Весь Сихів можна вважати арт-об’єктом, — дослідниця району про його архітектуру і туристичну привабливість

Кві 16, 2018 | Сихів

Сихів — наймолодший район Львова. Його забудова чимось подібна до об`єктів Прип`яті і навіть Казані. Принаймні, так каже архітекторка, дослідниця Центру міської історії і учасниця «Групи 109» Наталя Мисак.

В інтерв`ю «Сихів Медіа» вона розповіла про специфіку сихівської архітектури, сучасні будівлі, а також нагадала, чому проект грецького архітектурного бюро, який переміг свого часу у конкурсі на планування громадського центру Сихова, так і не втілили у життя.

Наскільки мені відомо, Сихів будувався для заводів: автобусного, ізоляторного, «Іскри» та інших, аби їх працівникам було, де жити. Яким чином це вплинуло на сам вигляд забудови, її характер?

Загалом розвиток радянських міст у другій половині 20 століття був пов’язаний з індустріалізацією. Відповідно, значна частина житла споруджувалось для того, щоб забезпечити помешканнями робітників нових підприємств. Такий підхід був частиною концепції радянського комплексного містопланування, відповідно до якої місто мало бути чітко розділеним на зони для роботи, відпочинку і проживання.

Подібно, Сихів мав стати житловим районом при південно-східній індустріальній зоні Львова. Проте його почали будувати із запізненням, коли підприємства вже функціонували, а їх робітникам доводилося долати щодня значні відстані з прилеглих до Львова населених пунктів. Таких людей  налічувалося приблизно 120 тисяч і для такої ж самої кількості спланували житловий район.

Зважаючи на принципи стандартизації та серійності архітектури, проектні рішення не могли бути індивідуалізовані для конкретної групи людей. Наскільки мені відомо, перелічені підприємства не вплинули на просторові рішення району, натомість ініціаторами відхилень від типових рішень (в допустимих межах, звісно) були архітектори та містопланувальники львівського філіалу «Дніпромісто».

Багато сихівських будинків мають фасадні особливості: поєднання синьої та бежевої плитки, балконні вікна зі специфічною округленою формою. Можете назвати ще якісь характерні риси забудови саме для Сихова?

Якщо говорити про типові дев’ятиповерхові панельні будинки, які складають основу житлового фонду Сихова, то їх з деякими варіаціями можна знайти у багатьох містах колишнього Радянського Союзу, зокрема, і у Прип’яті, Норильську чи Казані. Проте типову панельну серію, яку розробили у Центральному проектному інституті у Москві, удосконалювали львівські архітектори.

В першу чергу покращили планування квартир та конструктивні рішення. А також — розробили принцип блокування секцій («під’їздів»). Як наслідок, будинки могли набувати різноманітних ламаних у плані форм.

Разом з тим, у радянській пресі зазначали, що головною «деталлю» Сихова є колір, оскільки у 1970-80 роках застосування яскравих відтінків на фасадах житлових будинків було радше винятком. Кожен мікрорайон Сихова повинен був набути єдиного кольорового вирішення: червоний, зелений, коричневий чи бежевий тиньк (синонім — штукатурка, — авт.ред.) або поєднання синьої і бежевої плитки. Також особливістю типової сихівської забудови є бетонні декоративні обрамлення лоджій.

У 2008 році був розроблений проект грецького архітектурного бюро Domorinthos, який переміг свого часу у конкурсі на планування громадського центру Сихова. Чи відомо вам щось про цей проект? Яким мав би бути Сихів згідно з ним і чому наразі по ньому не ведуться роботи?

Грецьке бюро «Domorinthos» називає Сихів «тілом без хребта», «хаотичним утворенням без об’єднувальної тканини центрального комплексу». Запропонований ними проект мав би перетворити Сихів зі «спального району» на «живе передмістя».

Він передбачав розвиток трьох головних елементів району:

  • лінійного центр вздовж роздільної зеленої смуги проспекту Червоної Калини,
  • центрального громадського ядра
  • міського парку (тоді ще – лісопарку Зубри).

Проте цей проект, зважаючи на масштабність запропонованих рішень та чинні містопланувальні норми, не міг бути втіленим і потребував адаптації. Для цього у процес залучили львівську проектну організацію ТзОВ «Укрконсалтгруп». Після адаптації проект набув абсолютно іншого вигляду, проте також не був реалізований. Чимало ключових для обох проектів територій було освоєно у третій спосіб.

Перший міжнародний конкурс для Львова був безперечно важливий як прецедент і як нагода розпочати ширшу дискусію, хоч вона і не призвела до конкретного фізичного результату.

Які локації Сихова, на ваш погляд, забудовані сьогодні найкраще, а які найгірше?

