Вова зі Львова: про нові проекти, життя на Сихові та український хіп-хоп
Володимир Парфенюк, більше відомий як реп-виконавець Вова зі Львова, нещодавно знову приїздив до рідного міста. Сьогодні він та його дружина мешкають у Лос-Анджелесі, однак іноді приїжджають на Батьківщину — навідати родичів, друзів та, як каже сам музикант, «законектитися з місцем, де народився».
Власне, в один із таких конектів нам і вдалося з ним поспілкуватися. Про те, над чим працює сьогодні, які плани на майбутнє та що він думає про Сихів, Володимир розповів в інтерв’ю «Сихів Медіа».
Ви вже не один рік мешкаєте в Америці. Над чим зараз там працюєте? Чи пов’язано це з музикою, творчістю?
Я написав і продовжую писати пісні для своєї дружини Уляни Малиняк, готуємо для неї проект, який буде називатися «Доброальбом». У ньому будуть пісні про світле, добре, тепле і, не побоїмося того слова, вічне. Ми записували її у Києві, знімемо ще відеоряд під деякі з пісень та будемо випускати, не відкладаючи у довгий ящик.
Також працюємо потихеньку над англомовною музикою і почали знімати серіал для Ютубу на всі ті теми, про які будуть пісні Уляни, але в обгортці смішного, дурного і супергеройського.
Я так розумію, серіал теж виходитиме англійською. Чому?
Так, він виходитиме англійською, бо це міжнародна мова, яка дозволяє охопити більшу аудиторію і достукатися до більшої кількості людей. Ну і, крім того, ми живемо у Лос-Анджелесі, а переїжджати в іншу країну і продовжувати творити українською мовою наразі не є нашим шляхом. З українськими піснями також можна було би подорожувати по світу, так як робить багато артистів, співаючи для українських громад в інших країнах, але ми пробуємо підійти до цього питання з іншого боку. Подивимося, що з того буде.
Коли були востаннє на Сихові? Щось тут змінилося з того часу?
Був востаннє трохи більше року тому. Особливих змін не спостерігаю. Долар лишився таким самим, ціни, плюс-мінус, теж. Дуже круто, що парки є на Сихові — тут одразу відчувається інше повітря, відмінне від решти районів Львова, де немає такої кількості зелених дерев, а так…Трамвай запустили. Але скільки вже можна говорити про той трамвай? Треба рухатися далі, але щось інше пригадати важко.
Можливо, якісь спогади з дитинства? Порівняно з тим часом змінився район?
Звичайно! Було би дивно, якби за 30 років нічого не змінилося. Плитку поклали біля під’їзду, окультурюють все довкола, щоправда прибирають не дуже добре. Днями перетнули стадіон біля 90 школи з племінником і знайшли пляшки, бляшанки. Тож, сихівчани, не розкидуйте сміття довкола.
Вас впізнають тут люди?
Так, вчора у супермаркеті хлопчина впізнав, фотографувався, назвав мене легендою. Було приємно. Одразу відчув себе трошки ближчим до Уілла Сміта з фільму «Я — легенда» *сміється*.
Вчора з татом гуляли по алеї, люди верталися з шашликів — теж просили сфотографуватися. Я сказав, що сфотографуюся, тільки якщо вони обіцяють подумати над тим, щоби вживати менше м’яса. Вони пообіцяли — ми пофоткалися. Win-win *сміється*.
Якщо говорити про вплив району на творчість, світосприйняття, як на вас вплинув Сихів і чи був би той Вова зі Львова, якби не було Сихова у його житті?
Був би, звісно. Бо ж це Вова зі Львова, а не Вова з Сихова. Але був би якийсь інакший однозначно. І кліпу на пісню «Мій район Сихів» не було би. Я не можу знати, яким би я був, якби тут не мешкав, тому тяжко сказати, яким чином повпливав Сихів. Якось повпливав, напевно, а чи позитивно, чи негативно — це все відносні поняття. Так чи інакше на всіх впливає місце, де вони виростають. Я пам’ятаю, як людям у дитинстві казав, що мешкаю на Сихові, то вони зі співчуттям і острахом дивилися на мене так, ніби тут невідомо що відбувається. А насправді, як згадаю, тільки один раз людину підрізали ножем на моїх очах. Мені здається, то не найгірша статистика.
Якщо говорити про хіп-хоп в Україні — чи є він сьогодні?
Не дуже слідкую за реп-сценою в Україні. Останнім часом щось нічого і не долітало до мене. Скинув мені товариш чувака, якого звати Хас (Назар Хассан — львів’янин, фіналіст третього сезону «Х-Фактор», лідер групи RIZUPS, — авт.ред.), але я його ще не слухав. У Сані C4 (львівський репер, — авт.ред.), я навіть не знаю, чи він ще так називається, кілька років тому вийшов класний альбом, назву якого я не пам’ятаю, але мені дуже сподобалося.
