правдивими.
Ти пробудеш тут ще майже рік, тому за цей час, напевно, ти побачиш багато всього цікавого, що змінить твій світогляд і думку про Україну. А також реалізуєш свої волонтерські проєкти. Тому, я думаю, ми обов’язково продовжимо нашу розмову у кінці терміну твого перебування тут.
Так, було б дуже цікаво так зробити.
Дякую тобі за розмову! І до нової зустрічі!
Розмовляла Катерина Цибулько
Фото Ярослава Тимчишина