Район був спроектований за єдиним принципом (мікрорайонування), відповідно, структура житлових територій є подібною у всіх його частинах. Мабуть, найбільш проблемними є території громадського центру (на перетині головних магістралей) та підцентрів (Іскра, Санта-Барбара і Шувар), де і сьогодні найчастіше виникають конфлікти інтересів і які стають хаотично забудованими як постійними спорудами, так і малими архітектурними формами.

“Питання стилю у сучасній архітектурі переважно є похідним або ж і своєрідним «побічним ефектом» при проектуванні”

До 1980-х років на Сихові протікала ріка та було Піонерське озеро, на яких відпочивали люди. Однак зараз озера немає і річка забруднена. Чи є у планах відновити ці об’єкти? І чи потрібно це робити?

Питання води на Сихові, мабуть, завжди було гострим: як водопостачання, стан рекреаційних водойм, так і вуличне водовідведення. Разом з тим, вода на Сихові є комерціалізованою: питна продається у численних спеціалізованих автоматах та магазинах, доступ до громадських плавальних басейнів є платним. Єдина відкрита водойма – огороджена і перебуває у приватній власності. Іронічно, остання розташована безпосередньо біля території, де колись було озеро.

Колишнє Піонерське озеро, на дні якого тепер влітку можна засмагати, спустили через забруднення: у нього скидали відходи з лікарні та заводу. Існували проекти відновлення, проте вони, зі слів авторів, є технічно складними і, відповідно, затратними. Раніше озеро наповнювалось водами ріки Зубра, яка сьогодні також деградована, особливо в околицях гуртового ринку Шувар. Крім цього, поруч з районом існують й інші водойми та джерела, проте і вони потребують відновлення.

Мені здається, що водойми Сихова мають важливе значення як потенційні рекреаційні зони для мешканців усього міста, і важливо, щоб цю ідею продовжували лобіювати локальні громадські організації.

Одна з проблем Сихова — це старі будинки, частина яких невдовзі матиме статус аварійних. Як можна це вирішити?

Мені не відомо про дослідження конструктивних властивостей сихівських будинків. Справді, існували так звані «сносимые» (ті, що підлягають знесенню, тимчасові) серії «хрущовок», експлуатаційний період яких не перевищував 25 років. «Несносимые» «хрущовки» мали б слугувати не менше 50 років, а при відповідному догляді – і більше 100. Сихівська ж забудова («брєжнєвки») належить до третього покоління житлових будинків, які не є тимчасовими і за умов вчасних ремонтів теоретично могли б прослужити ще багато десятків років. Окрім того, не зважаючи на те, що це — масова забудова, конструктивні властивості кожного будинку потрібно було б досліджувати окремо.

Реновацію будинків такого типу проводять у багатьох європейських країнах, і при цьому технічні аспекти не є центральним питання. Натомість головними стають соціальні аспекти, оскільки житлова політика у більшості країн Європи переплетена з гуманітарною сферою.

Ще однією перешкодою для реалізації проектів реновації стає структура власності. Майже усе житло в Україні приватизоване, тому існує велика кількість власників, які мають дійти консенсусу. Натомість, перефабриковані житлові будинки цього ж періоду у інших європейських країнах переважно є у власності муніципалітету або житлових компаній, які здають квартири у оренду і піклуються про комплексний стан будинку.

“Для Сихова важливо в першу чергу формувати зручне середовище для мешканців – тоді район буде цікавим і для туристів”

Як мають виглядати нові споруди на Сихові? Можливо, можете назвати стиль, у якому варто будувати? Наприклад, один із забудовників хоче звести 25-поверхові будинки тут. Яка ваша думка щодо можливості появи таких хмарочосів?

Я вважаю, що питання стилю у сучасній архітектурі переважно є похідним або ж і своєрідним «побічним ефектом» при проектуванні. Постійні ж розмови про стилі в (зокрема) українському контексті призводять до неможливості порозуміння і відвертають увагу від головного – як архітектура «функціонує», на скільки вона є соціально, економічно та екологічно виправданою, інтегрованою у міську тканину і тощо.

Модерністські райони часто ущільнюють додатковою громадською інфраструктурою або ж такими житловими типологіями, які могли б додати різноманіття у житловий фонд, і відповідно – соціальні процеси.

Хмарочоси – це лише типологія. Проте мотивацією для їх появи у Сихові, напевно, є квадратні метри та домінування у міському ландшафті. Як перше, так і друге має у своїй основі комерційне пояснення. Системною проблемою є те, що «форму» визначає ринок. З середини 2000-их років у Сихові активно будують як житлові, так і комерційні громадські об’єкти, які «експлуатують» і сприяють перенавантаженню соціальної громадської інфраструктури (шкіл, лікарень, громадського транспорту). Тому справа не у типології (хмарочос) чи у стилі, а у аналізі процесів та функцій у районі, на основі якого можна було б зробити висновки про будівництво нових об’єктів.