Тяжко, мені здається . Або воно настільки глибоко, що не долітає навіть до тих, хто цим у теорії цікавиться, або його просто немає. Я не знаю…
А що з українською музикою інших жанрів?
У мене таке враження, що є бум. З’являються музиканти, яких приємно слухати, приємно на них дивитися. Наприклад, Ната Жижченко. Вона мені подобалася і в складі проекту «Tomato Jaws», я слухав два їхні альбоми. Але зараз приємніше слухати, напевно, вдвічі, тому що вона робить музику українською мовою. У проекту Kazka дуже непогані речі. До речі, користуючись нагодою, хотів передати привіт людині, яка написала слова «Ой, мамо, на свята я не була свята». Я прямо хотів шукати тебе, друже, у соцмережах і висловлювати подяку — це було круто. Крім того, я мрію про україномовний альбом Діми Монатіка. Такі приклади вселяють у мене віру, що все буде файно.
А тепер кілька питань у популярному нині форматі бліц. Три улюблені місця Сихова.
Вдома, на баскетбольному майданчику і… я би сказав на базарчику, на Санта-Барбарі, де можна купити ягід влітку: чорницю, малину і полуницю. Якщо назвати квартири моїх друзів, з якими я тут ріс, то можна назбирати і на 10 місць, але якщо обмежитися трьома, я би визначив ці.
Приїжджаючи сюди, йдете на ринок чи в «Арсен»?
Я ходжу на базар, тому що, як було сказано в одній з моїх соціальних реклам, корпорації твоїх 100 гривень погоди не зроблять, а бабці на базарі з більшою імовірністю доживуть до пенсії. Тому свій до свого по своє.
Риси, які змінилися у вас після того, як ви переїхали до Штатів.
Я і далі в собі викорінюю такого українського бика, який сигналить людям на дорозі, спішить на касі у супермаркеті, мовляв, що ж ви так довго — я ж тут стою! В Америці такого немає. Люди з більшим розумінням ставляться один до одного. Побувши трохи в Україні і вкотре це побачивши, я знову і знову вертаюся до того, що у мені це є також і з цим треба працювати.
Я більше як людина, як особистість, сформувався тут, в Україні, тому що мені було 30, коли ми переїхали. І більшість книжок прочитав, будучи тут, і більшість висновків зробив. Життя йде своїм плином. Звісно, новий досвід, враження призводять до якихось нових думок, але сказати, що глобально змінилося щось я або не можу зовсім, або не можу згадати.
Слухати тільки хіп-хоп чи слухати все?
Боже борони слухати тільки хіп-хоп, дивитися тільки «Голос країни» чи їсти тільки каші! Треба слухати різну музику, дивитися різні фільми, читати різні книжки, спілкуватися з різними людьми. Життя різноманітне і немає сенсу обмежувати себе у тих речах, які апріорі не шкодять твоїй психіці, організму. Якщо люди вже потихеньку починають звертати увагу на те, що вони кладуть у себе у вигляді їжі, то непогано було би так само звертати увагу на те, що ми вкладаємо у себе на рівні вух і на рівні інформації, на рівні того, на що ми дивимося і на чому акцентуємо увагу. Є гарна фраза: «Куди увага, туди й енергія», відповідно, що посієш, те й пожнеш.
Три настанови молодим українським хіп-хоперам, які тільки починають свій музичний шлях.
Мені на питання, у чому сенс життя легше відповідати, ніж давати поради українським хіп-хоперам… Тяжко сказати. Я починав робити музику в еру, коли не було Ютубу, що для когось з тих, хто починає зараз — це паралельний світ. Треба робити те, що тобі подобається і намагатися робити це якомога краще. Далі треба робити так, щоби про твою музику дізнавалися люди. А потім життя і час все розставлять по своїх місцях.
Той, хто достатньо наполегливий, навіть за відсутності дуже великого таланту, на мою думку, досягає більших результатів і висот, ніж дуже талановиті люди, яким бракує наполегливості і терпіння. Дуже легко сходити з дистанції через те, що ти не бачиш якихось видимих чи відчутних результатів від своєї творчості. Взагалі творчість дуже специфічна штука, тому що коли ти десь на виробництві працюєш, то результат більш відчутний і зрозумілий: зробив одне — отримав інше. З творчістю ти ніколи не знаєш, чи отримаєш щось, крім якоїсь сатисфакції від проекту — створення чогось із нічого. Але якщо ти займаєшся творчою діяльністю з розрахунку на те, аби заробляти цим на життя, то треба вагон і ще одна маленька тачанка терпіння, щоби дочекатися, коли це почне приносити якісь плоди. Треба багато мудрості, щоби зрозуміти і прийняти думку про те, що цього може ніколи і не відбутися. Тоді вже думати: або змінювати вид діяльності, або продовжувати. І потрібно мати силу. От, якщо звести все до трьох слів, то необхідні сила, мудрість і терпіння.
Текст: Ганна Беловольченко
Фото: Ярослав Тимчишин