Якщо говорити про інклюзивність району, наскільки він сьогодні прилаштований для людей з інвалідністю?

Очевидно, що зовсім не відповідає потребам людей з інвалідністю. І не лише їхнім, а і потребам людей з тимчасовою зниженою мобільністю — як, наприклад, людини з валізою на колесах.

У кожному під’їзді дев’ятиповерхового будинку, щоб потрапити до ліфту, потрібно подолати шість сходинок. Для людини на візку це майже безнадійна перешкода. Ці шість сходинок — це вимога чинних ДБН, які інертно калькують радянські норми. Не знаю, чи це випадковість, але поряд з цими шістьма сходинками у холі дев’ятиповерхових будинків Сихова є ніші достатнього розміру, щоб їх можна було облаштувати підйомниками. І цього року стався прецедент, коли інженери Львівської політехніки самотужки облаштували один будинок таким підйомником.

Звісно, проблеми бар’єрності стосуються як облаштування будинків, так і відкритого простору. На відкритті облаштованого пандусами громадського простору у Сихові кілька років тому була жінка, яка сказала, що змогла потрапити туди вперше за 10 років, — тобто вперше з того часу, як почала використовувати візок для пересування.

Також завдяки облаштуванню нових трамвайних зупинок та низькопідлоговим вагонам можна частіше побачити людей на візках у громадському просторі Сихова.

Проте це питання потребує системного вирішення, численних реконструкцій і врахованя при кожному поточному ремонті.

А що із пам’ятками? На ваш погляд, чи є у районі, наприклад, скульптури, які обов’язково варто побачити?

Схиляюсь до думки, що для визначення архітектурної чи містопланувальної вартості Сихова чи інших районів цього ж періоду не варто застосовувати критерії, які ми застосовуємо для історичної забудови. Модерністські ландшафти мали іншу логіку формування та інші інтенції функціювання. І поки ми будемо шукати цінність цих районів у архітектурних деталях чи пам’ятках, ми неуникненно будемо їх знецінювати.

У фокусі краще мати властивості простору, на які нашаровуються соціальна композиція, патерни поведінки (якщо говорити термінами Крістофера Александера), локальні культурні коди, – вони і є головною нематеріальною «пам’яткою» такого середовища, оскільки «пам’ятка» може також фіксувати і особливості щоденного життя. Ця тема, зокрема, порушена і у дослідженні Куби Снопека «Бєляєво назавжди. Про збереження нематеріальної спадщини» про не завжди очевидну вартість модерністських районів.

Чи є на Сихові місця, які можна перетворити на арт-об’єкти, зробити галерею під відкритим небом абощо? Якщо є, то якими ви їх бачите?

Сихів увесь можна вважати арт-об’єктом, як, наприклад, його бачить локальна спільнота «Сихів is sexy». Галерею під відкритим небом можна влаштувати будь-де під відкритим небом. На Сихові є багато просторів, які мають потенціал, проте я не є прихильницею штучного визначення місць для мистецтва, особливо коли йдеться про вуличне. Або ж, наприклад, у мистецтві ленд-арту вибір локації (фізичного контексту) для твору є важливою частиною цього твору. Тому, напевно, цей вибір варто полишити на самих художників чи кураторів, оскільки він впливатиме на їхнє висловлювання і залежатиме від форми чи формату їхнього мистецтва.

Стратегія розвитку Сихова, яку ухвалили у лютому, передбачає, що він має стати привабливим і для туристів. Чи це можливо і чи це потрібно району?

Останніми роками довелось провести чимало екскурсій у Сихові. Майже усі вони були для іноземних груп, частина з яких були в межах студентських навчальних програм. Наскільки це б не здавалось парадоксальним, радянська модерністська архітектура – це те, що зближує нас з європейським архітектурним процесом більше, ніж чимало «продуктів» архітектурного процесу після 1991 року.

Мені здається, що Сихів має потенціал стати привабливим для (певного кола) туристів як з точки зору архітектурного ландшафту, так і подій (як, наприклад, Екосвято). Можливо, зовнішній інтерес до цього архітектурного середовища та процесів у ньому допоможе нам, львів’янам, краще усвідомити значення спадщини модернізму.

Поряд з цим, мені здається, для Сихова важливо в першу чергу формувати зручне середовище для мешканців – тоді район буде цікавим і для туристів. Крім того, варто врахувати львів’ян з інших районів, чимало з яких донедавна(?) ментально не сприймали Сихів як частину міста. У цьому контексті природні об’єкти, їх рекреаційний потенціал, а також спортивні об’єкти Сихова (наявні і заплановані) мають велике значення для розвитку району.

Коментарі